Вот только что перебросила на комп фотки с концерта Roxette и рассмотрела.
Несколько захотелось выложить в блог.
Не собиралась делать запись о своих впечатлениях от концерта, потому
ограничусь теми словами, которыми прокомментировала запись Рыбачки Сони Рок... рок... Роксет :
"Мне очень понравилось, насколько свободно, непринужденно и органично
вела себя команда на сцене. В каждом чувствовалась индивидуальность. Наверное,
из этого делается импровизированное шоу. Когда видишь такое зрелище, понимаешь,
что прижившееся у нас словосочетание "отработать концерт" сюда
однозначно не подходит, это не выглядело "работой"))) Впечатления от
концерта - очень! :)"
Ну, и по ходу пару комментариев под фоточками...
Как выглядит Мари?.. Как-то так... Что бы не говорили о ее голосе, я слушала и получала удовольствие)))
Пер и Кристофер. Впечатление такое, что ребята пришли развлечься перед залом)))
Особенно Кристофер... Он, казалось, пришел попить пива и расслабиться.
Вытворял, что ему вздумается, увлекая в свою игру первые ряды. Вообще
было прикольно наблюдать, как он брал у помощника бутылочки с пивом
между песнями, выпивал и ставил позади себя (на фото их даже видно). Не
удивительно, что под конец ему так хорошо далась "Червона рута" :))))
Конечно, я до определенной степени иронизирую. :)
Пишу вірші та прозу зі шкільних років. Навчалась в Літературно-творчому товаристві агенства «Юн-прес» при Київському палаці дітей та юнацтва (1998-2000 р.р.).
У 2009 році побачила світ моя дебютна книга – поетична збірка «Весна-поетеса» (видавництво «Факт»), в яку увійшли поезії українською та російською мовами. За книгу «Весна-поетеса» на конкурсі «Книжковий дивосвіт України» в рамках книжкового ярмарку «Медвін – книжковий світ 2009» я була нагороджена дипломом «Дебют молодого автора».
Публікуюсь переважно в інтернеті на літературних сайтах та блогсервісах. Маю публікації поезій і прози у періодичних (друкованих) виданнях різних років, вірші та уривки прози зачитувались на радіо.
Періодично беру участь у музично-літературних заходах, фестивалях, перформенсах. Я є учасником формальних/неформальних літературних спільнот таких як Літературна студія «Перехрестя», ТО «First Step», Клуб Київських поетів.
Якось я вже писала про «синергетичний ефект» у творчості, тобто виникнення додаткових ідей, напрацювань, результатів завдяки спілкуванню творчих людей – спільних чи в кожного окремо, чого не відбулось би, якби кожен творець був обмежений своїм звичним колом спілкування. Тоді це був напівжартівливий вірш «Синергетический эффект», в хайвеївській рецензії на який, до речі, Вікторія Івченко написала: «Остроумно! Однако - не бойтесь за настоящих поэтов. У них ЭТО - от Бога» (маючи на увазі Талант), а я їй тоді відповіла, що ми використовуємо не все, що дається від Бога. І зараз так думаю, бо ж не всі можливості відкриті і видимі, а деякі відкриваються саме завдяки спілкуванню творчих особистостей. Підтвердженням тому, що синергія в творчості існує, стали творчі звершення, продемонстровані на творчому майданчику Молодіжного журналу «Стіна» в рамках виставки «Медвін: Книжковий Миколай», а також запал і обмін думками, який, гадаю, виллється в нові твори.
Почну з уже відомого спільноті ХайВей спільного проекту поетес Вікторії Івченко та Мирослави Капітанової – поетичної збірки «Та рідна домівка у сні...», яка була презентована на творчому майданчику журнала «Стіна». Вікторія Івченко докладно розповіла присутнім, як виникла ідея збірки і як відбувалась спільна творчість. Усе почалося з простого консультування, мовляв «як звучить?», «може, щось варто підправити?» Таких консультацій потребують усі, хто щось творить. Але поетеси відчули духовну близькість, спільність душ, спільність тем, що їх турбують. Ряд віршів у збірці створені ними у співавторстві, коли, скажімо, ідея і першотекст належать Мирославі, а редактура і додаткове художнє насичення – Вікторії. Або ж є вірші, створені Вікторією як відповідь на Мирославині вірші. Тобто на сторінках книги відбувається не лише співтворчість, але й поетичний діалог. Гадаю, збірка «Та рідна домівка у сні...» є результатом синергії від спілкування двох творчих особистостей.
Вікторія Івченко підписує книжки читачам.
На творчому майданчику «Стіни» зібралось чимало активних авторів ХайВею, і весь цей час відбувались дискусії щодо творчості, про які вже розповіли Наталія Безсонова у своєму репортажі «Хайвеївці на книжковому ярмарку Медвін» та В’ячеслав Рошко в публікації «Вже вкотре Медвін збирає хайвеївських друзів». Впевнена, кожен після цих обговорень став багатшим, бо отримав нові ракурси для погляду на власну творчість – вже написані твори та ті, що будуть творитись у майбутньому.
Гарно й те, що відбувся обмін книжками хайвеївців, які складно або взагалі неможливо знайти в книжкових магазинах (література-бо не комерційна, автори «не розкручені», не продасться...), детальніше про це вже сказав у своєму репортажі В’ячеслав Рошко. Читання інших – це завжди збагачення, а книга дає більш цілісне уявлення про творчість автора, ніж епізодичні інтернет-публікації.
На фото Антоніна Спірідончева, Наталія Безсонова, Вікторія Івченко та Наталія Костилєва.
На такі зустрічі біжиш завжди хвилююче, бо знаєш, що тебе чекає, щось нове та неповторне, а головне щире спілкування з людьми які тебе вже добре знають не тільки з публікацій в Інтернет-виданнях, але й в обличчя…
Вікторія івченко розповідає про свою книжку зацікавленим відвідувачам ярмарку
На книжковий ярмарок «Медвін» намагаюся потрапити завжди. Так було і цього разу. Тільки прийшов, як із широкого загалу людей хтось крикнув моє прізвище, що це кличуть саме мене зрозумів навіть поголосу. Наталя Костильова запросила до їхнього товариства, що зібралося біля творчого майданчику молодіжного журналу «Стіна». Знайомі обличчя та теплі обійми з друзями – відчуття нефальшиве.
Вікторія Івченко та Наталія Безсонова демонструють свої подарунки
Світлана Балагула прийшла з дочкою, яка, до речі, своєю наполегливістю перевершує саму матір. Антоніна Спирідончева була також з дитятком, але воно поки що тільки слухає цей світ через мамині вуха, намагаючись вловити найкращі миті життя, які переживає матір. Наталя Костильова та Анастасія Правдивець, як завжди метушаться на організаторській ниві життя, намагаючись нічого цікавого не пропустити.
Володимир Бровко та Наталія Безсонова
Одразу ж біля журналу «Стіна»свою книгу для відвідувачів пропонує неповторна Вікторія Івченко, яку написали разом з нашою хайвеївською подругою Мирославою Капітановою (яка публікується під ніками yarina або lavra). Таке співавторство дало чудові плоди під назвою «Та рідна домівка у сні» в яку лягли спільні праці двох талановитих авторок. Але на цьому цікаві зустрічі не обмежилися. Спочатку потиснув руку Дмитру Федоренку журналісту «ХВ» та головному редактору RT.KORR, перекинувшись кількома словами, він побіг в якихось справах, обіцяючи швиденько повернутися. Наступною була зустріч з Володимиром Бровком та Наталією Безсоновою хорошими та добрими людьми в товаристві яких завжди затишно.
Як часто ви буваєте на книжкових ярмарках? Майже ніколи? Ну і даремно. Я уже втретє відвідую "Медвін". Люблю живе спілкування з авторами, щире слово, креативність у будь-яких проявах, творчих людей, а ще я люблю поезію, яка чіпляє за душу, підіймає, гойдає в повітрі і опускає на землю у новій якості.
Цього разу я йшла, щоб не просто побувати на книжковому базарі, а стати частиною дійства. Першим побачила дописувача Хайвею В'ячеслава Рошка, потім куратора проектів видавничого дому «Стіна» Наталію Костилєву, поетес Світлану Балагулу, Антоніну Спірідончеву і Вікторію Івченко. Висловлюю слова захоплення Вікторії Івченко, яка презентувала спільний з Мирославою Капітановою проект - збірку "Та рідна домівка у сні..."
Мене цікавила сама ідея спільного проекту. Хотілося довідатися, як виникають такі вірші. На моє питання Вікторія відповіла приблизно так: "З Мирославою я познайомилась в Інтернеті давно. Саме Мирослава звернулась до мене з проханням редагувати її вірші. В результаті виникли взаємозбагачені спільні роботи."
"Нічого і нікого не треба чекати. Де зібралося кілька зацікавлених людей, там уже ідуть читання," - після Новорічно- Різдвяних привітань весело прозвучали слова Наталії Костилєвої.
Справжнє передноворічне свято готує творчий майданчик молодіжного журналу «Стіна» в суботу 25 грудня на книжковому ярмарку «Медвін: Книжковий Миколай». Цікавинок та розваг вистачить і для дітей, і для дорослих – любителів книги, музики, живопису.
Програма заходів цього разу обіцяє багато часу подарувати поезії. Принаймні про два заплановані поетичні проекти хотілось би сказати. Вже традиційно проводитимуться літературні читання (поетичний капустник), які на честь свята названі «Миколаївськими». Зазвичай у цих читаннях беруть участь автори літературної гілки форуму журналу «Стіна» та літературної сторінки сайту «ХайВей». Творчий майданчик запрошує долучитись до читань усіх, хто готовий представити загалу свою творчість. До того ж це гарна нагода познайомитись особисто з тими, кого ви знаєте по інтернет-публікаціях. Ведуча Миколаївських літературних читань – куратор проектів видавничого дому «Стіна» Наталія Костилєва.
Вагомою подією літературної частини дійства має стати презентація книги «Та рідна домівка у сні» добре відомих хайвеївцям поетес Вікторії Івченко та Мирослави Капітанової, (Мирослава публікується на сайті як yarina або lavra), написаної ними у співавторстві. Книгу представить Вікторія Івченко. Після презентації автограф-сесія авторки.
Мирослава Капітанова та Вікторія Івченко
В рамках Миколаївських літературних читань від журналу «Стіна» і Київського університету ринкових відносин на відвідувачів ярмарку чекає справжній різдвяний вертеп, колядки, конкурси. А для усіх маленьких відвідувачів творчого майданчика готуються новорічні конкурси із справжнім дідом Морозом і творчими інсталяціями від театру-студії SPLASH.
Доповнить святкову атмосферу виставка яскравих і дотепних художніх творів на новорічну тематику від Віктора Зінченка. Власне, роботи вже представлені на стенді журналу «Стіна» (я навіть встигла ними помилуватися); виставка триватиме до завершення Миколаївського ярмарку.
«Миколаївські посиденьки», як їх лагідно називають організатори, на творчому майданчику журналу «Стіна» в рамках книжкового ярмарку «Медвін: Книжковий Миколай» розпочнуться в суботу 25 грудня о 12.00 за адресою: м.Київ, вул. Фізкультурна, 1, метро Республіканський стадіон (приміщення Національного університету фізвиховання та спорту). Творчий майданчик журналу «Стіна» знаходиться у другому залі (в тому, де і літературна кав’ярня).
Звертаю увагу потенційних відвідувачів на те, що офіційна програма ярмарку, в якій акції творчого майданчику «Стіна» нібито розмежовані у часі – є лише необхідною формальністю для складення цієї програми. Дійство ж буде цілісним проектом і розпочнеться о 12.00.
Поетичні читання на осінньому Медвіні-2010. На фото куратор проектів видавничого дому "Стіна" Наталія Костилєва та я, Антоніна Спірідончева. Сама я також планую бути на святі.
Усе життя ми йдемо між світлом і пітьмою, визначаючи перш за все для себе, що є добрим, правильним, людяним – світлим, а що навпаки – несе в собі байдужість, виражений негатив, заплямовує чистоту душ, руйнує чуттєве і матеріальне благополуччя, те, що образно можна назвати темним у нашому житті. Гарна метафора – іти між пітьмою і світлом (а не наосліп!), тобто прокладати життєвий шлях, розділяючи, розмежовуючи оточуючі події, емоції, настрої, думки на світлі і темні. Мабуть, здатні не це не всі, а лише люди з чітко визначеною життєвою, моральною, громадянською позицією.
Вікторія Івченко
Десять років тому побачила світ перша поетична збірка Вікторії Івченко – «Між світлом і пітьмою ідемо...». Її наклад давно розійшовся, а сама книжка чекає перевидання. Втім, поезії з неї можна прочитати тут, на ХайВеї, а ще – послухати у авторському виконанні на поетичних зустрічах чи творчих вечорах пані Вікторії.
Поезію Вікторії Івченко – емоційну, вольову, потужну словом і думкою, а ще мелодійну, майже пісенну – складно не помітити і не виділити серед багатьох інтернет-публікацій. Небайдужим до творчості поетеси виявився і Центр духовного розвитку і творчої ініціативи "ГАРМОНІЯ".
Так, минулої суботи, 4 грудня, за його підтримки відбувся творчий вечір Вікторії Івченко під назвою "Між світлом і пітьмою ідемо...", який з одного боку був приурочений до десятиліття виходу першої поетичної збірки авторки, з іншого – ще раз прояснював життєву позицію поетеси. На цьому вечорі випало побувати і мені.
Творчий вечір складався з кількох частин. Розпочався з літературно-музичної композиції «Між світлом і пітьмою ідемо...», створеної за віршами однойменної поетичної збірки. Ось тут, в особливій атмосфері, під музичний супровід прозвучала обрана лірика, в якій гості вечора могли відзначити для себе чітку позицію поетеси і ясність поглядів на довколишній світ, вболівання і оптимізм, проривну силу її думки і характеру, природно-м’яку, а в моменти напруження – гостру образність мислення – не лише у текстах, але й в силі голосу, погляді та поставі авторки.
Пані Вікторія розповіла, що літературно-музична композиція, яка прозвучала на вечорі, була укладена ще п’ять років тому як самодостатній художній твір, де кожен наступний вірш є логічним і чуттєвим продовженням попереднього. За ці роки композиція не раз представлялася слухачам саме цим ланцюжком поезій, що свідчить про незламність поглядів і одночасно високий поетичний рівень авторки десять і більше років тому. Але, як зізналась авторка, з кожним роком, з набуттям нового життєвого досвіду вірші прочитуються інакше, оскільки деякі рядки набувають іншого – більш широкого значення або інших акцентів.
Після закінчення композиції Вікторія Івченко прочитала й інші свої твори, зокрема ті, що увійшли у її другу поетично-публіцистичну книжку «Хто порятує нас від нас самих?», а також нові твори, які увійдуть у збірку «Я - Мавка».
Пані Мирослава
Приємним сюрпризом на вечорі стала презентація спільного поетичного проекту зі ще однією хайвеївською поеткою – пані Мирославою, яку постійні користувачі ХВ знають під псевдонімом yarina, а довгожителі сайту - як lavra (пані Мирослава побажала і надалі користуватись псевдонімом). За зізнанням авторок, познайомившись на ХайВеї, вони відчули спорідненість душ. Відтак зайшла мова про спільну поетичну збірку «Та рідна домівка у сні...», в якій навіть деякі поезії написані у співавторстві. Пані Вікторія та пані Мирослава по черзі читали гостям свої твори зі спільної збірки. У них дійсно багато спільного у світовідчутті і поглядах на добро. Втім, у пані Мирослави, яка живе і працює у Нью-Йорку, однією з провідних в поезії є тема материнства і Батьківщини.
Мирослава та Вікторія представляють свій спільний поетичний проект
У день презентації проекту спільну поетичну збірку ще не можна було потримати в руках, оскільки типографія дещо затягнула її друк, а перенести презентацію теж було проблематично через повернення пані Мирослави до Нью-Йорка. Проте на сьогоднішній день книжка вже віддрукована і може бути виставлена на суд читача.
Завершувала вечір творча дискусія на тему «Пітьма і світло: Твій щоденний вибір», де бажаючі могли представити свої погляди і підримати дискусію власними творами – як поетичними, так і музичними. Прозвучали вірші сучасних авторів, відомий поет і музикознавецьОлександр Різник подарував публіці кілька музичних композицій.
Поет і музикознавець Олександр Різник долучився до дискусії музичною композицією
Вечір закінчився вітаннями і фотографуванням. Тепер слід чекати нової зустрічі з авторками поетичної збірки «Та рідна домівка у сні...», щоб і книжку придбати, і поспілкуватись (вірогідно, відбудеться ще одна презентація спільного проекту в рамках «миколаївського» книжкового ярмарку Медвін наприкінці грудня, про час і місце буде повідомлено додатково).
Фотографування. А тим часом Олександр Різник захопився грою.
В минувшее воскресенье я пришла на встречу Клуба киевских поэтов и была удивлена большим количеством людей и особенно - новых лиц. Еще месяц-два назад 20-30 человек было нормой, а тут – дополнительных столов наставили. «Кто все эти люди?» - спросила я одного из завсегдатаев, подумав, что, может, чья-то группа поддержки пришла полным составом, мало ли? – «Поэты. Как видишь, растем и развиваемся», - услышала ответ.
Ну, развиваемся – это правда. Хотя я не сторонник больших скоплений людей с бокалами пива за длинными, как на свадьбе, столами. И с этим, на мой скромный взгляд, пора что-то делать – ставить микрофон и составлять программу выступлений, наверное… Но это не единственное направление развития Клуба.
Совсем недавно Клубом киевских поэтов была основана книжная серия – «Киев поэтажный», и в ее рамках вышло сразу две книги: «Эсперанто многоточий» и «Резонанс». Обе книги представляют собой сборники стихотворений членов Клуба. Причем формат книг удобен прежде всего для знакомства читателя с творчеством авторов: каждому автору отведено в среднем около десяти страниц, на которых он устраивает свою мини-презентацию – крупная фотография и поэтическая подборка, имеющая свое название и задуманную автором структуру. Следует сказать, что все выбранные авторами стихи для сборников прошли редакторский отбор, рецензирование и в необходимых случаях редактирование.
Перечитав от корки до корки «Эсперанто многоточий», куда, кстати, вошла и моя небольшая подборка стихов, я подумала, что в данной статье было бы не лишним сказать отдельно о каждом авторе и его творчестве. Но хвалить людей, с которыми я регулярно общаюсь на встречах, с моей стороны, наверное, некорректно. Поэтому я подумала, что лучше всего их представит их же поэзия. Я выбрала по одной-две наиболее понравившихся мне строфы из стихов каждого. В общем, судите сами!
Книжная серия «Киев поэтажный» не ограничивает себя именно таким форматом сборников. В клубе обсуждаются идеи выпускать тематические сборники стихов, например, о Киеве. Также открытым остается вопрос языка книжек – по принципу «как договоримся». В этот раз обе книги вышли на русском языке. Но украиноязычной лирики на встречах тоже хватает, так что все в наших руках.
На воскресной встрече торжествовало особенно радостное настроение, поскольку члены Клуба впервые держали в руках привезенные из типографии книжки. Еще бы, ведь для многих книга стала первой публикацией «на бумаге» (я уже говорила, что большая часть соклубников – выходцы с поэтических интернет-сайтов, которые, сидя за своими компьютерами, о «бумажных» публикациях особо не заботились). Сборники изданы официально, по правилам книгоиздательства – с необходимыми кодами и рассылкой по библиотекам, хоть и являются подарочными, предназначены для распространения авторами по их усмотрению. Так что каждый из участников получил еще одну возможность достойно показать свое творчество, да и просто похвастаться книгой – каждому приятно.
Ровно год назад на Международной книжной выставке «МЭДВИН» на творческой площадке молодежного журнала «СТЕНА» дебютировали две известных в сети поэтессы Светлана Балагула и Антонина Спиридончева. И дебютировали они очень ярко, так как их первые книги переплюнули всех и были признанны дебютом выставки и награждены почетными дипломами от всеукраинской ассоциации книгоиздателей и книгораспространителей Украины. Прошел год и вот на юбилее всеукраинского молодежного журнала «СТЕНА», первый этап которого праздновали на международной выставке «МЭДВИН: Книжный мир 2010», поэтессы снова читали свои произведения и давали напутствие начинающим поэтам. Антонина Спиридончева знакомила читателей со своими новыми стихотворениями, которые в ближайшем времени увидят свет в печатной версии...
Наталья Костылева (координатор проектов молодежного журнала "Стена") и Антонина Спиридончева
От меня:
Журнал "Стена" создает команда замечательных людей! Добрых, позитивных, отзывчивых, дружелюбных. Я в этом неоднократно убедилась. Мне очень нравится печатная версия журнала (которая мало в чем повторяет интернет-публикации), где материалы не просто освещают культуру и искусство, а фокусируются на духовном мире человека, героя, творца, отыскивают в его идеях и образе жизни лучшее и показывают это читателю. Да, этот журнал действительно образовывает и информационно, и духовно.
Еще раз поздравляю коллектив журнала "Стена" с 5-летием существования издания и желаю и впредь держать заданный уровень публикаций, получать любовь и уважение читателей. Желаю всегда хорошего настроения, вдохновения, идей и успешных проектов!
9 листопада у стінах Національної спілки письменників України відбулась благодійна акція «Відкрий серце – обери життя», спрямована на збір коштів для лікування онкохворих дітей. Організаторами акції виступили Ініціативна група допомоги дітям імені Даші Євдокімової «Дар Янгола» та Київська літературна студія «Перехрестя».
В епоху щільної мозаїки інформаційних повідомлень ми часто не встигаємо виокремлювати з густого миготіння новин ті, що стосуються людського життя, замислюватись, а головне – співпереживати чужим долям. Інформація про те, скільки дітей в Україні помирає від раку, губиться серед політичного піару, усілякої жовтизни і залишається неосмисленою.
А тим часом є благодійні організації, що шукають шляхи до небайдужих сердець і надають дієву допомогу хворим дітям.
Відкрила захід волонтерка Ольга Волик коротким повідомленням про те, що в Україні щомісяця помирає 5-20 онкохворих дітей, часто не тому, що лікувати їх пізно, а через дороговизну цього лікування. Тобто помирають діти, яких можна було б врятувати.
Одразу скажу (для скептиків), що діяльність благодійної організації «Дар Янгола» полягає не лише в зборі коштів та перерахуванні їх для лікування дітей. Волонтери є частими відвідувачами лікарень, зокрема київської Охматдит, спілкуються з дітьми, влаштовують для них музичні свята, збирають і передають подарунки, друкують журнал «Сонечко», який розповсюджується серед хворих. За словами Ольги Волик, піднесений настрій суттєво полегшує протікання хвороби і здатен прискорювати видужування.
Збір коштів – один із напрямків діяльності, безсумнівно серед найважливіших. Зокрема через організацію благодійних акцій, які проходять під гаслом «10 гривень можуть врятувати життя дитини!».Тобто збір чималих сум досягається не за рахунок великих грошових переказів, хоча й це має місце, а за рахунок незначних для кожної окремої людини, але масових пожертвувань.
В нашу добу зневіри і недовіри слід зазначити, що інформація про зібрані і витрачені кошти є публічною. На сторінці організації в мережі «Вконтакте» повідомляється, скільки коштів на якій акції зібрано, пояснюється з якою метою витрачаються ці кошти, на рахунок батьків якої дитини чи якої лікарні переказуються, при цьому викладаються скани банківських документів.
Під час акції в НСПУ 9 листопада було зібрано 2939 грн.
В рамках заходу «Відкрий серце – обери життя» відбулась літературна дискусія щодо можливостей сучасної літератури, літературно-музичний вечір включно з поетичним марафоном, в якому прозвучали вірші для дітей у виконанні їх авторів та відбувся конкурс поезій, концертом музикантів та непересічним видовищем – історичним танцем від театру «Алентрада». Також відбулась фотосесія: моделі в середньовічних сукнях на фоні шикарного інтер’єру Будинку письменників – це виглядало неперевершено! Весь час проведення заходу працював благодійний ярмарок, на якому можна було придбати вироби ручної роботи, книжки сучасних авторів.
Історичний танець від театру "Алентрада"
Кожен бажаючий міг вкласти гроші у скриньки для пожертвувань, придбати щось на благодійному ярмарку. Під час поетичного конкурсу голосування за кращі твори також відбувалось купюрами. Бажаючі могли через волонтерів передати дітям подарунки, дитячі книжки, а також і власну творчість: казки, вірші, малюнки, книжки.
Організацію благодійної акції в стінах НСПУ, а також її літературну частину забезпечила керівник Київської літературної студії «Перехрестя» Вікторія Осташ. Проте слід сказати, що подібні акції від групи «Дар Янгола» відбуваються і в інших місцях, тому за бажання ви можете взяти в них участь. Найоб’ємніше інформація про діяльність цієї організації представлена на сторінці групи «Вконтаке».
п.с. Я також брала участь у цій акції, зокрема у поетичному марафоні, отже була на ній особисто присутня і все бачила на власні очі. Проте в даній публікації вважаю недоцільним висвітлювати літературну частину заходу і подавати фото літераторів, що взяли у ній участь.
На звороті цього флаєра зображена 10-гривнева купюра. Її можна взяти в обмін на 10 гривень. Волонтери просять не тримати в себе ці флаєри, а віддавати знайомим задля розповсюдження інформації
Журнал Солнышко, безкоштовно розповсюджується у відділеннях онкогеметології.
Одна зі сторінок журналу. Як бачите, видання для вузької аудиторії.
Арт-терапія. Усі фото зі сторінки групи "Дар Янгола".
Перша половина листопада була добре насичена літературними заходами. Тобто вони завжди проходять у великій кількості, круглий рік, часто лишаючись не поміченими. Але я зупинюсь на тих, в яких особисто я брала участь. Почну з «First Step».
Це регулярні літературно-музичні перформанси, які збирають на своїй сцені поетів, прозаїків, художників, фотографів і, звичайно ж, музикантів. Я неодноразово писала про них у блозі.
5 листопада я вчергове взяла участь в одному з перформансів «FirstStep». Цього разу тематика вечора обіцяла бути міською, адже перформанс проходив під назвою «Городской кардиографик». Минув, як завжди, динамічно і насичено творчістю.
Підбираючи поезії до цього заходу, я зауважила, що практично не пишу про місто. Навіть щодо прози мені одного разу зробили це зауваження: «У тебе в прозі немає міста». Обиралося складно. Вирішила читати «Осінь іще молода», «Зимово-слизький передоз» та «Кучугури бажань» - це хоч і не про місто, але думки розгортаються на його тлі, а також вірш «Незнайомка у поїзді».
Одразу попередила глядачів, що вірші дуже сумні. Щоправда, настрій у мене був зовсім не сумний, мені аж пожартувалося: «Зібрала стільки сумного, що зачепився аж Новий рік». Це насмішило і глядачів, і мене саму, тому читати сумно, як не старалась, мені не вдалось. Тому саме цей виступ не був найвдалішим, про попередні свої виходу на сцену «FirstStep» я кращої думки :-)
Більше відео, фото та інформації з та про «FirstStep» тут.
закликає всіх небайдужих долучитися доБлагодійної акції
«Відкрий серце – обери життя!»
у межах якої заплановані:
ДОБРОЧИННИЙ ЯРМАРОК
задля допомоги онкохворим дітям
(під егідою ініціативної групи допомоги дітям
імені Даші Євдокімової «Дар Янгола»),
на якому можна буде придбати різноманітні цікавинки:
авторські роботи художниці Юлії Донченко;кераміку; біжутерію,
аксесуари, мило ручної роботи, а також книжки сучасних майстрів слова.
ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНИЙ ВЕЧІР
за участі представників красного письменства
(живих класиків сучасної української літератури, представників київських літстудій і об’єднань, виконавців класичної музики і бардівської пісні). Зокрема, ви почуєте голоси Василя Портяка, Віктора Баранова, Василя Трубая, Миколи Семенюка, Василя Шкляра, Сергія Соловйова, Сергія Пантюка, Валентини Захабури, Вікторії Осташ.
ЛІТЕРАТУРНА ДИСКУСІЯ
щодо можливостей сучасної літератури (мистецтва взагалі) під девізом:
«У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне» (Максим Рильський)
Будемо раді бачити вас у вівторок9 листопада2010 року
з 16-00 до 20-30 у Будинку письменника
(НСПУ) за адресою: вул. Банкова, 2
Початок заходу – 16-00 – вступна частина, початок виступів від Благодійного фонду Дискусія – від 17-00 до 17-45
Основна літературно-музична частина – від 17-45 до 20-30
Під час Благодійної акції відбудеться поетичний конкурс-марафон «Письменники – дітям», на переможців якого чекають нагороди від нашого спонсора, а їхні твори будуть опубліковані в дитячому журналі «Сонечко» і на сайті літстудії "Перехрестя"
Чи не кожен автор пише, аби реалізуватися, утілити власну мрію, поділитися наболілим, зрештою – бути почутим… Та чи є у мистецтва ще якийсь сенс? Чи здатне воно комусь допомогти, когось розрадити, повернути до життя? Приєднуйтесь до нас – і отримаєте відповідь. Маєте власну думку? Наша зустріч – то цілком реальна можливість поділитися з людством своїми міркуваннями!
А завдяки участі в Благодійному ярмарку, організованому під егідою ініціативної групи «Відкрий серце – обери життя!» задля допомоги онкохворим дітям, матимете нагоду вписати свою сторінку у чиєсь маленьке життя, врятоване завдяки і вашій небайдужості, вашому милосердю.
Життя інколи буває надто важкими, затемненим проблемами
і нещастями – хворобами, болем… Тож перейдімо всі разом на бік світла!
В пятницу 5 ноября в актовом зале Международной академии управления персоналом (в главном корпусе, по адресу г. Киев, ул. Фролметевская, 2) пройдет 10-й по счету музыкально-литературный перформанс, организованный творческим объединением «FirstStep».
В программе музыкальные номера от начинающих исполнителей, поэзия и проза в исполнении авторов. Мое выступление также запланировано.
В этот раз мероприятие носит название "Городской кардиографик". Повторюсь: чтение литературных произведений тщательно разбавлено музыкальными номерами, поэтому не стоит бояться уснуть. В программе обычно представлены молодые начинающие творческие личности. Организаторами проводится предварительный отбор авторов, чтобы на сцене не появилось нечто совершенно низкого уровня.
Начало в 19.00. Мероприятие длится около трех часов. Вход – 20 грн.
Чтобы не быть голословной, ниже фотографии (далеко не всех участников), сделанные на нескольких предыдущих перформансах (надеюсь, эти имена вы слышите не впервые):
Сьогодні я скористалася запрошенням Антоніни Спірідончевої, яке вона розмістила на Хайвеї, і відвідала Клуб київських поетів. h.ua/story/298761/
Зустріч відбулася у Трек-Барі неподалік від станції метро "Либідська".
Поет Олег Нікоф (на фото ліворуч) виступав у ролі ведучого, тамади, промоутера та видавця майбутнього альманаха київських поетів і просто господаря засідання Клубу.
Приємне враження справила на мене присутність серед поетів молоді, людей середнього і старшого віку.
Я сиділа поруч і познайомилась з чудовими авторами: Юлією Чечко (праворуч від мене на фото) та Наталією Поповою-Корніловою (ліворуч від мене на фото). Василь Ростовський ( праворуч на фото) за результатами інтернет опитування став переможцем міжнародного конкурсу "Чехівська осінь" 2009-2010. Ось один з його віршів:
Расщепит утро всплески акварели,
Добавит солнца в россыпи росы,
Запустятся цветочные часы…
А я, присев на краешек постели,
Прерву твой сон.
Невинный поцелуй…
Моя ты радость!
Окна ловят свет,
Сквозь занавеску – лёгкий трафарет…
Меня ты только к лету не ревнуй!
У віршах Володимира Сєдого звучали мотиви Великої Вітчизняної війни.
У Олександра Тарадова за день до цього був день народження, за його здоров'я пили коньяк, шампанське, він усім присутнім подарував збірку своїх віршів "Ради этого следует жить" (на фото Олександр Тарадов підписує збірки). Мені в цій збірці сподобалось багато віршів. Ось один із них:
Я посвящать стихов
Не стану...
Они по праву
Все - твои!
Из сердца только
Их достану,
Добавив
Образы свои.
Я - не поэт,
Я - лишь влюблённый...
Пишу,
Когда душа поёт...
А песни
Звон неугомонный
Никак покоя не даёт!
Стихи озвучивают душу
И очищают,
Как вода...
Питают дух,
Как влага - сушу,
И остаются - НАВСЕГДА!
Доброю ознакою Клубу була спланованість зустрічі: спочатку проглядали підготовлені для друку в альманасі власні роботи, потім знайомились з новоприбулими поетами, читали вірші - і все це робили із задоволенням.
Деякі вірші виконувались авторами як пісні. Маргарита (праворуч) наспівувала свої вірші, які звучали почергово українською і російською мовами.
Звучали зовсім нові вірші в авторському виконанні, несли особливу енергетику і посил.
Можливо, саме ці вірші стануть основою наступного, уже третього, альманаху київських поетів. Усі бажаючі друкуватись, вітаються, адже альманах виходить на спільні кошти поетів. Отож чим більше авторів, тим краще.
Микола (не запам'ятала прізвище, на фото праворуч, - поет, організатор святкового вечора до дня народження Леоніда Бикова. Захід буде проведено в день народження Леоніда Бикова у будинку кіно 12 грудня о 17 годині. Запрошуються усі бажаючі - вхід вільний).
Атмосфера зустрічі у Клубі була дружелюбна, творча. Читання віршів чергувалось із жартами.
Цікаво було слухати вірші, а також "Разбор полётов" (аналіз робіт одного з авторів, з якими члени Клубу знайомляться до зустрічі), пошук позитивного і критичне ставлення до помилок.
Інтерес і оплески отримала робота Антоніни Спірідончевої про наших депутатів.
Час пробіг непомітно. Я вдячна Антоніні Спірідончевій за запрошення. Віртуальні знайомства поетів - це чудово, але живе спілкування нічим не замінити. Від зустрічі залишився позитив і розуміння того, що наш настрій і стан справ залежать значною мірою від нас самих.
Не секрет, что творческие люди
стремяться общаться друг с другом – в кругу своих интересов: показать
свои произведения, чужие почитать или послушать, обменяться новостями и
обсудить их, поделиться опытом или послушать советы других. Да и просто
пообщаться вживую! История знает регулярные встречи литераторов в кафе,
на квартирах...
В Киеве хватает литературных
объединений и просто дружеских тусовок – разных по «профессиональному»
уровню, возрасту участников, отношению к современной литературе. Но
сейчас речь пойдет лишь об одном – Клубе киевских поэтов.
Богдан Головченко (он же Слон)
Клуб
создан не так давно – в мае этого года, и сначала его встречи посещали
до десяти человек. Сейчас больше – на каждую встречу приходят до
двадцати-тридцати авторов. Уже немало и как раз то количество, при
котором комфортно общаться, слушать и читать вслух. Проводятся
поэтические чтения и обсуждения, царит теплая и дружеская обстановка.
Большинство членов Клуба
познакомились в интернете – на различных поэтических сайтах. Но ядро
составляют авторы литературной страницы форума журнала «Стена» и
поэтического сайта «Стихи.ру», которых удалось организовать на
регулярные встречи Оксане Бойко – поэтессе, активной участнице одного и
другого сайта. Итак,
БЛИЖАЙШАЯ ВСТРЕЧА
СОСТОИТСЯ 31 ОКТЯБРЯ в 15-00, по адресу: Горького, 158 - кафе "ТРЕК-БАР"
(в 2 кварталах от метро "Лыбидская", перекрёсток Горького и Ковпака).
НА ЭТОЙ ВСТРЕЧЕ ПЛАНИРУЕТСЯ:
1. Ознакомиться с сигнальными экземплярами сборников, в которые вошли поэтические произведения членов Клуба.
2. Разбор полётов – то есть обсуждение произведений. Инфо здесь: http://www.stihi.ru/2010/10/26/1360
3. Обсуждение вечера памяти Леонида Быкова, который запланирован на 12 декабря http://www.stihi.ru/2010/10/26/1493
4. Читают все!) Чтоб возможность выступить была у каждого, возвращаемся к
опыту первых встреч, т.е. друг за другом согласно посадочным местам))
Встречи
Клуба киевских поэтов проводятся раз в две недели по воскресеньям – в
одно и то же время (15-00) и в одном и том же помещении – ТРЕК-БАР
(адрес указан выше).
Язык общения и творчества: русский, украинский.
Участие бесплатное. За деньги при желании можно заказывать кофе, пиво, другие напитки или еду – по ценам заведения.
Газета "UАргумент" виходить друком з березня 2006 року і висвітлює політичне, соціальне, культурне життя країни. Тривалий час газету можна було придбати у пунктах продажу преси Донецька та сусідніх регіонів або ж за поштовою передплатою. З недавнього часу "UАргумент" можна знайти і на київських розкладках, із чим газету та її головного редактора Анатолія Герасимчука слід привітати. "UАргумент" небайдужий і до молодих літераторів. Наприклад, у № 29 (221) за 27 липня 2010 року був надрукований мій вірш "Ніч і вона", який головний редактор випадково побачив на сайті "Хай Вей".
Літературні читання Гоголівської академії на фестивалі "Країна мрій"
10 липня в
межах етнічного фестивалю "Країна мрій" та його літературної програми
відбулись поетичні читання учасників інтернет-сайту "Гоголівська академія". Мені теж пощастило взяти в них участь. Я читала свої нові поезії, опубліковані на сайті http://gak.com.ua/, а також ті, які ще ніде не публікувались. Я була рада виступити, а також послухати інших учасників Г@ківських читань, зокрема Діму Княжича, Коку Черкаського, Оксану Яблонську та інших. Зі свого боку вдячна за таку можливість організаторам.
Цілком випадковою була зустріч із знайомими хайблогерами Орестом Форко та Рибачкою Сонею,
які мали свої плани на участь у заходах "Країни мрій", не пов’язаних з
літературними виступами (Орест спеціально приїхав зі Львова). Я була
приємно здивована побачити їх серед глядачів. Зробили і фото напам’ять.
А ще я
своїй донечці купила віночок, який мені нікуди було покласти, окрім як
вдягнути на себе. Отже, цілком несподівано побувала в образі молодої
незаміжньої дівчини :-)
9 июля в зале МАУП прошел очередной (уже пятый) музыкально-литературный перформас, организованный творческим объединением "First Step". В этот раз он носил название "5 времен года"- и потому что пятый, и потому что тематика музыкальных и литературных произведений была заявлена вольной, а они, то бишь произведения, написанные молодыми людьми, которые составляют основную адудиторию "First Step", как правило, прекрасно вписываются в одно или несколько времен года, в том числе и в пятое - любовь.
Я в этот раз читала только свои новые украиноязычные стихотворения, которым не исполнилось и полгода. Более ранние - из периода "Весны-поэтессы" - уже вызывают оскомину у меня самой, и потому читать их мне (пока?) не хочется.
Впечатления от мероприятия очень приятные. Много музыки, эмоций, чувств, улыбок, даже драйва. С одной стороны, мне хотелось бы по чуть-чуть рассказать о каждом выступающем... Но с другой - как можно пересказывать то, что нужно слушать или в крайнем случае - читать сам текст произведений. Поэтому могу предложить Фотоотчетс мероприятия, а чтобы получить живые впечатления - лучше поприсутствовать на одном из мероприятий "First Step". Тем более, и организаторы не устают об этом напоминать, присоединиться может любой, кому есть что представить публике или просто поучаствовать в качестве зрителя.
Мне показалось, что в этот раз, по сравнению с перформансом "Диссонанс эмоций", о котором я говорила в одной из предыдущих блог-записей, звучало больше произведений на украинском языке. Но русский все же преобладал. Поэтому приятным сюрпризом было узнать от организатора и ведущей мероприятия Анастасии Духлий, что следующий перформанс объявлен украиноязычным с соответствующим дресс-кодом.
Я предлагаю не заниматься голословием по поводу Золушек и принцесс, а взять в руки сказки, доступные в наших магазинах, на которых выросли мы сами и которые сейчас читаем уже нашим детям – и посмотреть, чему же на самом деле эти сказки учат и какие качества воспитывают!
Рассматривая сказочных принцесс (в число которых я включаю царевн (русский вариант) и тех героинь, которые от рождения принцессами не были), я по возможности обращу внимание на их личные качества, внутренний мир и отношение к себе, их отношение к внешнему миру, а также отношение внешнего мира к ним, как обратную связь.
Образ принцессы
Начну со «Спящей красавицы» (Ш.Перро), поскольку эта сказка дает довольно емкую и комплексную характеристику принцессы. К маленькой принцессе на крестины пришли феи и наделили девочку «чудесными дарами», а точнее – личными качествами:
- чтобы принцесса была прекрасней всех на свете;
- чтобы у нее было нежное и доброе сердце;
- чтобы каждое ее движение вызывало восторг;
- чтобы принцесса превосходно танцевала;
- чтобы пела, как соловей;
- чтобы играла на всех музыкальных инструментах.
Сразу видим ключевые установки для девочек: следить за своим внешним видом, подчеркивать свою красоту, уметь держаться на людях, красиво двигаться, воспитывать в себе те душевные качества, которые здесь емко названы «нежное и доброе сердце», стремиться к прекрасному. Прелесть еще и в том, что если девочка будет в комплексе воспитывать в себе эти качества и становиться лучшей, она обретет уверенность в себе, которой очень не хватает многим женщинам. Хочется отметить, что все перечисленные качества образуют – женственность, обустраивают внутренний мир принцессы – и именно заэтой внутренней и внешней красотой женщины-принцессы в реальной взрослой жизни будут охотиться мужчины.
Но принцесса – это не только женственность, сказки воспитывают и другие важные качества в женщине. Например, ответственно относится к своим обещаниям. В «Железном Генрихе» (Братья Гримм) принцесса уронила в колодец золотой мячик, и лягушонку, который согласился его достать, наобещала, что будет с ним играть, разрешит сидеть с ней за ее столом, есть из ее золотой тарелочки, пить из ее золотой чашечки и спать в ее кроватке. Узнаете современную девушку? К своему обещанию она относилась не серьезно (лягушонок-то был ей противен) и исполнять его не собиралась. А пришлось!
От що таке духовний зв’язок? Кожного разу, коли подорожі заносять мене далеко від дому, мало не фізично відчувається, що є якась ниточка, яка органічно, без будь-яких вузликів, починається десь у грудях і тягнеться аж до Батьківщини - не конкретно до близьких чи знайомих людей, не до звичного комфорту, не до новин, а до чогось, що можна описати на перший погляд такими простими словами, як "своє" і "рідне". Ця ниточка розмотується зі свого клубочка на будь-яку довжину, не тягне, не заважає, не плутається під ногами, але й ніколи не відпускає. Вона є і її неможливо перервати, хоч вона тоненька і непомітна; вона сама ніяк не нагадує про себе, і треба бути досить уважною до своїх почуттів, щоб її помітити. Вона тримає і водночас є джерелом духовного живлення, а те що я думаю, пишу, роблю звернено не до невідомих мені світів, а адресовано "додому". І, коли вже занесло мене в таку образну, майже візуальну, подачу відчуття зв’язку, було б доречно задати запитання: "Так хто за кого тримається? Я за Батьківщину чи це вона не хоче мене відпустити? Чи ми потрібні одна одній?" ...
Знаю, що мало кому попередній абзац буде зрозумілим через його надмірну образність, але нехай...
До речі, я вже можу писати для КП дещо про Італію, Словенію, Австрію та ще одну далеку заокеанську країну, яку поки що не хочу називати, бо з усього, що було за останні тижні - вона найцікавіша і найщедріша на нові враження. Тільки поки що не можу зібратися з силами - розслабилась, розлінувалась, але моя лінь - це питання часу...
Сьогодні проходилась літературними сайтами. Зокрема зайшла на сайт культурологічного тижневика "Слово Просвіти". Там опубліковані результати літературного конкурсу на премію ім. Олеся Гончара. Я брала участь в цьому конкурсі. Ні, премії мені не дали, мабуть, ще не доросла))) Але дуже приємно було в тексті статті Лесі Гончар побачити таке:
"...Хотілося б згадати інших авторів, яких також варто відзначити, аби премія була спонсорована не лише німецькими меценатами, а й українськими. Усі вони мають іскру таланту.
[Мала] проза: Олена Максименко, Леся Кесарчук, Антоніна Спірідончева, Денис Кожухов, Марина Єщенко, Юлія Закутня, Павло Кондратюк, Юлія Шамків, Анна Рибалка, письменниця ”Awakening” зі Львова.
Як складеться творча доля кожного з лауреатів й авторів? Хочеться вірити, що на все життя вони запам’ятають, що їхня творчість відзначена зі 100 подань, тож знайдуть власні дороги, проторують стежки до видавництв, знайдуть читачів, врешті-решт оберуть ”Життя з Мистецтвом” і не пошкодують!..
Я зараз не перерахувала усіх переможців, а також тих, кого відзначили у інших номінаціях, крім малої прози. Але детальніше про підсумки конкурсу та його переможців можна прочитати на сайті "Слово Просвіти".
п.с. Пізніше мені стало відомо, що ця стаття була також надрукована у газеті "Літературна Україна" № 15 (5347) за 29 квітня 2010 року.
Гучне книжкове свято, організоване виставковою компанією «Медвін», закінчилось. Проте для багатьох, хто його відвідав, воно надовго залишиться в пам’яті яскравими враженнями і подарованим гарним настроєм.
Взявши участь у трьох підряд книжкових виставках Медвін, я зрозуміла (і усім раджу!), що перед походом на Медвін варто ретельно вивчити програму заходів, щоб не пропустити справді цікаві. Адже програма Медвіна дуже насичена презентаціями, автограф-сесіями, тематичними лекціями, які проводяться одночасно в різних місцях ярмарку. Програма цього року друкувалась на сайті Буквоїд (щоправда, чомусь не остання її версія, і частина заходів в неї не були включені), а найбільш повна – у газеті «Друг читача».
На Медвіні я була в суботу 10 квітня разом зі своєю родиною – чоловіком та донькою.
Даринка перетворюється на принцесу
Одразу ж по приходу на виставку наша донечка Даринка перетворилась на принцесу. Тобто прийшла вона звичайною дівчинкою з двома хвостиками, а казкову зачіску їй зробила майстриня Антоніна Меркушева, що якраз проводила майстер-клас «Літературна зачіска» на стенді молодіжного журналу «Стіна». Завдяки умінню Антоніни на голові в Даринки швидко з’явилась корона, яку прикрасив віночок косичок. І коли протягом дня її запитували, хто вона, Даринка відповідала: «А я принцеса!» - і щоразу мацала свою вишукану зачіску. Взагалі вона любить цей образ, любить наряджатися у пишні довгі сукні, фарбувати губи і почуватися казково-красивою. Цього разу їй дуже пощастило, «Стіна» і Антоніна Меркушева подарували їй свято і чудовий настрій на цілий день.
Ми з донькою на стенді журналу "Стіна"
Потім донька з чоловіком пішли на «Майстер-клясу», а я – на стенд видавництва «Факт», де в мене була годинна автограф-сесія. Тому я не бачила, що відбувалось на «Майстер-клясі», але скажу, що це серія пізнавальних заходів для дітей, які тематично пов’язані з книгою, де майстер показує, як робиться та чи інша річ і дитина має можливість щось не дуже складне спробувати зробити самостійно, своїми руками. Наприклад, цього разу робили та розфарбовували алфавіт із тіста, вчились використовувати трафарет у книжковій ілюстрації. Дітям це цікаво.
Лис Микита
Взагалі на ярмарку було дуже багато дитячої книжкової, відео- і аудіо-продукції, а також розвиваючі українські журнали для малят, як наприклад, «Пізнайко». Був і мій улюблений «Лис Микита», екранізована казка Івана Франка, яка кілька років тому вийшла просто шикарним дитячим мультфільмом, таким смачним-українським і неочікувано дуже сучасним. Точніше це ціла серія, пам’ятаю, колись ми з чоловіком витратили цілий день чи може, й більше, щоб передивитись усі серії. Тобто мультфільм цікавий не лише дітям. На виставці його можна було придбати у комплекті з п’яти дисків та товстої гарно ілюстрованої (як у мультфільмі) книги.
Підготовка до автограф-сесії
Моя автограф-сесія пройшла в гарному настрої, з великою кількістю фото-спалахів. На зустріч зі мною завітали деякі мої друзі, відбулись досить несподівані знайомства. Власне, автограф-сесія для автора-початківця на ярмарку такої величини – це не стільки стимулювання продажів чи зустріч з читачами, тобто це теж, але незначною мірою, скільки знайомства з цікавими людьми і обмін контактами. Тому результатами автограф-сесії я задоволена.
Торішня реклама. Цього року журнал має синій колір.
Я дуже хотіла потрапити на літературні читання, послухати поезію. Мені подобається, коли до десятка авторів читають перед публікою по кілька своїх творів. При такій швидкій зміні виступаючих дуже добре відчувається, наскльки індивідуальні у кожного автора чуттєвість, образність, глибина думок, стан душі. Це я тонко підводжу до презентації літературного журналу «Дніпро», на якій мені вдалось побувати наступного дня і вже самій. Мені дійсно сподобались читання, організовані цим журналом на ярмарку Медвін (фотоапарат в той день я не брала, тому своїх фото немає). Але презентація включала не лише літературні читання. Можна було поспілкуватись з працівниками «Дніпра», подивитись і придбати тематичні збірки прози, випущені журналом. До речі, однією з новин журналу стало те, що більш як удвічі зменшена ціна поштової передплати журналу – крок назустріч читачам. Я довідалась нарешті, але це вже в приватній бесіді, як відбувається відбір поезій до кожного номеру «Дніпра». За словами працівниці журналу, у них існує досить великий тематичний класифікатор поезій. Отримуючи поетичні твори на свою адресу, вони кожен твір відносять до певної рубрики, причому в цих рубриках задля об’єктивності відбору поезії не підписані прізвищами автора. Коли в якійсь рубриці набирається багато віршів, то її піднімають, щоб вибрати з неї художньо та ідейно найцінніші твори, і коли твори для друку обрані, то відкривається прізвище автора. І оскільки рубрики, де назбиралось багато творів, відомі зарання, то саме на ці теми за півроку оголошують додатковий конкурс, щоб максимально збільшими вибір віршів. Така процедура дещо обнадіює. Проте, я особисто не можу стверджувати, що усе відбувається саме так, як передбачено процедурою.
Словом, для нашої родини Медвін пройшов цікаво та з користю. Щоправда, мій чоловік байдужий до літературної тусні, його більше цікавлять книги, а не піар-заходи, які часто є піаром заради піару. Тому майже одразу після моєї автограф-сесії в суботу ми разом з друзями, які прийшли на неї, поїхали смачно перекусити і поспілкуватись у більш тісному колі, забравши з виставки усі належні нам враження і гарний настрій.
Початок автограф-сесії
По-моєму, це єдина фотка, де гарно видно корону на голові принцеси :)
Весна! Вона усюди – надворі, в очах і серцях, у настрої, в почуттях і передчуттях. Прокидаються після зимового спокою у кого творче натхнення і жага діяльності, а в кого – бажання вибратись з дому, розвіятись, побувати на усіляких культурних заходах, погуляти по крамницях, накупити нових книжок і просто їх почитати.
До того ж якраз відкривається книжковий ярмарок «Медвін: книжковий світ», на якому з 8 по 11 квітня найрізноманітнішу книжкову продукцію можна придбати за цінами видавництв, потрапити на культурні заходи (безкоштовно), якими зазвичай щільно насичена програма ярмарку, поспілкуватись з авторами книжок на презентаціях та автограф-сесіях.
«Весна-поетеса» та «зворотній зв’язок» з читачем
Для багатьох – не новина, що я є автором поетичної збірки «Весна-поетеса» (видавництво «Факт» - 2009р.). І мені, як автору, цікаво, хто її читає і кому вона подобається.
Збираючи по крихтах відгуки про книгу, вдалося вивести портрет свого читача, точніше, два основні портрети.
Мої поезії, написані в юному віці (а вони складають більшу частину збірки) подобаються дівчаткам, яким приблизно від 10-ти до 17-ти років. Одна мама мені в захопленні розповідала, що її 11-річна дочка переписує вірші з «Весни-поетеси» у святково-оформлені зошити своїх однокласниць, якими дівчата обмінюються у школі – досить несподіване для мене застосування моїх поезій. До речі, щось подібне проглядається в форумах та блогах, на які дівчата передруковують мої вірші, щоб проілюструвати якісь свої почуття чи враження (детально про це я писала у своїй попередній публікації).
Воно й не дивно: у поезіях висвітлені юні почуття і переживання, мрійливість, наївність, закоханість, багато сонця, квітів, зірок, природних образів. До речі, одразу запевню, що у книзі немає бруду, «відвертих сцен», лайок, яких прийнято чекати від сучасної української літератури.
Також книга подобається жінкам, які в повсякденному житті шукають світла, тепла і позитиву та/або мають справу з дівчатами-підлітками.
«Поезії Антоніни... напрочуд легкі, прозорі, мелодійні. В них пульсує Думка і живе Образ» - так охарактеризувала збірку віршів поетеса Вікторія Івченко у своїй рецензії на книгу.
Де узяти книгу «Весна-поетеса»
Поетична збірка «Весна-поетеса» є у продажу. Як відомо, далеко не усі книжкові магазини мають полиці з сучасною українською поезією, тому мушу перерахувати ті, в якиї є "Весна-поетеса". Книга присутня у великих книжкових мережах «Буква» (Empik), «КС» (Мережа «Книжковий супермаркет»), «Книгарня Є», «Ранок», «Читай-город» та ряді магазинів, а також в інтернет-магазинах Буга, Empik, Yakaboo.
Також є гарна можливість придбати книгу за ціною видавництва на книжковому ярмарку «Медвін» (на стенді видавництва «Факт») з 8 по 11 квітня.
Я особисто буду присутньою на ярмарку 10 квітня з 14.00 до 15.00 на стенді видавництва «Факт», щоб зустрітись зі своїми читачами та друзями (по-офіційному - автограф-сесія). Буду рада усім гостям, а також відгукам про книгу, висловленим мені особисто або в гостьовій книзі сайту Весна-поетеса.
Книжковий ярмарок Медвін проводиться в Експоцентрі «Спортивний» за адресою: вул. Фізкультури, 1, м. Республіканський стадіон (біля Планетарію) з 8 по 11 квітня.
Уже другий рік поспіль я стикаюсь з одним й тим самим явищем. Мої поетичні твори передруковують собі в блоги чи на тематичні форуми без вказання мого авторства. Спочатку я з цим пробувала воювати: писала коментарі і приватні листи власникам тих постів. Але швидко зрозуміла, що це не має сенсу. Бо зникають одні пости (або додається моє прізвище), натомість з’являються інші в інших місцях.
З одного боку мене дуже тішить, що моя творчість подобається деяким користувачам інтернету. І по великому рахунку я не проти, щоб їх передруковували, але я б дуже хотіла, щоб моє прізвище під моїми творами таки фігурувало.
Втім, я пробувала зрозуміти, чому це відбувається і хто це робить. Переглядаючи ті блоги і форуми, я дійшла висновку, що беруть мої твори і не вказують авторство в основному дівчата шкільного віку або трохи старші.
Гадаю, причин «забування» вказати автора щонайменше три. По-перше, незнання основних засад авторського права і наївне нерозуміння цінності авторства, зв’язку «автор-твір», зрештою – почуттів автора. Як для юного віку, це можна зрозуміти.
По-друге, коли я бачу, що в блозі дівчина пише про щось своє інтимне і ілюструє це моїм віршем, я допускаю, що у свою інтимну сферу вона не хоче впускати ніяких сторонніх людей, в тому числі й автора «ілюстрації». Бо це – «тільки її» почуття і переживання.
Про третю причину я б сама ніколи не здогадалась, бо вона мені малозрозуміла і лежить десь на рівні психо-якоїсь науки. Я про це прочитала в одному з есеїв Оксани Забужко ("Апологія поезії в кінці ХХ століття"), цитую: «...покличуся на один прецікавий і досить розповсюджений феномен, що його можна б умовно назвати «дитячим плагіатом». ...коли діти з розвиненою уявою, захопившись яким-небудь віршем, старанно переписують його власною рукою і переможно біжать із тим аркушиком до тата-мами хвалитися: «Гляньте, якого я віршика написав!»Наскільки я розумію, пояснення феномену в тому, що вірш виявляється настільки близьким, що «маленький плагіатор» підсвідомо не вважає його чужим. Не знаю, наскільки це явище зберігається у віці моїх читачів-передруковувачів, яким, як мені здається, не менше 12-ти років, але щось подібне допускаю.
Про справжній плагіат, коли навмисно чуже видається за своє, я зараз не буду говорити. Все ж хочеться вірити, що твори передруковуються без вказання імені автора - не зі злим умислом.
Як би там не було, хочу попросити:
Шановні мої читачі!
(і не лише мої)
Будь-ласка, будьте уважніші у поводженні з творчістю інших людей. Якщо вам дійсно щось подобається настільки, щоб розміщувати це у своїх записах, то хоча б із вдячності, що це вже кимось створено (а не вами), ставтеся до творця з елементарною повагою. Авторство треба вказувати і з етичних міркувань, і за законом.
Зрештою, спробуйте поставити себе на місце автора і уявити, що ваш твір (ваші ідеї, почуття, ваш світ, ваші якісь старання нарешті) хтось опублікував під своїм ім’ям (тупо перекопіпастив) – як воно? приємно? Чи інший розвиток подій – хтось зайде сторонній на вашу сторінку і вкаже вам на плагіат. Теж, мабуть, приємного буде мало.
Давайте якось цивілізовано і правосвідомо підходити до питання передруку чужих творів.
п.с. Цей пост опубліковано на чотирьох ресурсах, де я розміщувала свої твори.
Переглядала свою стару поштову скриньку і побачила листа від журналу "Дніпро". Відкрила, а там привітання із днем поезії:
Шановні наші митці поетичного слова…
Літературно-художній часопис «Дніпро» щиро вітає Вас із світлим святом поезії!
Нехай поетичні миттєвості наповнять ваше життя радістю, затишком, відчуттям гармонії і всеохопності!
Щиро дякуємо за наснагу і творчість, яку даруєте читачам всієї України. Низько вклоняємося за турботу до української мови, за збереження національних звичаїв і традицій для прийдешнього покоління.
Спасибі й за те, що творите з нами Всеукраїнський, літературно-художній часопис, даруєте читачам неповторні поезії різних жанрів, читаєте і передплачуєте «Дніпро»!
Нехай кожен твір, шановні поети, несе Вам радість духовного та творчого оновлення, засіває нові сподівання в серцях читачів і Всієї України, дає силу для здійснення творчих планів, добрих намірів і справ.
Щастя Вам, успіхів і добра! Будьте із нами!
З повагою редакція журналу «Дніпро»
(відділ поезії) .
Розумію, що це просто розсилка, яку до дня поезії отримали багато людей. Але ж як приємно! :)
На днях мені довелось написати
свою біографію (поки що не хочу казати для якої цілі),
причому одна з поставлених умов
звучала як "легко, з гумором, неофіційно".
Зараз я подумала, що інформації
про мене мало в інтернеті, в основному тільки твори,
то, оскільки коротка ненудна
довідка про мене вже написана,
то чому б її не обублікувати й
на своєму сайті. Хай буде.
Антоніна Спірідончева
Про себе
Розповідь про себе почну з деяких офіційних даних:
з того, що звати мене Антоніна Спірідончева і народилась я 11 січня 1982 року у
місті Києві. Своє дитинство пам’ятаю яскравим і щасливим. Як і більшість дітей
у той час, я ходила в дитячий садочок. Хоч і не пригадую вже своє знайомство з
поетичним словом, але добре пам’ятаю, як вихователі ставили мене на стільчик і
я перед усією групою читала напам’ять Олександра Пушкіна «Казка про царя
Салтана…» - не дивлячись на її значний обсяг, я тоді знала її усю.
Гадаю, загалом мені щастило опинятись в потрібному
місці в потрібний час. Так, у 1992 році (через рік після проголошення державної
незалежності, я якраз закінчила третій клас) неподалік нашого будинку
відкрилась Українська гімназія, і моя мама занесла туди мої документи. Як
виявилось, педагогічний колектив складався з натхненних, ідейних вчителів,
створювалися різні гуртки за інтересами, хор, театр. Я одразу ж почала
відвідувати літературний гурток, щоправда, мої віршування тих часів не
витримували ніякої критики, словом, були надто дитячими. Коли я перейшла до
десятого класу, у нас в гімназії з’явилась своя газета з місткою назвою «GrataNovitas», я швидко
зрозуміла, що хочу в ній публікуватись. Хоч треба було писати якусь публіцистику
про шкільне життя, мої статті були швидше художніми, ніж публіцистичними.
В одинадцятому класі я вирішила брати участь у
Малій академії наук за напрямком «українська мова та література», ця стежинка,
щоправда, не привела мене до перемоги,
але привела у Літературно-творче товариство агенства «Юн-прес», в приміщенні
якого збирали «манівців», щоб познайомитись із ними та дати настанови. Потрапивши
в це приміщення в Київському палаці дітей та юнацтва вперше, я роззиралася по сторонах,
розглядаючи стінгазети, і після закінчення зборів поцікавилась у когось з
дорослих, як у це літературно-творче товариство записатись. Мені сказали щось
на зразок «Приходьте у вівторок», так я в ньому й осіла. Познайомилась з
багатьма творчими однолітками, переважно дівчатками. Щоразу після теоретичної
частини, яку читав викладач, ми усі «по колу» читали свої твори, критикували,
хвалили, виправляли. Це був потужний стимул – писати, щоб наступного заняття
читати щось нове. Тоді ж у мене з’явились перші публікації та виступи на
Національному радіо зі своїми творами.
Моя професійна діяльність не надто творча. Я юрист
за першою освітою та фінансист за другою, це відкинуло мене на деякий час від
«творчої тусовки». Лиш із народженням донечки Даринки і виходом у трирічну
відпустку я «берусь за старе» - цього разу публікаціями в інтернеті, новими
поезіями, створенням циклу «Ділова лірика» (вірші про бізнес-проекти),
написанням роману знову ж таки про бізнес та офісне життя, укладанням поетичної
збірки «Весна-поетеса», що побачила світ у видавництві «Факт» у 2009 році і
була відзначена на книжковому ярмарку Медвін – 2009 як дебют року, беру участь
у різних творчих акціях та зустрічах.
Я щаслива з того, що в усіх моїх творчих починаннях, та й не лише
творчих, мене підтримує моя родина – чоловік та наші батьки. Донечка ще замала,
щоб розуміти, чим я займаюсь, але це питання часу. Сімейні тепло і затишок,
любов – це основне джерело сил, стремлінь, гарного настрою, за допомогою яких і
втілюються ідеї – не лише творчі, та й твори наповнюються теплом і світлом.
Бізнес-провокація
Це роман про топ-менеджерів і засновників, манери управління та прийняття ріш... Весна-поетеса: Поетична збірка
Поезії Антоніни – двомовні. Вони напрочуд легкі, прозорі і мелодійні. В них п... Малолітка
«Малолітка» - книжка дівчача. До неї увійшли твори, в центрі яких стоїть моло...
