Антоніна Спірідончева. Персональний сайт

Народження "Афродити" (авторецензія)

Антонина — Mon, 16 May 2016 09:24:58 GMT

В морі м’яка перламутрова піна
Ніжно гойдає на хвилях красуню.
В золоті кучерів білі перлини,
Тіло струнке і насичене юнню…

Ще не відкрились дівочому зору
Ні узбережжя, ні чорні дві скелі…
Шовком безкрає хвилюється море,
Слабкість п’янка серед хвильок веселих…

Вона – народилась!
Чи з піни морської, чи з моєї уяви, чи з кропіткої праці дизайнера “Самміт-книги”, чи усе разом… І вийшла з моря на сонячний берег.

Повна назва книги «Афродита. Жіноча еротична поезія. Античні міфи у сучасній обробці». Тут вміщено 14 поетичних творів про богиню краси і кохання Афродиту, які ілюстровані класичними творами мистецтва. Книга, безумовно, призначена для дорослої аудиторії, адже і тексти, і ілюстрації в ній – не для школярів.

Загалом «Афродита» вийшла розкішною, повноколірною, претензійною, як і належить богині краси і кохання.

Мало хто знає, що «Афродиту» я написала великою мірою по приколу. Мені було дуже весело стібатися над еротичними сценами чи складними стосунками богів на фейсбуці. Ще цікавіше було занурюватись в епоху і викладати мозаїку міфічних сюжетів, історичних реалій, тогочасних гендерних і сексуальних стосунків, виводячи з них ідеальну жінку – Афродиту.

Оскільки на «Афродиту» одразу був читацький запит, то й твір я хотіла зробити повнокровним, цілісним, майстерно зітканим та інформативним (щоправда, не для шкільної програми). Тож для мене було важливим виписати пейзажі красивими і заманливими, характери – непересічними, а інтимні сцени не банальними; розгорнути історичне тло і створити для читача ефект присутності в тому далекому часі.

Їм на шляху розійдуться дерева,
Вивезуть коні наїзників ревних,
Воїнів грубих. По лісу надсадно
Мчатиме грім чоловічого стада.

Рухи звірячі їх, шкури потворні,
Хрип виривається з дикого горла.
Спійманий вітер метає зі злості
Зв’язане, сплутане довге волосся.

Впізнаєте скіфів?

Але книга – перш за все про Афродиту, в якій я намагаюсь побачити звичайну жінку. Я сюжетно проводжу богиню від народження з піни морської через любовні пригоди, розчарування, інтриги, змагальність з іншими жінками і врешті життєву втому – аж до повернення цноти, після чого вона знов розквітне і почне все спочатку. Дивовижна здатність жінок до самовідновлення.

Вже вітер до берега гладь морську стеле.
Стрибнула богиня у воду прозору,
Плескається. Очі вже сині, як море…
Виходить на берег, тримаючись скелі –
Незаймана, знов молода і весела,
У кучерях пружних виблискують зорі.

У Афродити, як відомо, було багато коханців. Проте в книзі я зупинилась лише на трьох, які, наче хірургічно розділені, символізують три основні види кохання жінки до чоловіка:

Адоніс – як високе сердечне почуття

І очі зелені, гаптовані сонцем,
Дивились на мене покірно і ніжно.
Адоніс зборов у собі протиборця,
Лиш вітер полохав на одязі брижі…

І я вже готова була розчинитись
В словах його тихих і мужніх обіймах,
Торкатися пальцями вип’ятих вилиць,
Тулити чоло до грудей його білих…

Арес – як тілесна насолода від близькості

– Мій друже, ти знаєш, яким я був левом,
Коли волочив Афродиту у ліжко?!
І як пригиналися скрушно дерева,
Коли, сміючись, ми звертали з обніжку?

І гордість моя — така пишна, як грива,
Гойдалась в повітрі і тьмарила розум.
Ріка почуттів так вривалась у гирло,
Що, спраглі, тримались на віддалі кози.

Гефест – як подружнє життя за звичкою

– Буденність, сестрице, мов злизує барви.
Мій шлюб такий бідний на зваби та ігри.
Гефест – хоч коваль і з вогнем має справу
І серцем палає до мене безмірно –

Але ж він боїться торкнутись рукою
Плечей моїх білих чи випнутих стегон,
Коли із ковальні приходить в покої
І спати лягає – сумний і непевний.

У міфах богині постають вольовими і владними, хоча у давній Греції жінка була притіснена, дискримінована. В «Афродиті», яка цілковито присвячена жіноцтву і жіночності, і сама богиня, і інші героїні займають домінантне становище. Втім, заради об’єктивності показано і дискримінованих жінок, які проживають свій вік з чоловіками, що

Жінку свою закриває у хаті
З правом родити, але не кохати!

і тих, що вирішили вирватись з-під чоловічого гніту.

– Доню, не мусиш зітліти в покорі,
Подруг бери і пливи з ними в море.
Краще прожити в жіночому плем’ї,
Ніж загнивати у ямі сімейній.

Оскільки книга «жіноча», я не могла оминути й інші яскраві античні жіночі типажі. Тут Гера, як володарка великого майна, може запропонувати якомусь хлопцеві Азію. Безсердечна Афіна оцінює вигоди і комерційні інтереси, розв’язує корисливі війни.

Старим полководцям Афіна давала поради:
– Вам Троя потрібна померлою, стертою в порох,
Щоб золота дивні багатства змогли ви забрати,
Доцільніший тут шлях війни і розрух, а не торгу.

Артеміда – втілення античного фемінізму, борчиня за жіночі права і володарка вічної цноти.

– Ну я ж феміністка затята! – Я знаю. –
І не поступлюся ні крайцем свободи,
Яку я собі відборола в змаганні
Із тими, хто б жінку тримав в загороді.

Я знаю, що мушу показувать вміння
До зброї, доводити влучність і спритність,
Щоб жоден не мріяв в своїх сновидіннях,
Що буду мужській його силі коритись.

З’являються тут і амазонки: спершу наївні і романтичні, а згодом – безжалісні мужовбивці, що заперечують кохання.

– В нас тут степ і простори,
В нас тут царство злих дів,
Що взялися до зброї
І підкорюють гнів.
В нас мужі тут стадами
Оперезують край –
Лиш оточуй і в стайню
Чи у двір заганяй!
Поки зніжене тіло
Афродита ота,
Мов незаймана діва,
У хітон огорта –
У сорочці і штанях
Із цупких полотен
Амазонка повстала
Гонить вітер конем.

Кожен твір у книзі містить еротичні сцени. Я слідкувала, щоб вони не були одноманітними. Є легші і жорсткіші, є чуттєві та іронічні, є потворні і навіть огидні (на наш сьогоднішній смак). Річ у тім, що у давній Греції панувала розпуста (яку потім з деякими змінами перейняли і римляни). Тут був увесь спектр лгбт-стосунків, розповсюджена жіноча і чоловіча проституція, культ красивого тіла, влаштовувались оргії на честь Діоніса тощо. Насправді в «Афродиті» відображена незначна частина того еротичного розмаїття, що панувало у давній Греції, а рівно стільки, скільки вимагали сюжети. Але я постаралась хоча б побіжно розповісти і про гімнасій, і про симпозіум.

В «Афродиті» я не ставила собі за мету передати усю точність міфів чи історичних даних, зробити «посібник» з міфології чи історії стародавнього світу. Я лиш хотіла створити гарну читабельну книжку з яскравими естетично приємними образами і цікавими сюжетами, яка відповідає епосі.

Наприклад, в міфології, залежно від територій і часових проміжків, розрізняють Афродиту-Уранію – богиню високої небесної безтілесної любові, Афродиту-Пандемос – богиню земного тілесного кохання, Афродиту-Порне – повію тощо. А згодом вона стала Венерою. Крім того, різні міфи мають різні версії. Є версії загальноприйняті, конкуруючі, а є маргінальні. У своїй же книзі я виводжу узагальнений образ Афродити, що випливає з різних відомих міфів. А детальне розкладання образу богині по поличках – справа філософів чи вузьких спеціалістів з міфології.

Якщо міфи стосуються грецьких і негрецьких територій, я обираю більш «грецькі» версії. Наприклад, найбільш «грецькою» (але не найбільш вірогідною) версією походження слова «амазонка» є його значення «безгруда», начебто жінки позбавлялися однієї груді, щоб не заважала стріляти з лука. Саме ця версія і висвітлена в «Афродиті». Або є кілька версій походження скіфів. Найбільш «грецькою» є нав’язана під час еллінізації Скіфії версія про походження скіфського народу від Геракла і місцевої змієногої богині, дочки Борисфена. Саме цей міф і представлений в «Афродиті».

Геракл знов на подвиги рушив невдовзі,
В далекі краї. Як розказують міфи,
Віддав свою пристрасть чудній Змієнозі –
Дочці Борисфена і матері скіфів.

Коли ж народили царя Таргітая,
Лишив Змієнозі він пояс і лук свій.
Сказав: хай ізмалечку хлопець стріляє,
А лук цей візьме, як проклюнуться вуса.

Утім, мій вірний читач знає, що, крім «Афродити», у мене є й інші «античні» твори, в яких розглядаються більш автентичні версії (які ще не виходили друком).

Часом версії одного міфу настільки різняться сюжетами, що доводиться докласти чималий талант, аби скласти його мозаїку. Так пошук справжнього убивці Адоніса перетворився у інтригуючий детектив.

Іноді я відступаюсь від історичної достовірності задля естетичного ефекту. Наприклад, грекині іноді постають у сорочках, хоча в ті часи вишиті золотом сорочки носили тільки варварки.

Дівчата з’явились в прозорих сорочках,
Сміялися дзвінко від пустощів, жартів,
До всіх красувались в лаврових віночках
І дивним танком попливли по веранді.

Але ніякої проблеми тут немає, адже йдеться про часи, коли культурний обмін між еллінським і варварським світом вже налагоджено. Просто мені подобається образ жінки у довгій сорочці. Коли ж ідеться про білизну – маються на увазі м’які нижні шари одягу (адже білизни в сучасному розумінні тоді не було).

Іноді я й сама вчиняю по-варварськи, граючи із сюжетом. Приміром, момент, де Афродита водить Ареса на шовковому налигачі, виглядає варварством авторки по відношенню до бога війни (!) переможця Ареса. Насправді цей епізод я запозичила у Шекспіра («Венера і Адоніс»), що є варварством лише по відношенню до конструкції сюжету, адже «Венера і Адоніс» були написані значно пізніше і є творчою переробкою міфа під тодішні сороміцькі запити читацької аудиторії Шекспіра.

Оскільки «Афродита» писалася весело, з численними жартами, природно, що в ній багато кумедних, іронічних і саркастичних моментів.

«Повідай, що знаєш про мене, герою!» –
Сміюся. А в нього вже щоки – як маки.
«У нашому селищі люди говорять…
Богине, говорять про тебе усяке…» –

«Кажи вже!..» Він голову в сторону верне.
Відказує, ставши червоним, як вишня:
«Що ти безсоромна, мов п’яна гетера,
А як роздягнешся – тоді ще страшніша…»

(сцена знайомства Афродити з Адонісом)

Для античного світу характерна не лише сексуальна розпуста, але й любов до вина. Герої «Афродити» смакують вино і «по-грецьки», і «по-скіфськи». Майже половину книги займає твір «Афродита і Артеміда: Пиятика на березі моря», де богиня-коханка і богиня-феміністка за вином виливають свою жіночу долю, оповідаючи численні міфічні історії. По ходу вони тролять Зевса, поривають із колишніми, розставляють крапки над «і», щоб злитися у танці із бубном в компанії нестримних до веселощів німф.

Всі твори в «Афродиті», хоч і склають цілу історію, водночас є самостійними і самодостатніми текстами, які я не раз читала на зустрічах літераторів та поетичних заходах.

«Афродита» вперше була представлена на «Книжковому арсеналі». Нині вона є у вільному продажі.

Джерело

Зустріч на "Перехресті": тренінг з медіаграмотності

Антонина — Wed, 03 Feb 2016 14:49:42 GMT

Джерело: Бібліотека 9 для дітей ЦБС Шевченківського р-ну

Вчора, 1 лютого, наша творча зустріч склалася з двох, на диво гармонійних, частин. У першій був обіцяний сюрприз:

Завдяки письменниці Олександрі Шаповал у нашій бібліотеці відбувся надзвичайно цікавий тренінг, присвячений темі медіа грамотності. Як перевіряти новини на правдивість? Якими методами користуються різні ЗМІ для привернення нашої уваги та... маніпулювання нашими думками? Були ігри, жарти і серйьозні обговорення.

І також, силами літстудії "Перехрестя", ми провели цікаву літтусівку, присвячену творчості і життєвому шляху Павла Тичини, 125-й день народження якого, тихо відзначився 23 січня. Глибокий, ліричний, змучений, заручник системи і часу, не однозначний але безумовно талановитий. Ми читали поезії, згадували його листи до дружини про голодомор (у 1933 році) і вірш "До кого говорить?" (1925 р.), які свідчать про усвідомлення шляху, яким іде країна.

Поет, якого варто читати й перечитувати, вчитися й мислити.
Ми любимо Павла Тичину, а ви?

Підсумки мого творчого 2015-го року :)

Антонина — Tue, 19 Jan 2016 14:18:31 GMT

Мій 2015 рік почався з того, що я змінила заставку в себе на Фейсбуці, щоб гарна діва - чи то богиня, чи то амазонка (робота фотохудожниці Катерини Крючкової) маячила в мене перед очима і надихала. У 2014-му я з’ясувала, що це працює. :)

І дійсно, 2015-й у мене минув під знаменами амазонок і Афродити. Я витратила рік на те, щоб писати тексти, забивши на все інше.

Ні, звичайно, були зустрічі зі студійцями "Перехрестя", учасниками Клубу "Київ ПОЕТажний", різні поетичні акції, читання, виступи... Але я вже не так ними переймалась, як раніше. Майже всі книжкові ярмарки я пропустила: за роки, що я брала в них участь, переконалась - якщо ти не розкручений автор, ефект від ярмаркових виступів приблизно нульовий. Хіба що самопіар всередині літтусівки. Все.

А от студійні і клубні зустрічі - це цінно, цікаво і завжди приємно, тож ходити на них і надалі буду. :)

День письменника в ресторані "Старе Запоріжжя".

Зліва направо: Ярина Мавка, Валентина Захабура, Світлана Дідух-Романенко, Антоніна Спірідончева, Оксана Самара, Сергій Батурин, Анна Малігон та Лариса Ніцой.

Вручення нагород переможцям конкурсу урбаністичної поезії "УРБА-ПЕРЕХРЕСТЯ-2015" в Будинку письменників. Спільне фото.

"Територія кохання" в Музеї літератури. Захід приурочений до Всесвітнього дня поезії.

Спільне фото.

Вечір любовної лірики в Благодійній книгарні "Дієслово" на арт-пікніку Слави Фролової.

Групове фото по завершенню читань

Нових книжок у мене не виходило, бо наприкінці 2014-го вийшло одразу дві - "Книжка на ніч" і "Вістря голосу", а нові хоч і підготувала, але до друку справа не дійшла - хотілось знайти для них кращі умови. Та й попереднім своїм виданням треба дати раду, бо та дистрибуція, яка в них є - не витримує ніякої критики.

Зате вдалося зібрати в одному інтернет-магазині електронні версії усіх моїх книжок. Тож якщо Ви не знайшли ні одної з них ні в одному книжковому магазині - можете зайти на сайт "Український авторський портал" і скачати електронну версію. :)

Весна-поетеса 20.00 грн	Книжка на ніч 25.00 грн	Вістря голосу 25.00 грн
Пензлі різнобарв (вибрані твори членів Літературного клубу "Київ ПОЕТажний") 25.00 грн	Бизнес-провокация 30.00 грн	Малолітка 25.00 грн

Підбиваючи підсумки 2015-го року, слід згадати, які я собі ставила цілі на цей рік. А ось і вони, занотовані в підсумках 2014-го року.

ПЛАНИ-2015

1. Я хочу, щоб у цьому році моя поетична казка для дівчаток "Орлеана" нарешті вийшла книжкою - великою, яскравою і дорогою на вигляд (але помірно дорогою в роздрібній торгівлі). Я на днях ходила по книгарнях, щоб подивитись асортимент подібної тематики (не вперше). І нічого подібного не знайшла (теж не вперше). Тож треба прориватись, хоч і складно. :)

2. "Афродита", хоч і вічно молода, а без руху і активності може змарніти лицем і духом. Тож пора її видавати. Бажано в тому ж форматі, що й "Орлеану", але для старшої вікової категорії жінок. :)

3. "Амазонкам" без власної книжки теж тяжко буде. Точніше не їм самим, бо їм-то шо? А тим, хто стоятиме на їхньому шляху... :))) Ну, тут багато смайликів, бо "Амазонки" у мене ще не закінчені, а моє творче натхнення має здатність розтягуватись в часі... :)

Тим не менше, цим трьом я вже шукаю картинку для Фейсбуку, щоб маячила мені перед очима у наступному році. :)

4. Під час нашої музично-поетичної зустрічі "Шануймо минуле, не втратьмо майбутнє" прозвучало багато гарних творів на історично-патріотичну тематику українською і російською мовою. Я б хотіла, щоб їх міг прочитати будь-хто, а не лише я. Хай би це була книжка. Щоправда, ніякого фінансування під неї немає, але ж результат починається з мрії... :)

5. Ну і старі "вісяки", які вже кілька років не знаходять втілення. Ідеї проектів, з якими мені б не хотілось розлучатись, але яким не вистачає коштів і ... працелюбної целеспрямованої злагодженої команди :
- перехресне рецензування
- МІНІ
- 2П: Подвійний профіль.

- аудіозбірка давно записаних, але досі не оброблених творів.
Перехрестяни зрозуміють)))

Сподіваюсь, до них таки дійде черга на втілення. :)

Тепер по пунктах.

1. Моя "Орлеана" засиділася "в дівках" - найдовше з усіх рукописів. Я закінчила її писати ще в 2012-му році, двічі відправляла на "Коронацію слова" в номінацію "дитячої літератури". Але вона є явним неформатом для дитячої літератури, оскільки є сюжетним, об’ємним твором, написаним віршованим рядком. Знаючі люди кажуть, що на "Коронації" неформат ніхто не дивиться, відкидають і все. Ну і ладно. Але протягом цих двох років я не оприлюднювала навіть фрагменти твору, бо цього вимагають умови конкурсу. Теж фіг із ним. Ще якийсь час я надсилала рукопис у видавництва, що видають літературу для дітей, але безрезультатно (подробиці хай залишаться за лаштунками).

А зараз я думаю, що досить займатись попрошайництвом по конкурсах та видавництвах, Орлеані, як справжній королеві, слід розправити крила, стати владною, вольовою і самій вирішувати свою долю. Бажано, уже в 2016-му році. :)

2. "Афродиту" я закінчила писати в середині цього літа. Коли я бралась за передостанній сюжет про зустріч Афродити і Артеміди, двох протилежностей, уособлень хіті і цноти, то не думала, що за обсягом цей твір пережене решту 11-ть творів поеми поем. :) Афродита писалася охоче, з веселощами і насолодами, вином і втіхами.

Я щиро хотіла, щоб "Афродита" вийшла в світ з ілюстраціями, виконаними спеціально для книги, в єдиному авторському стилі. Але мої стосунки з художниками не склались. Може, я погано шукала. А може, і немає такого художника на даному етапі, який би малював Афродиту з усіма її родзинками захоплено і з задоволенням...

Що не робиться - на краще, я вважаю. "Афродита" вийде з ілюстраціями класиків. Благо, Афродиту/Венеру не малював хіба лінивий)))

3. Про амазонок у мене написано ще не так багато творів - лише 9-ть. Більше - у ідейних задумках. Тобто ідей і персонажів я вже понапридумувала, лишилось небагато - сісти і написати (з цим у мене найскладніше).

Найгарнішим твором про амазонок наразі є "Руда Кобилиця", яку я написала у вересні, повернувшись з Туреччини, де також (чи й першочергово) були амазонські локації - царства. :)

4. Книжка-продовження акції "Шануймо минуле, не втратьмо майбутнє" - готова! Називається "Вітри часів". Ця книга показує Україну у вимірах часу (від найдавніших часів) і простору (охоплює територію включно з трьома найбільшими сусідами). Для цього я відібрала тематичні твори десятьох авторів, які протягом тривалого часу розробляли "свою" тему. Результатом задоволена! Обкладинку створила молода дизайнерка Марія Торгашова.

Подробиці про книгу розповім пізніше, коли справа дійде до друку.

Я сподівалась, що книга вийде до кінця 2015-го року, але все вперлося в гроші. Їх не було. Але в цьому році, я впевнена, фінансові і організаційні питання вирішиться (я вже знаю як) і книга - буде! :)

5. Жоден зі "старих вісяків" не реалізувався.

Наприклад, ідея "перехресного рецензування" для мене втратила актуальність. Я в цю ідею більше не вірю. Ну не люблять літератори читати твори один одного! А писати на них чесні рецензії - поготів! Хіба по дружбі виключно позитивні відгуки для якогось "літературного" сайту - це можна домовитись... Але не більше.

Проекти "МІНІ" і "2П: Подвійний профіль" я досі вважаю перспективними і корисними як форми популяризації творчості молодих авторів. Однак, це справа близької чи далекої перспективи - поки не ясно.

Аудіозбірка давно записаних, але не оброблених віршів Вікторії Осташ, Анни Малігон, Валентини Захабури, Оксани Шафаревич і Антоніни Спірідончевої - відлежується в комп’ютері вже не один рік.

Володимир Осипенко (звукорежисер за професією), на допомогу якого ми сподівались, сказав, що запис поганий і треба всі вірші начитати заново. :))) Але це не реально! Поети - не настільки організований народ, щоб отак взяти, ще раз зібратись і ще раз начитати! Тим більше це старі твори, а читати ж завжди хочеться нове...

Словом, з тими записами треба щось робити. Я, наприклад, не вірю, що вони безнадійні. Треба знайти фахівця, який нам їх обробить, і фахівця, який дизайнерськи і мультимедійно усе це упакує. Інша справа, що розглядати Аудіозбірку як бізнес-проект - недоцільно. Це просто треба зробити, щоб було.

Із такими задумами я вступаю у 2016-й рік. :)

Усі мої книги - на УАП

Антонина — Wed, 23 Dec 2015 11:12:47 GMT

Відтепер мої книги "Весна-поетеса", "Книжка на ніч", "Вістря голосу", "Бізнес-провокація", "Малолітка", а також поетичний збірник Літературного клубу "Київ ПОЕТажний" - "Пензлі різнобарв" можна скачати в електронному форматі на сайті Українського Авторського Порталу. Переходьте за посиланнями :)

УАП - Спірідончева Антоніна

Нагородити автора

Біографічна довідка

Антоніна Спірідончева - автор книг поезії ("Весна-поетеса", "Книжка на ніч", "Вістря голосу") та прози (роман "Бізнес-провокація", збірка оповідань "Малолітка"). Учасник Літстудії "Перехрестя" та Літературного клубу "Київ ПОЕТажний". Бере участь в музично-поетичних акціях, літературних читаннях. Твори друкувались в періодичних виданнях, колективних поетичних збірках, звучали на радіо.

Усі твори цього автора

Весна-поетеса 20.00 грн	Книжка на ніч 25.00 грн	Вістря голосу 25.00 грн
Пензлі різнобарв (вибрані твори членів Літературного клубу "Київ ПОЕТажний") 25.00 грн	Бизнес-провокация 30.00 грн	Малолітка 25.00 грн

Поетичні несподіванки від літоб’єднання "Севама" на книжковому ярмарку "Медвін"

Антонина — Sun, 20 Dec 2015 10:06:33 GMT

18 грудня, у вечір, коли святий Миколай готував торбинку для нічної подорожі, мені пощастило читати вірші на "Миколаївському Медвіні", що проходив у НСК "Олімпійський". Щоправда, читала я вірші дуже далекі від релігійної тематики, і навіть далекі від "християнських цінностей", бо корінням вони сягають в часи зовсім інших релігій - про амазонок. :) Ось така поетична несподіванка. :)

За можливість виступити я дуже вдячна літературному об’єднанню "Севама" і безпосередньо його очільниці - Оксані Яблонській.

А ось так Оксана Яблонська підсумувала перший вечір "Поетичних несподіванок" на своїй сторінці у Фейсбуці:

"18 грудня до здійснення "Поетичних несподіванок" доклалися Юрій Строкань, Svitlana Didukh Romanenko, Oleksiy Kurinniy, Antonina Spiridoncheva, Сергій Батурин, Laina Abramova. Юрій Строкань, відомий більше як бард, виконав вірші так, що ми аж підтанцьовували в такт. Світлана Дідух-Романенко додала нотку інтимної лірики, яку приємно слухати навіть у різновіковій компанії, якою була наша публіка нині. Олесь Курінний провів нас стежками соціальної поезії, нагадавши, що нічого не змінилося з 2005 року. Антоніна Спірідончева виконала уривок із "Амазонок", а Сергій Батурин - вірші, які він дуже рідко виконує, оскільки більше пише прозу, завершив Сергій свій виступ віршем-посвятою друзям, які перейшли веселку. Ліана Абрамова завершила нинішній вечір світлою лірикою, теж присвяченою друзям, які пішли за межу.
Була представлена публіці і книга "Епікриз" (з пережитого і незабутого), автор Valentyn Yablonsky.
Поетичні несподіванки несподівано миттєво пролетіли і хочеться продовження."

І трошки фото:

Оксана Яблонська

Юрій Строкань

Світлана Дідух-Романенко

Сергій Батурин

Ліана Абрамова

Олексій Курінний

Скромно - я, Антоніна Спірідончева

Олексій Курінний, Оксана Яблонська, Сергій Пономаренко, Антоніна Спірідончева

Несторівські читання студії ПЕРЕХРЕСТЯ

Антонина — Fri, 13 Nov 2015 07:37:47 GMT

У літстудії "Перехрестя" вже стало доброю традицією в листопаді проводити "Несторівські читання". Адже 9 листопада вшановується пам’ять чернця Києво-Печерської лаври Нестора Літописця - упорядника (за іншою версією автора) "Повісті врем’яних літ". Цього ж дня, починаючи з 1997 року в Україні відзначають День української писемності та мови.

Цього разу Несторівські читання відбулись 10 листопада у неопалюваній камінній залі холодного Будинку письменників. Ми сиділи в куртках і пальтах і все одно мерзли, погодившись на добровільну аскезу.

Як і в давні часи, не зроблено жодного фото студійної зустрічі. Не тому, що ми хотіли перенестись у побут старої Русі, а просто якось не було кому. Тож проілюструвати свій допис я не маю чим. :)

Зате, повернувшись із Будинку письменників у новітні часи інформаційних технологій, я можу наскрінити відгуків учасників "Несторівських читань" з фейсбучної сторінки студії "Перехрестя" та особистих сторінок авторів. Тож читайте головне!

(для кращої чіткості текстів клікайте по картинках)

Нагорода "Урба-Перехрестя - 2015" знайшла героя!

Антонина — Wed, 21 Oct 2015 06:50:07 GMT

"Днями чаювали-віршували з нашим "Перехрестям". І під час поетичного чаювання "нагорода знайшла героя" - свій диплом отримала одна з переможниць конкурсу "УРБА-Перехрестя -2015" Тетяна Землякова!" - повідомлено на сторінці Дитячої бібліотеки № 9, де ми з літстудією "Перехрестя" засідали 20 жовтня.

На фото Вікторія Осташ вручає диплом конкурсу урбаністичної поезії "Урба-Перехрестя - 2015" Тетяні Земляковій, яка не змогла прибути в Київ у червні, коли відбувалось офіційне нагородження усіх переможців.

У колі сидять: Лілія Батюк-Нечипоренко, Світлана Кондратьєва, Наталія Гончарова, Максим Меркулов, я - Антоніна Спірідончева і Валентина Захабура, яка з фотоапаратом, тому на фото її не видно))

Справді, чаювали і винували, читали свої вірші і за ініціативою Максима Меркулова вгадували твори класиків. Я читала своє "Ніколи" - продовження циклу "Діалоги", "Щоб вічно вогонь горів" - творчий переказ пісні Scorpions «The Good Die Young», гімн постаменту "Матір-Вітчизна" і звичайно ж свою "Руду Кобилицю".

А вже дорогою додому дізналась, що дехто на пікніку Слави Фролової (в благодійній книгарні "Дієслово") купив кілька моїх поетичних книжок, чим була сильно здивована і вражена. З іншого боку, от що значить, коли твої поетичні книжки не продаються в жодній книгарні! :)

Матір-Вітчизна

Антонина — Wed, 14 Oct 2015 12:04:49 GMT

Цей вірш писався мені довго і важко. Я його задумала ще влітку 2014-го, коли опублікувала на ФБ ось це фото із підписом, що воно символічне, бо сонце на стороні меча Батьківщини-Матері. Але реальні події розвивались не так, як задумувалось у вірші. Потім я поверталась до цього твору, коли писала вірші до 70-річчя визволення Києва від фашистських загарбників. Потім - на 9-те травня, коли на пам’ятник почепили вінок із маків, і Батьківщина-Матір потрапила в ТОПи новин. І хоч тезисно вірш уклався давно, ніяк не міг отримати віршованої форми - народитись. Головне тому, що він не був адекватним реаліям (та й зараз не є). А ще ж ці безкінечні дискусії: Батьківщина-Матір - це радяньский символ чи ні (тобто знести її чи лишити)? Я особисто вважаю, що це символ вічний - незалежно від того, кому прийшло в голову вивершити статую на горі.

А сьогодні, на День захисника Вітчизни, до мене несподівано прийшло натхнення і я нарешті написала цей вірш!

Ще я вважаю, що думка має здатність матеріалізуватись, тому зробила свою "Матір-Вітчизну" не адекватною реаліям, але такою, якою мені хотілося б її бачити в ідеалі. п.с. Сподіваюсь, на щиті врешті-решт засяє і актуальний герб.

Матір-Вітчизна

Осяяна сонцем, могутня і грізна,

Стоїть, наче пам’ятник, Матір-Вітчизна,

Здіймає угору прадавності щит,

Що здалека золотом чистим блищить,

І меч піднімає всіх куполів вище,

Де вітер нестримною силою свище.

Ця жінка у довгому платті із криці –

І любляча матір, і праведний рицар,

Згори оглядає широке обійстя –

Багате на люд і доглянуте місто.

Його береже й опромінює блиском,

Боронить, бо знає цю землю з колиски.

Якщо тільки ворог війною полізе –

Зустріне гарячим вогнем і залізом,

На будь-що піде – їй не можна програти –

За нею нарід, а вона – просто Матір!..

І навіть як сонце сідає за обрій

І в чорному небі спалахують зорі,

Нарід метушливий всміхається щиро

До вічної Матері-Батьківщини.

Вона ж величаво стоїть на горі

У світлі прожекторів і ліхтарів

І дивиться в тисячі сяйних облич,

І погляд сталевий запалює ніч.

Бложик))

Антонина — Fri, 09 Oct 2015 08:54:36 GMT

Бложик))

Порахувала, у мене 20 віршів про осінь. :)
Ось один з моїх улюблених:

Осіння діва

Клюють горобці в споришах насінини,
А голуб купає в піску сизі крила.
У платті червоному діва осіння
Босоніж іде по асфальтових брилах.

Іще декольте дозволяє погода,
І сонце лоскоче засмаглу їй шкіру.
Вона оглядається зверхньо і гордо,
Ступає вже владно і поки що мирно.

Бурштинові кучері скріплює обруч,
І темні, як вишні, всміхаються губи.
Розхристаний вітер звивається й хоче
Здаватися теплим, легким і не грубим.

***

Сьогодні перечитала наші "Пензлі різнобарв". Головне, щоб ще раз переконатись, що ми тоді відібрали справді хороші твори і що збірка справді хороша. :)
Ну і переконалась. :) "Пензлі" мені знову сподобались. Авторські добірки - цікаві і яскраві, всі автори мають свій особливий голос (тобто немає монотонності, як то часто буває з поетичними збірками).
Ось тут навіть можна скачати "Пензлі різнобарв". Правда, файл-ісходнік десь посіявся і більше не знайшовся, залишилась тільки неясно в чому оброблена пдф-ка. Але то таке... :)))

Антоніна Спірідончева, Ходарченко Юрій, Козир Любов, Свистун Віра, Хімченко Михайло, Надія...

Автор Антоніна Спірідончева, Ходарченко Юрій, Козир Любов, Свистун Віра, Хімченко Михайло, Надія Чорноморець, Вязьмітінова (Вяземская) Анна, Головченко Богдан, Левицька Тетяна, Сокол Ігор, Ковальчук Інна, Науменко Вікторія, Мулюкова Світлана, Пономаренко Володимир, Виноградова Лана, Угнівенко Ольга,…

avtura.com.ua

***

Вже пішли анонси Львівського форуму...
А я не поїду. По-перше, мені ліньки. По-друге, "всьо тє же на манєже", які навряд чи можуть показати щось принципово нове. А по-третє, якщо там і станеться щось цікаве, я прочитаю це на Фейсбуці. :)

***

Список переможців можна подивитись ТУТ.

***

У мене дві дівки на виданні - "Афродита" і "Орлеана". Агов, видавці! :)
Перечитую зараз Пиятику Афродити і Артеміди - отримую задоволення. :)

***

Сьогодні публікувала свою "Руду Кобилицю" по літературних сайтах. Ну ви знаєте, що там в приватах шлють непристойні комерційні пропозиції від видавців. Сьогодні в одному такому прочитала, що можна в колективному збірнику опублікувати 5 віршів за 1000 грн.
Людоньки! 5 віршів за 1000 грн.! Це тепер всюди такі ціни?! Я відстала від життя? Ледь щелепу підняла)))

***

Ха-ха! Парюся над своїм персональним сайтом. :)
Ну там структуру міняю, зайвину видаляю... Знайшла ось: найперший запис, який я зробила на своєму сайті:
"Коли мені втретє прийшло повідомлення про те, що цей сайт заблоковано, бо на ньому немає ніяких рухів, я вирішила нарешті над ним попрацювати. " :) 2009 рік.
З тих пір мало що змінилось. Нині для мене стоїть питання, чи його взагалі видалити, чи замовити дизайн і перенести на солідніший ресурс і, зрозуміло, почати до нього відповідально ставитись. :)

***

Зустріч Клубу Київ ПОЕТажний в бібліотеці ім. О.Шварцмана

Антонина — Mon, 05 Oct 2015 09:36:52 GMT

Вчора у нас в клубі "Київ ПОЕТажний" висадився донецький літературний десант (ті, що виїхали з окупованих територій). Сказали, що вони не донєцкіє, а дончанє, або ж донеччани. А поняття "донєцкіє" набрало таких семантичних відтінків, що стало образливим.
Отже, посиділи, поговорили, чай попили, вірші почитали. :)
п.с. Я читала свою "Руду Кобилицю" - сказали, що це жорстке порно))))

Руда Кобилиця

Антонина — Sun, 27 Sep 2015 06:45:41 GMT

А мої амазонки саме п’ють вино з амфОри, що греки для скіфів везли через море. :)
Закінчила писати ще один вірш про амазонок. :)

Я ж казала колись, що напишу твір, де слово "кобила" стосовно жінки буде не образливим, а навпаки - компліментом. Так от, вчора я цей твір написала. :)

Руда Кобилиця

Сиділи дівчата на березі річки,

Найстарша плела меншим сестрам косички,

Щоб мокре волосся під сонцем яскравим

Просохло і стало в усіх кучерявим.

Аж чують: на іншому березі табір

Наповнили радісні крики і гамір.

Схопилася старша: «Дивіться, дивіться!

Вертає із військом Руда Кобилиця!»

«Глядіть же! На конях звисають рамена!

Везуть наші діви мужів полонених!»

«Вертаймось! І будем їх теж зустрічати!..»

І поки брели через річку дівчата,

Хвіст куряви коні здіймали угору,

Назустріч їм бігли жінки таборові

І дів розпашілих хапали в обійми,

Гукали вітання і в честь їхню гімни.

А ті, войовничо стовбурчачи гриви,

Знімали із себе мечі і сокири,

Скидали на землю упійману здобич

Й ногами топтали, щоб бідкалась поруч.

Дівчатка ж всоромлено сіли скраєчку

Й дивились, як в табір останні вервечки

Заходять, як втомлені коні пасуться,

Як стогнуть поранені діви у муці,

У плямах кривавих, мечами роздерті…

Жінки таборові їх тягнуть в намети.

Втішає і дбає про кожну цариця –

Блискуча, як сонце, Руда Кобилиця.

Від захвату діти роти розкривали:

Чешуї на ній мерехтіли яскраво,

Світився шолом, наче іскри горіли,

І хвіст золотавий із кінської гриви

Звивавсь над шоломом, прикріплений стóрчма…

А дівчинка менша сестрицям шепоче:

«Яка вона чуйна! Яка вона добра!..

І як все вміщається в серце хоробре?

Хвилюється, наче жінки таборові,

Що за материнством облишили зброю…»

У відповідь старша шепоче сестриця:

«Вже довго воює Руда Кобилиця.

Набачилась досі страждання і болю,

Як мертвими падають діви із коней.

У неї чешуї ховають від люду

За блиском всуціль пошрамовані груди…»

Тим часом Руда Кобилиця на щит свій,

Що, шкурою напнутий, в травах лощився,

Скидала шолом, мідну одіж, оруддя…

В сорочці, гаптованій злотом на грудях,

З тонкої, аж світиться наскрізь, тканини –

Заскочила швидко коневі на спину.

Стрункий силует обійняв зразу вітер,

Розкидав руді її кучері виті.

«Красива яка вона! – меншенька шепче, -

Неначе пристала до війська уперше!

Але ж вона зріла, і літ їй багато!

Вона навіть старша є, ніж наша мати!»

Сестра їй говорить, ховаючи погляд:

«Не заздрь її віку, краса ця без плоду.

У неї були перемоги і слава,

А тільки ніколи дітей не бувало…

Тому наші матері, пишні, як хлібці –

Не рівня красою Рудій Кобилиці,

Бо поки дітей своїх пестили змалу,

Вона всі роки із коня не злізала…»

Руда Кобилиця же, маючи намір

Мужам дати раду, об’їхала табір,

Поранених й цілих – усіх полонених –

Оглянула й дівам говорить натхненно:

«Ми бились хоробро, полон наш багатий!

Сьогодні, дівчата, ми будем гуляти!

Вино відкоркуєм із тої амфóри,

Що греки для скіфів везли через море!

А хто хоче втіху вкусити жіночу

І встиг вже три вороги вбити власноруч –

То ви не соромтесь, беріть собі лежня,

Та будьте допіру із ним обережні!»

Наповнений келих цариці принесли.

Вона підняла його високо: «Сестри!

А хто не з мужами – то дякуйте зброї,

Богів наших славте і пийте зі мною!»

Найменша тримає сестрицю за плечі:

«Чому не бере собі мужа на вечір

Руда Кобилиця? Стара вже кобила –

Невже за свій вік вона трьох не убила?..»

А старша говорить, сестер обійнявши:

«Руда Кобилиця, воїтелька наша,

Мабуть, із десяток убила й сьогодні.

У неї рахунок ведеться на сотні…»

«Чому ж вона оком на мужа не кине?

Вона ж так ніколи не родить дитину…»

«А бо ні мужів, ні дитини не хоче,

Вона тільки дбає про царство жіноче…

І більш не поєднує втіхи і владу,

Навряд чи вона тому рішенню рада…

Життя їй піднесло жорстоку науку.

…Колись, як мужів розбирали для злуки,

Руда Кобилиця по царському праву

Найліпшого мужа обрала у пару.

Говорять, лицем був і постаттю красень,

Всі діви на нього дивилися ласо.

І воїн хоробрий, і поглядом гордий,

І в рисах – уся родова його врода.

Хотіла лягти з ним у тіні запóнок

І гідно продовжити рід амазонок…

А він відказав їй: «У рабстві не можу

Я тілом кохати царицю ворожу» -

Й всміхнувся. За те йому пестили спину

Аж три батоги цілий день без упину.

А потім, коли він нарешті одужав,

У царський намет привели цього мужа,

У травах скупавши живильних й пахучих…

Оглянув царицю він поглядом влучним.

Вона ж, розхвильована, голосом скутим

Ураз наказала його роздягнути,

Щоб зріти беззахисність дужого тіла…

Вона перед ним, як маленька, тремтіла.

Коли ж залишились вони наодинці,

Він спробував вбити Руду Кобилицю –

Їй груди проткнути її же кинджалом,

Коли вона в нього в обіймах лежала…

Вона й зрозуміти не встигла, як стався

Стрімкий поєдинок левиці і барса,

Чий досвід і вправність сягнули вершини –

Як муж той упав із кинджалом у шиї.

Вона не була ні жива, ані мертва,

Коли того мужа забрали з намету.

Мовчала, закрившись, чи тиждень, чи й більше,

Аж поки до гурту жіноцтва не вийшла.

І каже: «Щоб більше царицина слава

В краях амазонських не знала осмалу,

Які б не були перемоги – не гоже

Пускати рабів на царицине ложе!»

Дівчата схвильовано терли коліна,

Вже згарище неба за обрієм тліло

І вечір стелився вологим туманом,

Високий вогонь розпалили у стані.

Жіноцтво домашнє і спритні кобили

Сиділи з вином і про щось говорили.

Між ними світилась Руда Кобилиця

Із сонцем на грудях й вогнями в зіницях.

Скоро мої поетичні книжки з’являться в мережі магазинів "Буква"

Антонина — Tue, 08 Sep 2015 11:31:12 GMT

Мої поетичні видання "Книжка на ніч" і "Вістря голосу", які побачили світ у "Видавничому домі Олега Федорова", скоро будуть представлені в мережі книгарень "Буква". Наразі ідуть перемовини, нещодавно видавець возив показувати ці та інші книжки менеджеру по закупівлях. Виявляється, книги проходять "фейс-контроль", перш ніж потрапити на полиці магазинів: оцінюється зовнішній вигляд, якість оформлення і друку, стійкість палітурки до зношування. Я цього не знала) Можливо, це одна з причин, чому так багато видавців не представлені в книжкових торгівельних мережах.

Мої книжечки справді вийшли гарненьгими. :)

Також має піти в продаж поетична збірка "Пензлі різнобарв", до створення якої я долучилась найактивнішим чином - в якості співупорядника. До збірки увійшли твори членів нашого Клубу "Київ ПОЕТажний".

Наскільки я знаю, відправляться в магазини і книжки інших авторів нашого Клубу, що вийшли у "Видавничому домі Олега Федорова", а також наші клубні збірники, які побачили світ раніше або зараз готуються до друку. :)

===============================

АПД: Від ідеї продаватись у "Букві" відмовились, бо стало відомо, що мережа знов не розраховується із постачальниками.

Щоб вічно вогонь горів

Антонина — Tue, 25 Aug 2015 02:04:16 GMT

Це ми їздили по курдських територіях на Близькому Сході на минулому тижні. Не по гарячих точках, північніше, але все одно там нашпиговано військовою технікою, блок-пости, а по національному ТБ нон-стоп носять гроби, вкриті національним прапором, вантажать в літаки, проносять через натовп... Хоча всередині міст життя видається абсолютно мирним і безпечним.
Мені давно подобалась ця пісня, я кілька разів пробувала її перекласти, але виходила єрунда і я викидала чернетки. А тут мене шось зворушило, і вже від’їхавши далеко, десь під Анкарою, я сіла і за вечір написала цей текст. Не переклад, а швидше вільний переказ. Не знаю, чи вийшло добре, судіть самі.

Щоб вічно вогонь горів
(вільний переказ пісні Scorpions and Tarja Turunen «The Good Die Young»)

Ти розплющуєш очі – і починається день.
Все на правду не схоже – світ обертом йде.
Іще один день війни і втрат,
І сонце пече, мов кат.
Почуття по екстремумах – вгору і вниз.
Ноги місять в піску жменю стріляних гільз.
Серце в грудях помпує страх.
З тобою молитва суха на вустах
І заряджений автомат.

Ти пам’ятаєш кожне слово, що твій батько казав:
«Завжди будь чесним із собою, що б не думав загал.
Не шукай собі пригоди і в проблеми не лізь.
Хай Бог береже тебе скрізь.
Це не триватиме вічно, настане радісний день.
Ще працюватимеш, як віл, аби підняти дітей!
Так пророкують тобі зорі із небесних жердин.
Якщо вернешся з того пекла живим.
Вернешся живим…»

Це був звичайний день, на пост автівку ти вів.
Дорога чиста, в зоні руху не було ворогів,
Коли неждано на узбіччі розірвався снаряд…
І понеслося – за кадром кадр –
Твоє життя – у перемотці – наче довге кіно.
Уламки скла, зім’ята сталь, залите кров’ю вікно.
Все як в тумані: чиїсь руки туго стягують джгут.
Ти міг залишитись тут.
Залишитись тут.

Не для всіх зі світанком настане «завтра»,
Невідомо, в скількох захоче війна забрати
Молоде життя – серця роз’їдає щем.
Ми не взнаємо всіх імен…
Віра в Бога приходить через відчай і біль.
Найкращі хлопці ідуть молодими у бій,
Щоби мир освятити і щоб вічно вогонь горів!
Верніть наших хлопців домів.
Знову домів.

Камінці бурштину

Антонина — Thu, 13 Aug 2015 09:08:20 GMT

От, дізналась, що кілька моїх віршів опублікували в рамках конкурсу молодих літераторів на сайті "Правдиві новини" :)

А саме - вірш про зухвалих амазонок "Камінці бурштину", вірш про середньовічну дівчинку, що гралася серцями рицарів - "Дама серця" та поему "Лорелей" зі своєю версією, чому красуня з Рейну розбивала кораблі чоловіків.

Читайте, отримуйте задоволення!

Конкурсні твори ТУТ

Бложик))

Антонина — Sat, 25 Jul 2015 02:18:46 GMT

***

23 червня - отримала від Юрія Титаріва таке привітання в приват із днем Антоніни, а зараз цей вірш є опублікованим. :)
Так от, чого мене так на тему амазонок тягне))))

Uriy Titariv

23 червня ·

Ось і до Антоніни завітали іменини.
Вітаю з днем ангела та зичу щастя !

Ім’я говорить – “та, що рветься в бій”.
В нім – дві основи: лагідність – від Тоні,
від Ніни – владність та розсудливість. У ній
вони – два боки на однім кордоні.

Повністю вірш можна прочитати тут:

***

Цього року я ігнорую практично всі фестивалі і книжкові виставки (за деяким виключенням). Якось нецікаво стало на них їздити... Зараз мене цікавлять тільки книжкові проекти, клубні зустрічі... ну і глибоке занурення у написання власних творів. :)

***

Пишу про Афродиту і Артеміду)) І все хочеться їм сказати:
- Дєвки, ну ви і гоните! :))))

***

Моя "Афродита і Артеміда. Пиятика на березі моря" обсягом вже перевищує решту 11 творів з "Афродити" (віршів і поем) разом узятих. :)))
Навіть не знаю, чи це добре... Бо "Пиятика" - найнесерйозніший твір з усього, що є в "Афродиті". :)

***

Щойно закінчила писати оргію для "Афродити". Гулять так гулять! :)
Фінальна глава як не як)))
п.с. Закінчу "Афродиту" і візьмусь нарешті за щось цнотливе. За амазонок, наприклад. :)

***

Німфа-аватар))

Аж бачать: волочить осушені міхи
І в небо руками гіллястими тиця
Знекровлена німфа, розбуджена лихом,
Мов хоче спіймати за хвіст громовицю

Й утриматись стійко. Вже вродою синя,
Мов квітка, гляділа на місяць лукаво,
І дибилось вгору її волосиння.
А потім вона послизнулась і впала.

***

Здається, я перенаситилась "Афродитою". Точніше, вона мені давно піднадоїла, але я вирішила, що треба зібрати усі резерви творчих сил, налягти і нарешті закінчити. Кілька днів інтенсивного писання призвели до того, що сьогодні я ні писати, ні навіть перечитати написане не можу себе примусити... :)

***

Фух! Щойно закінчила тролити Зевса)))) А завтра, якщо докладу зусиль, то й з "Пиятикою", може, нарешті покінчу. :)

Главу, де "Афродита і Артеміда тролять Зевса", можна читати тут.

***

Вплела в "Афродиту" такі культурні явища давнього світу як гімназіум і симпозіум. Прикол в тому, що за тисячі років ці слова круто змінили своє значення і зараз в нашій мові означають цілком пристойні речі. :)

***

Це приємне відчуття, коли розпорошені по чернетках нотатки сплітаються в єдиний текст... Нотаток все менше, а фінал все ближче... :)

***

Щойно закінчила писати "Пиятику". Ура!
5 місяців божественного п’янства - позаду! :)
Аж не віриться. :)
Відмітити чи що? :)))

Фінальний шматок з "Пиятики на березі моря" можна читати тут.

***

Афродита. Повернення цноти.

Заключний вірш в поемі поем "Афродита"! :)

Хотіла замутити цей вірш у такому розмірі, щоб імітувати морські хвилі. Не знаю, чи вийшло. Власне, мені здається, що не дуже. :( Тому цікава ваша думка. Я вже пошкодувала, що полізла у шестирядкову строфу... Навіть хотіла все закреслити і почати спочатку. І зараз ще вагаюсь...

Читати "Афродита. Повернення цноти" можна тут.

***

Полистала свої творчі доробки))) і дійшла висновку, що найкльовіші твори у мене - це роман "Бізнес-провокація" (хоча я добряче би вже його поредагувала і заодно поміняла би назву)), але він і зараз кльовий) і поема поем "Афродита". :)
Ще Галерея жіночих портретів мені подобається, якщо її добре "прорешетити". :)

***

Оскільки "Афродита" вже вся написана (НАРЕШТІ!!!), сідаю її вичитувати, вичісувати і підчищати надмірності)))

***

Перечитую "Афродиту"..... ммм-м-м :)

У небесній блакиті,
Зачарованій днем,
Неприборкане літо
Запалало вогнем.
Ні хмаринки, ні птаха,
Тільки сонце горить…
Кароокий хлопака
Вбік відкинув горіт,
На паруючу землю
Ощасливлено впав
І в траві, як в постелі,
Правив дяку богам,
Бо у річці глибокій,
Що тече за горбом,
Молоді амазонки
Мили коней гуртом.
Причаївся Танаїс –
«Жеребець» молодий –
І дививсь, як плескались
Юні діви в воді,
Як їх білі туніки
Вітерець полоскав
(Хлопець тільки мугикав
Між розсунутих трав);
Як водиця блискуча
Розліталась всебіч,
Як з-за дальньої кручі
Чийсь доносився клич;
Як струнка амазонка
Несла збрую в руці,
Поки кінь аж по холку
Занурявся в ріці;
Як одна метушливо
Верхи всілась коню
Й, обійнявши за шию,
Мила груди йому,
І, роботою горда,
Серед білого дня
Цілувала у морду
Молодого коня.

23 червня - 24 липня 2015 р.

Вечір любовної лірики в Благодійній книгарні "ДієСлово"

Антонина — Sun, 12 Jul 2015 03:40:25 GMT

У Благодійній книгарні "ДієСлово", що діє на Арт-Пікніку Слави Фролової у парку Пушкіна, 11 липня відбувся Вечір любовної лірики.

Мені випала честь читати там і свої твори. Сильна злива не перешкодила читанням, навпаки - об’єднала в тісному колі читців і слухачів в невеликому наметі, явно не розрахованому на таку кількість людей :))) За відчуттями ж - суцільний позитив! :)

Я в свою чергу дякую організаторам за запрошення. А нижче - трохи фото і відгуків з Фейсбука:

Виступаючі

Групове фото по завершенню читань

Зустріч Клубу Київ ПОЕТажний в бібліотеці ім. О.Шварцмана

Антонина — Fri, 26 Jun 2015 04:35:21 GMT

Іноді зустрічі Клубу "Київ ПОЕТажний" проходять без жодного розголосу. Зустрілись, поговорили, почитали вірші за кавою і солодащами, та й все)))

А на зустріч, що відбулась 21 червня, до нас приєдналась Галина Торгашова, з якою ми зустрілись ще на виступі С.Жадана у галереї "Скло" і звідти компанією поетажників попрямували в бібліотеку. (Галина Торгашова допомагала Клубу в упорядкуванні збірника любовної лірики "33 ипостаси любви"). Ось що вона написала у себе на фейсбуці, опублікувавши фото із зустрічі:

"Киев поэтажный.
Спасибо всем поэтам, читавшим прекрасные стихотворения, за атмосферу добра и сопричастия к творчеству, за возможность присутствия при рождении новых строчек и новых образов".

На фото зліва направо: Алла Мігай, Віра Молчанова, Маргарита Метелецька, Дмитро Черашній, Антоніна Спірідончева, Олексій Осипов, Вікторія Івченко, Єлизавета Жарікова, Олег Нікоф, Вікторія Науменко, N.A.Talis та Олег Максименко.

Дякуємо за відгук та фото! :)

Урба-Перехрестя-2015

Антонина — Fri, 19 Jun 2015 03:38:20 GMT

Фотограф без фотографій))))
Вчора у Будинку письменника вручали дипломи і нагороди переможцям конкурсу урбаністичної поезії "Урба-Перехрестя-2015".
Як бачите, я там теж була)) На сам конкурс я творів не надсилала (амазонки б здивувались, якби їх приписали до урбаністики :))), але для "очного туру", який вже став невід’ємною частиною підсумкового дійства "Урба-Перехрестя" я таки знайшла два вірші міської тематики. І стала однією з двох переможниць за версіює журі і однією з трьох переможниць (якщо не помиляюсь) за версією слухачів. Фотографій з читання і вручення - немає, зате по закінченню церемонії сфотографувалась з призом. :)

І спільне фото

Записки амазонки

Антонина — Wed, 17 Jun 2015 10:51:33 GMT

Продовжую писати "Афродита. Пиятика на березі моря". Уже дописалась до такого, що німфам більше не наливати))) Отже,

Німфи дорвались до вина Афродити))))

5 травня 2015 р. о 16:22

Тоді Афродита махнула рукою

Й відсіла від амфори трохи подалі.

А німфи полізли скоріш до напою:

Черпали повітря – вина не дістали.

Зі злом нарікали, що жадні богині

Попили усе, що сягала черпалка,

Лишивши їм в амфорі осади винні,

Та й тих не дістати!.. Одна взяла палку –

Хотіла відбити від амфори шию

І влізти углиб з головою, щоб кухлем

Зі самого дна зачерпнути помиї,

Вино тобто… Інша вхопила за вуха

Ту амфору й стала крутити у боки

(Посипавсь пісок по її візерунку),

Щоб вийняти з ями (хоч плач тут – глибока!)

І врешті напитись солодкого трунку.

Підскочили хутко дівчата на поміч,

Посудину взяли за вуха, за горло,

Приклались і, наче божественний овоч,

Звільнили з глибин – ледь віддихались згодом,

Бо амфора та була зросту людського.

Шепталися німфи і перезирались:

З вином Афродита упоралась скоро,

Якого би німфам хватило й на старість!

Своє здивування ховали у тіні

І міряли поглядом стан її тонкий.

«І як стільки влізло в худеньку богиню?

Мабуть, дуже довго вона одинока…»

Але позабувши про втому й напругу,

Вронили, щоб краплі солодкі лизати.

Свої язики підставляли по кругу

До горлечка, наче широкі лопати.

А їхні роти роз’їдала цікавість,

Бо досі не знали ні міці, ні смаку

Питва Афродити, що ось настоялось,

Любовного трунку – афродизіаків.

Вино, що терпкими потічками в рота

Стікало і липло – ковтали, як воду.

До шалу, оргазму і навіть блювоти –

До краплі допили – такий-то був голод!

Які ж вони є – Афродитині чари?

Всі німфи неначе розмились й поглухли,

Губами бубніли та більше мовчали

Й безсило попадали дохлі як мухи.

***

Якось так)))
Хотіла на власних м’язах перевірити, як воно стрілялося тим дівчаткам, про яких я останнім часом багато пишу :))
Ну, починати треба змалечку (десь в старих фотках у мене є з Музею іграшок дитячі іграшкові луки, на яких малеча готувалась до дорослого життя...) Бо без підготовки ліву руку важко втримати нерухомою, правій не вистачає сили натягати тятиву, але то таке...
За легендою (спростованою суч. фахівцями) амазонки позбувались однієї з грудей, щоб не заважала стріляти. Мої враження - заважає чи не заважає - лишились суперечливими. Бо рука, що натягає тятиву, підноситься досить високо (щоб око оцінювало траєкторію польоту стріли). Але кілька разів мене так добряче черкнуло опір’ям по грудях, я навіть не зрозуміла, як це сталось. Поруч стріляли чоловіки типу профі, то вони вдягали захисні нагрудники.
Короче, постріляла і склала своє враження про м’язові навантаження, вимоги до міткості, швидкості стріляння (а треба стріляти дуже швидко, на приціл залишаючи якісь долі секунди, бо інакше підводять м’язи - не мої слаботреновані, а взагалі).
На фотці - то моє найперше заняття, там ще поза неправильна, якщо раптом хтось "профі" захоче придовбатись))), бо потім я вже не фоткалась. :)

***

Ще з минулого року взяла собі за правило: не нити в інтернеті про те, що мені не подобається, з чим я не згодна, що мене обурює і тривожить в українському сьогоденні - те, на що я все одно не можу впливати. А займатись тим, де я сама визначаю результат, робити щось корисніше, ніж імітація активності на фб.
От пишу "Афродиту", хочу її нарешті закінчити (бо почала ще в 2011-му). Хоча оте перше на мене тисне. Після прочитання українських новин важко налаштуватись на безтурботний світ Афродити. Весь час переслідує думка, що я роблю щось не те. Як можна писати "Афродиту", коли в країні війна?
А я сідаю і закінчую "Афродиту". Бо раз почала - треба закінчити. Поки ще вдається на неї налаштовувати себе.

***

Тетяна Белімова говорить, що в моїй творчості, зокрема "Афродиті" є щось спільне з неокласиками (начебто я у них вчилася). А я думаю, що стібатися з Афродити я вчилася у Івана Котляревського. :)

(малюнок з інтернету)

***

Ладно. Зняла зі сторінки уривок про п’яну гетеру, щоб нікого не шокувати. Бо я не попередила одразу, що це з "Афродити", а там з першого рядка загон))) "І чим я страшніша за п’яну гетеру? Хіба не доглянута, тілом не гожа?!" :)
Колись вже все разом опублікую. :)

***

Відправила свою "Орлеану" у "Фонтан казок" на конкурс. І знаю ж, блін, що неформат))) і що зараз її назад на мейл вернуть)) Бо нєфіг писати епічні твори віршами! :)

***

Підвисло мовчання на зоряній ниті,
Лиш німфи хропіли, як дикі ведмеді.
Крутила стрілу у руках Артеміда
І нігтями їй колупала осердя...

(З "Афродити")

***

Учора наново перечитала свою "Орлеану", написану 3 роки тому і досі не видану. Дійшла висновку, що вона складнувата для сприйняття. Але я сказала в ній все, що хотіла сказати, і через три роки не хочу змінювати ні рядка...
(хіба косметичні правки) :)

***

Нарешті дісталася додому і звела в купу усі шматки про Афродиту і Адоніса. :)

Прочитати зведений варіант можна тут: Афродита і Адоніс: Любовний п’ятикутник)))

***

Пишу пишу цю "Афродиту", а вона все ніяк не закінчується... :(
І головне ж, я знаю, що сюжетно фінальний рядок дуже близько...

***

Про пояс Афродити. Звідки він взявся і що Афродита з ним робила, я писала в "Дошлюбній сповіді Гефеста". Потім було трошки (навіть не трошки) в "Спорядженні Амазонки". А це - типу заключна історія. Це мікс різних міфів, які в поєднанні скидаються на гон. Але Афродита розповідає це, будучи добряче напідпитку, а взагалі вони з Артемідою пиячать з лютого місяця, тому їм все можна пробачити. :)))

Гон про пояс Афродити можна прочитати тут: Ну, таке... :)

***

Щоб писати епічні твори, мені треба уявляти своїх героїв, весь час тримати їх "перед очима".

Це може видатись кумедним, але "золоту Афродиту", яка з небесної висі в чарівному плащі стрибає на поле Троянської битви і рятує цим плащем героїв-троянців, я писали з цієї от панночки. :)))

Участь в проектах з елементами міжнародності або Де мене друкували весною

Антонина — Fri, 15 May 2015 10:49:05 GMT

Так склалось, що протягом весни мої вірші друкували тільки у виданнях, що тяготіють до російськомовної літератури (мова про паперові видання).

1. Газета "Літературний Крим" опублікувала добірку моїх україномовних віршів у березневому номері.

Цю газету я бачила раніше, вона виходила трьома мовами: російською, українською і кримсько-татарською. Тому легко відгукнулась на пропозицію Олега Максименка надіслати свої вірші, адже редакція шукає твори українською мовою авторів з материкової України. Те, що газета відверто проросійська, я дізналась вже після публікації. :)) У попередньому номері (електронну версію якого я дивилась), звісно, я бачила "ватні" репортажики, але списала це явище на необхідність вислужитись перед новою владою, щоб не втратити ліцензію. Тим більше, газета виділяла чималі площі для україномовної літератури.

Коли ж переглянула номер зі своїми віршами, виявила, що з "Літературного Криму" зникли твори кримсько-татарською мовою. Взагалі! Хоча назва газети усе ще пишеться трьома мовами.

Пізніше Олег Максименко мені пояснив, що газета і справді проросійська, такими є політичні переконання її головного редактора В’ячеслава Килеси. Для чого їм материкова україномовна поезія? - я не знаю. До речі, з материкового опубліковано в основному нейтральні твори, часто з морською тематикою. Однак, не лише україномовні материкові вірші (як мої) уживаються з ватными репортажами з місцевих літподій, але й досить несподівані тексти: "Вкраїно рідна! Світе мій широкий! Хіба ж без тебе зміг би я прожить?!..." або "Є найсвятіше слово на землі. Одне. Високе. Світле: Україна..." Ну і ще можна навибирати цитат. Це кримський автор Данило Кононенко. Зрозуміло, що привід для публикації особливиий (смерть автора) і відмовити не можна... але редактори пропустили в друк саме ці тексти... Словом, "умом тут не понять". А татари, як мені здається, не потрапили під заборону, як можна спершу подумати, а просто пробойкотували видання.

Як на мене, в текстах відчуваються метання і невизначеність. Щодо своєї участі в номері - я вважаю, що це швидше добре, ніж погано. Я вірю, що пелена пропаганди рано чи пізно спаде, а піна і бруд стечуть, і на все це ми будемо дивитись по-іншому.

"Літературний Крим" опублікував мої вірші "Аргімпаса", "Не в нікуди", "Я і море", "Малюнок", "Малювала художниця море".

2. Великий збірник любовної лірики "33 ипостаси любви" видавався на базі Літературного клубу "Київ ПОЕТажний", але увійшли до нього твори не лише "поетажників", але й друзів Клубу з різних куточків України, а також зарубіжжя. При тому, що відбувався редакторський відбір творів - збірник сягнув чотирьохсот сторінок поетичних текстів!

У книзі, як не дивно, переважають твори російською мовою. Із майже 50 авторів - поетичні добірки українською мовою лише в п’ятьох авторів, і ще вісім авторів надали добірки російською та українською мовою. При тому, що абсолютна більшість авторів мешкає в Україні, володіє, а інколи і пише вірші українською. Однак я не вважаю, що це добре чи погано. Це просто картина літсередовища.

"33 ипостаси любви" стали вже четвертим збірником поетичних творів в заснованій Клубом книжковій серії "Київ ПОЕТажний". Раніше було видано книги "Эсперанто многоточий", "Резонансы", та "Пензлі різнобарв" (останній українською мовою).

До збірника увійши твори Алли Мигай (рос.), Антоніни Спірідончевої (укр.), Артема Сенчила (рос.), Влада Лози (укр.), Олени Кочергіної (рос.), Інни Ковальчук (укр.), Олега Максименка (рос.), Надії Чорноморець (укр.), Олега Нікофа (рос.), Ольги Угнівенко (укр.) та інших.

В "33 ипостаси любви" увійшли мої твори про кохання "Фільм", "Осіння красуня", "Дама серця", "А рицар плакав", "Лорелей", "Аргімпаса", "Афродита дарує звірам кохання" та "Хижаки".

3. Поетичний збірник "Интереальность. Наедине со всеми" став підсумковим виданням одноіменного міжнародного фестивалю, який цьогоріч проведено вже втретє. Фестиваль має київську прописку (його ініціатор і натхненник - Олег Нікоф), хоча поетичний конкурс і підбиття підсумків відбуваються в інтернеті. У попередні роки церемонія нагородження і святкова програма проводилися в Києві. Однак цього року фінальна частина перемістилась до білоруського міста Полоцьк, де поєдналась з іншим, білоруським, фестивалем "Славянская Лира".

Цьогоріч в конкурсній програмі розглядались твори лише російською мовою. Переможцем конкурсу визнано Сергія Воронова (Ізраїль).

До збірника увійшли твори лауреатів, авторів з "короткого списку", які не стали переможцями, та членів журі. Загалом це автори з України, Росії, Білорусі і меншою мірою з далекого зарубіжжя.

Оскільки Клуб "Київ ПОЕТажний" є співорганізатором "Інтереальності", я також надсилала свої твори на розгляд журі. Один з них - "Весна-поетеса" (вірш "із раннєго", оскільки російською я вже давно нічого не писала) - потрапив у шорт-лист номінації любовної лірики і, відповідно, увійшла до підсумкового збірника.