От буду чесною. Мені швидко перестає подобатись те, що я пишу. Я починаю прискіпливо дивитись на попередні твори, як тільки напишу щось нове чи просто мине трохи часу, і після енного прочитання вони здаються мені чи то художньо-слабкими, чи то взагалі банальними. Я не знаю, якою має бути поезія, щоб називатись «хорошою», тому із великим інтересом вчитуюсь в те, що про поезію говорять уже визнані автори, як наприклад О.Забужко, у якої чимало есеїв і взагалі прозових (з рефлексіями) й поетичних творів підіймають питання якісної поезії, якщо так можна сказати, чи Ю.Андрухович (поезія повинна гарно читатись вголос) чи просто згадування теорії, яку вивчали ще у школі та Літературно-творчому товаристві агенства «Юн-прес», яке я відвідувала кілька років. Основне, що я пам’ятаю з «Юн-пресу» - публічна писанина (чи то стаття, чи то оповідання, поезія) повинна нести в собі НОВЕ.
Але щоб бути упевненим, що те, що ти пишеш – дійсно нове, треба добряче знати те, що написане до тебе, а його вже до дідька багато нашарувалось. Пам’ятаєте, як О.Забужко переймається тим, що Леся Українка пізно оприлюднила свою ранню інтимну лірику і ціле покоління поетес не могли її вчасно прочитати – перед тим, як писати своє? Втім, у даному випадку проблема була не в тому, що поетеси могли «повторювати уже написане», а в тому, що вони були позбавлені можливості переймання досвіду. Отже, написане до тебе треба добре знати, щоб, по-перше, не повторюватись, а по-друге, вчитись на досвіді попередників...
Здається, зараз уже неможливо усе перечитати, що було до тебе, навіть те, що визнано значущим для української літератури, не говорячи вже про зарубіжних авторів. З моїх особистих недоліків – у мене немає за плечима філологічного факультету, де люди те й роблять, що знайомляться з літературою чи принаймні систематизують її у своїй голові. При необхідності вони знають – КОГО і ЩО почитати, щоб набратись досвіду... Моя ж професія – далека від літератури. І взагалі – за роботою і домашніми справами лишається зовсім небагато часу на читання. Ще й вечірня втома затуплює мізки, і читання не приносить бажаного розуміння, проникнення, співчуття і т.д. Мені цікаво, чи багато хто творить у таких умовах? Чи все ж таки автори відмовляються від усього, що не має стосунку до літератури чи не приносить натхнення?
Непокоїть ще одне: поки я копирсаюсь у минулому, хтось інший навпростець пхається в майбутнє, не рахуючись із тим, що було до нього, бо він, і не читавши, впевнений, що створює абсолютно нове. Може, так і є правильно – починату літературу з чистого аркуша?
По великому рахунку десь воно так і є – адже нове покоління читачів, зрощене на комп’ютерних іграх, не дуже любить читати і в більшості випадків поняття не має, що було написане років з десять тому. Вони знайдуть, приміром, мої твори десь на сайтах самвидаву, і думатимуть, що це і є найкращі зразки сучасної літератури!
Ще одне – у мене, як виявилось при підготовці «Весни-поетеси», зовсім небагато творів. Навіть, я би сказала, мало. На «Весну-поетесу» я назбирала (і навіть надописувала) хтозна чого, ще й додала російськомовні вірші – для обсягу. Можливо, це нехороший симптом. Треба писати багато... А це «писати багато» в свою чергу стримує нестача часу, самотності (тобто можливості побути на самоті, щоб ніхто не відволікав) і впевненості в тому, що те, що я роблю – чогось варте. Через це часом досить цікаві думки пролітають в минуле незаписаними.
Так сталось, що у мене ніколи не було гарних критиків і редакторів. Мені ніхто не міг чесно сказати, чи то щоб не образити, чи то за браком смаку чи знань: це фігня, її не можна друкувати. А на літературних сайтах самвидаву вже вкорінилося правило «кукушка хвалит петуха за то, что хвалит он кукушку». Таким чином, у мою «Весну-поетесу» потрапило повно усілякого непотрібу.
Я завжди розуміла цінність критики, тому критикувала інших авторів на сайті ХайВей, де в основному публікувала і свої твори. Тих авторів, хто мав якісь амбіції і взагалі натяк на петичний талант (на мою скромну думку, звичайно ж). Натомість майже нічого не отримувала взамін, крім дружніх похвал.
Зараз для мене важливо визначитись, що робити далі: шукати собі роботу за професією, багато писати, вивчати літературу чи якось намагатися це поєднувати. Спробую знайти якесь розумне рішення.
|
