Весна-поетеса: сайт Антоніни_Спірідончевої

Меню сайту
ТОП-20 матеріалів

Руда Кобилиця)

Участь в проектах з елементами міжнародності

Німфи дорвались до вина Афродити))))

Підбиваю підсумки свого творчого 2014 року :)

Побачила світ моя нова поетична збірка "Вістря голосу")

Книжка на ніч. Вона вже є :)

Амазонські читання на "Країні мрій"

Літстудія "Перехрестя" на Гогольфесті. Голоси і візії міста

Як ми їздили на Львівський Форум видавців (презентація "Першої тисячі кроків" та відкриття третього сезону "Урба-Перехрестя")

УРБА-ПЕРЕХРЕСТЯ: очний тур

«Вілаґ почуттів» – наймасштабніший збірник сучасної української поезії

Поетичну збірку «Пензлі різнобарв» презентовано у київському Будинку письменників

«Київ ПОЕТажний» бенкетував читаннями та презентаціями на «Медвіні». А я презентувала «Малолітку»

У Літературного клубу "Київ ПОЕТажний" гарна новина: вийшла друком книга поезій "Пензлі різнобарв"

Антоніна Спірідончева та Денис Кожухов-Суховій і їх «бунтарський» музично-поетичний діалог

Чоловік в дорогому костюмі і з соняхом замість обличчя – не з вашого офісу?

Волієте провокацій?! Вам сюди… (рецензія на книгу "Бізнес-провокація")

Про Сліва-фест та вранішнє гудіння в голові

Літстудія «Перехрестя» розбиває міф про консервативність і законсервованість Спілки письменників України

Клуб київських поетів «Київ поетажний» - спільнота інтернет-літераторів не поступається професійним літературним об’єднанням

Зараз на сайті
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Присутні:
Головна » 2015 » Вересень » 27 » Руда Кобилиця
Руда Кобилиця
08:45

А мої амазонки саме п’ють вино з амфОри, що греки для скіфів везли через море. :)
Закінчила писати ще один вірш про амазонок. :)

Я ж казала колись, що напишу твір, де слово "кобила" стосовно жінки буде не образливим, а навпаки - компліментом. Так от, вчора я цей твір написала. :)

Руда Кобилиця
 
Сиділи дівчата на березі річки,
Найстарша плела меншим сестрам косички,
Щоб мокре волосся під сонцем яскравим
Просохло і стало в усіх кучерявим.
 
Аж чують: на іншому березі табір
Наповнили радісні крики і гамір.
Схопилася старша: «Дивіться, дивіться!
Вертає із військом Руда Кобилиця!»
 
«Глядіть же! На конях звисають рамена!
Везуть наші діви мужів полонених!»
«Вертаймось! І будем їх теж зустрічати!..»
І поки брели через річку дівчата,
 
Хвіст куряви коні здіймали угору,
Назустріч їм бігли жінки таборові
І дів розпашілих хапали в обійми,
Гукали вітання і в честь їхню гімни.
 
А ті, войовничо стовбурчачи гриви,
Знімали із себе мечі і сокири,
Скидали на землю упійману здобич
Й ногами топтали, щоб бідкалась поруч.
 
Дівчатка ж всоромлено сіли скраєчку
Й дивились, як в табір останні вервечки
Заходять, як втомлені коні пасуться,
Як стогнуть поранені діви у муці,
 
У плямах кривавих, мечами роздерті…
Жінки таборові їх тягнуть в намети.
Втішає і дбає про кожну цариця –
Блискуча, як сонце, Руда Кобилиця.
 
Від захвату діти роти розкривали:
Чешуї на ній мерехтіли яскраво,
Світився шолом, наче іскри горіли,
І хвіст золотавий із кінської гриви
 
Звивавсь над шоломом, прикріплений стóрчма…
А дівчинка менша сестрицям шепоче:
«Яка вона чуйна! Яка вона добра!..
І як все вміщається в серце хоробре?
 
Хвилюється, наче жінки таборові,
Що за материнством облишили зброю…»
У відповідь старша шепоче сестриця:
«Вже довго воює Руда Кобилиця.
 
Набачилась досі страждання і болю,
Як мертвими падають діви із коней.
У неї чешуї ховають від люду
За блиском всуціль пошрамовані груди…»
 
Тим часом Руда Кобилиця на щит свій,
Що, шкурою напнутий, в травах лощився,
Скидала шолом, мідну одіж, оруддя…
В сорочці, гаптованій злотом на грудях,
 
З тонкої, аж світиться наскрізь, тканини –
Заскочила швидко коневі на спину.
Стрункий силует обійняв зразу вітер,
Розкидав руді її кучері виті.
 
«Красива яка вона! – меншенька шепче, -
Неначе пристала до війська уперше!
Але ж вона зріла, і літ їй багато!
Вона навіть старша є, ніж наша мати!»
 
Сестра їй говорить, ховаючи погляд:
«Не заздрь її віку, краса ця без плоду.
У неї були перемоги і слава,
А тільки ніколи дітей не бувало…
 
Тому наші матері, пишні, як хлібці –
Не рівня красою Рудій Кобилиці,
Бо поки дітей своїх пестили змалу,
Вона всі роки із коня не злізала…»
 
Руда Кобилиця же, маючи намір
Мужам дати раду, об’їхала табір,
Поранених й цілих – усіх полонених –
Оглянула й дівам говорить натхненно:
 
«Ми бились хоробро, полон наш багатий!
Сьогодні, дівчата, ми будем гуляти!
Вино відкоркуєм із тої амфóри,
Що греки для скіфів везли через море!
 
А хто хоче втіху вкусити жіночу
І встиг вже три вороги вбити власноруч –
То ви не соромтесь, беріть собі лежня,
Та будьте допіру із ним обережні!»
 
Наповнений келих цариці принесли.
Вона підняла його високо: «Сестри!
А хто не з мужами – то дякуйте зброї,
Богів наших славте і пийте зі мною!»
 
Найменша тримає сестрицю за плечі:
«Чому не бере собі мужа на вечір
Руда Кобилиця? Стара вже кобила –
Невже за свій вік вона трьох не убила?..»
 
А старша говорить, сестер обійнявши:
«Руда Кобилиця, воїтелька наша,
Мабуть, із десяток убила й сьогодні.
У неї рахунок ведеться на сотні…»
 
«Чому ж вона оком на мужа не кине?
Вона ж так ніколи не родить дитину…»
«А бо ні мужів, ні дитини не хоче,
Вона тільки дбає про царство жіноче…
 
І більш не поєднує втіхи і владу,
Навряд чи вона тому рішенню рада…
Життя їй піднесло жорстоку науку.
…Колись, як мужів розбирали для злуки,
 
Руда Кобилиця по царському праву
Найліпшого мужа обрала у пару.
Говорять, лицем був і постаттю красень,
Всі діви на нього дивилися ласо.
 
І воїн хоробрий, і поглядом гордий,
І в рисах – уся родова його врода.
Хотіла лягти з ним у тіні запóнок
І гідно продовжити рід амазонок…
 
А він відказав їй: «У рабстві не можу
Я тілом кохати царицю ворожу» -
Й всміхнувся. За те йому пестили спину
Аж три батоги цілий день без упину.
 
А потім, коли він нарешті одужав,
У царський намет привели цього мужа,
У травах скупавши живильних й пахучих…
Оглянув царицю він поглядом влучним.
 
Вона ж, розхвильована, голосом скутим
Ураз наказала його роздягнути,
Щоб зріти беззахисність дужого тіла…
Вона перед ним, як маленька, тремтіла.
 
Коли ж залишились вони наодинці,
Він спробував вбити Руду Кобилицю –
Їй груди проткнути її же кинджалом,
Коли вона в нього в обіймах лежала…
 
Вона й зрозуміти не встигла, як стався
Стрімкий поєдинок левиці і барса,
Чий досвід і вправність сягнули вершини –
Як муж той упав із кинджалом у шиї.
 
Вона не була ні жива, ані мертва,
Коли того мужа забрали з намету.
Мовчала, закрившись, чи тиждень, чи й більше,
Аж поки до гурту жіноцтва не вийшла.
 
І каже: «Щоб більше царицина слава
В краях амазонських не знала осмалу,
Які б не були перемоги – не гоже
Пускати рабів на царицине ложе!»
 
Дівчата схвильовано терли коліна,
Вже згарище неба за обрієм тліло
І вечір стелився вологим туманом,
Високий вогонь розпалили у стані.
 
Жіноцтво домашнє і спритні кобили
Сиділи з вином і про щось говорили.
Між ними світилась Руда Кобилиця
Із сонцем на грудях й вогнями в зіницях.
 
 
 
Переглядів: 142 | Додав: Антонина | Теги: Амазонки, сучасна українська поезія, Антоніна Спірідончева | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу

Пошук
Друзі сайту

Літературний клуб "Київ ПОЕТажний"

Літстудія "Перехрестя"

Журнал "Музеї України"

Журнал "Нова Січ"

Мої публікації на інших сайтах:

ХайВей (портал громадянської журналістики)

Проба пера

Гоголівська академія

ХайБлогер

Сумно?Ком

Клуб поезії

Севама

ЛітКлуб

Поетичні майстерні

Стихи.ру

Корреспондент.Блоги

Сторінка Вконтакті

Сторінка facebook

Мої книжки на Avtura.com.ua

Електронні книжки


Бізнес-провокація    
Бізнес-провокація
Це роман про топ-менеджерів і засновників, манери управління та прийняття ріш...
 
Весна-поетеса: Поетична збірка    
Весна-поетеса: Поетична збірка
Поезії Антоніни – двомовні. Вони напрочуд легкі, прозорі і мелодійні. В них п...
 
Малолітка    
Малолітка
«Малолітка» - книжка дівчача. До неї увійшли твори, в центрі яких стоїть моло...


Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz