Весна-поетеса: сайт Антоніни_Спірідончевої

Як часто ви буваєте на книжкових ярмарках? Майже ніколи? Ну і даремно. Я уже втретє відвідую "Медвін". Люблю живе спілкування з авторами, щире слово, креативність у будь-яких проявах, творчих людей, а ще я люблю поезію, яка чіпляє за душу, підіймає, гойдає в повітрі і опускає на землю у новій якості.

Цього разу я йшла, щоб не просто побувати на книжковому базарі, а стати частиною дійства. Першим побачила дописувача Хайвею В'ячеслава Рошка, потім куратора проектів видавничого дому «Стіна» Наталію Костилєву, поетес Світлану Балагулу, Антоніну Спірідончеву і Вікторію Івченко. Висловлюю слова захоплення Вікторії Івченко, яка презентувала спільний з Мирославою Капітановою проект - збірку "Та рідна домівка у сні..."

Хайвеївці на книжковому ярмарку "Медвін"

Мене цікавила сама ідея спільного проекту. Хотілося довідатися, як виникають такі вірші. На моє питання Вікторія відповіла приблизно так: "З Мирославою я познайомилась в Інтернеті давно. Саме Мирослава звернулась до мене з проханням редагувати її вірші. В результаті виникли взаємозбагачені спільні роботи."

"Нічого і нікого не треба чекати. Де зібралося кілька зацікавлених людей, там уже ідуть читання," - після Новорічно- Різдвяних привітань весело прозвучали слова Наталії Костилєвої.

Вікторія Івченко прочитала свій вірш, написаний під враженням від поезій Мирослави Капітанової.

Щастя

Складна то річ – щастя:

Не вистачає на всіх...

Воно – мов Боже причастя,

Мов солодкий пиріг!

Хтось більше собі одкрає,

Ще й в брата урве шматок,

Нарікши небесним раєм

Пекельний земний урок…

А в когось украли і Долю –

Загарбали, відтяли…

Та вільному – вольная воля;

Немає йому хули!

«І щастя у світі немає, –

Сказав би один поет. –

Є воля лише святая…

І спокій… І думки лет…»

Вона розпросторює крила,

Ширяє – то вгору, то вниз;

У янгольських шатах білих

Торкається Божих риз…

А хтось свою душу погубить,

А хтось же врятує… Однак

Страшніше Божого суду –

Непевності темний знак…

Душа, мов засліплена, марить...

Шукає в пустелі води…

І жодна не здатна хмара

Зросити її сліди…

Прокинься, о душе пропаща,

Позбудься свого тягаря…

Країна – ота, що найкраща, –

Приймає свого трударя!»

Я із задоволенням долучилась до перегляду у збірці спільних робіт Вікторії Івченко та Мирослави Капітанової і почала декламувати, тому що вже перші вірші просилися щоб їх озвучили..

Осінь, хоч ти не плач!

Осінь, стара чарівнице,

Як розказати про тебе?

Трешся рудою кицею,

Птахом злітаєш у небо!

Як передати тривоги,

Збентеженність почуттів?

Осінь коло порога -

Одна... Посеред світів...

Мов крижинка під віями,

І - незворотність подій;

Підсумок снів омріяних,

Легкокрилих надій...

Зриває покрови нещадно,

Оголюючи почуття...

Ця таємнича влада -

Мов сходи у Небуття...

Біль просинається знову,

Ховатись немає куди;

В нім - гіркота любові,

Крок новий до біди...

Правди терпкої присмак;

Листя у жмені:"Пробач!"

Буває справді запізно...

Осінь, хоч ти не плач!

Поступово підходили інші відвідувачі ярмарку, друзі Вікторії Івченко. Звучала гарна поезія у авторському виконанні, продовжилося живе спілкування у міні групах про слово, про його силу. Знову лунали спільні вірші зі збірки.

Немає святіше й рідніше

Свого кутка-

Там широчінь полів,

І глечик малий ставка.

І хати зламаний дах,

І яблуні у саду,

І з казками книжки,

Які читались до сну.

Святі стібки-доріжки

Тієї земельки моєї,

Де дитячі ніжки

Торкнулись до неї.

Хата, збита із глини,

Вапняна шаль...

Над нею тоді золотилась

Сонця ніжна лань.

Усе купалося в надлишку,

В теплих променях сонця...

Божий ангел - до хвіртки,

У краплях щастя - віконце.

Те щастя давав по крупицях:

Наділений хтось...Або - ні...

А він, скінчивши роботу,

Залишав білий світ.

Немає святіше й рідніше

Свого кутка-

У лузі розкішних трав,

Що вдихнула душа!

Наталія Костилєва націлила на мене камеру і сказала щось на зразок: "До вас звертається поетеса Наталія Безсонова.". Я пригадала власні рядки, співзвучні з поезією Вікторії Івченко та Мирослави Капітанової. Бо ж у кожного є вірші про рідній дім, про батьків, про той час, коли все було просто, спокійно, зрозуміло і радісно, тому що батьки були молоді, а попереду чекало велике життя. До слухачів приєдналися Володимир Бровко та В'ячеслав Рошко. Я декламувала, Наталія Костилєва, схоже, знімала щось з того на камеру:

Барви життя

Коли життя темніють фарби,

То я шукаю рештки скарбу

Там, де скриплять дитинства крокви,

Батьки піснями лічать роки,

Горить в вікні надії свічка,

І безкінечна правди річка.

Сумна ромашка

Сумна ромашка, бо при дорозі.

Як біла пташка - пройти не в змозі.

Стрункі волошки, дощем умиті,

Я рву лиш трошки в осіннім житі.

Розкішні маки червоно-чорні -

Дитинства роки пливуть у човні.

Поки Вікторія підписувала читачам збірку, тривала бесіда з Антоніною Спірідончевою про те, що таке техніка віршування, на що звертати увагу у перекладах. Усі поради та зауваження Антоніни я вважаю дуже корисними. В'ячеслав Рошко розповідав, як виникають теми та сюжети його оповідань. Поділився він тим, що ідея його оповідань часто витає цілий рік, перш ніж матеріалізується на папері. Виникла по ходу бесіди дискусія, чи потрібен щасливий кінець для того, щоб сприяти позитивному мисленню читача. Тут думки розділилися. Я гадаю, що позитив - це чудово, але він не повинен набирати штучних форм. На думку В'ячеслава, лише позитивний фінал виховує читача, бо в житті і так вистачає негативу.

Усі присутні Хайвеївці отримали подарунок від Юрія Бабічина - книгу "Дефект генерації." (Ужгород. Видавництво "Патент" 2010) Передав книги В'ячеслав Рошко. Приємно. Щиро дякую.

Рада я також була зустрічі зі Світланою Балагулою, яка приїхала з донькою, теж поетесою. Малечі тут, здається, було цікаво. Спілкуючись із Світланою, ми згадували поета-перекладача Анатолія Присяжнюка, говорили про Хайвей, про плани на майбутнє.

Приємно було зустрітись з Зеленоглазою - представницею Клубу Київських поетів, розмовляти про красу української мови, про її милозвучність у поезії. Наташа нещодавно почала друкуватись на Хайвеї під цим псевдонімом і вже полюбилась читачам.

Півтори години, проведені на книжковому ярмарку, пробігли швидко. Як одна мить. Мить дотику до поезії.

Життя - чарівна мить

Життя - чарівна мить одна,

У вічності - пір'їнка...

Нестримно вабить нас вона,

Сміється без упинку!

Бенкет вирує... Гості - ми.

Не всі - у шатах білих...

Лиш одиниці є людьми,

В яких - пташині крила!

Вершини гір. Провалля жах.

Ось Брама прочинилась...