Автор тексту: Антоніна Спірідончева

Фото: Олександр Пітальов

На днях мені  пощастило вибратись на цікавий літературно-музичний захід – так би мовити на інших подивитись і себе показати – літературно-музичний перформанс «Дисонанс емоцій», організований гуртом творчих людей, які називають себе творчим об’єднанням «FirstStep».

Для мене почалося все з того, що я «Вконтакті» отримала запрошення вступити в групу «FirstStep». Я зайшла на її сторінку, начиталася інформації та відгуків, що на ній розміщені, і подумала собі, що хотіла би сходити на чергову творчу зустріч, подивитись, а може, й самій виступити зі своїми творами...

Відкривала вечір Олена Солошенко

Одразу скажу, що «перформанс» (саме на цьому слові наполягають організатори і не помиляються) дійсно був видовищним і емоційним. Поезія, слемування були гарно перемежовані авторськими піснями, виконуваними під гітару. На імпровізованій сцені в реальному часі створювався калейдоскоп яскравих особистостей, які часом навіть об’єднувались для спільного (майже театрального) виконання творів. В одних виступах були експресивність і надрив, в інших – цікаві незатерті ідеї (Марина Київська), дівоча легкість і позитив (дівчина під псевдонімом Енді), римування на ходу (Анатолій Рутта), мелодійність, легкість, навіть повітряність і надзвичайна поетичність пісень Олени Солошенко. Не буду вдаватись в подробиці, адже який сенс переповідати те, що треба слухати і дивитись?

Вікторія Мора

Сподобалась дуже позитивна, доброзичлива атмосфера в залі. Переважна більшість виступаючих і глядачів були приблизно студентського віку. Але старші в цьому гурті теж прекрасно почувались.

Я читала свої нові поезії, лиш один вірш був зі збірки «Весна-поетеса», виданої восени минулого року. Загалом моя лірика, здається, не придатна для шоу, вона тиха і, як мені уявляється, мелодійна. Десь приблизно так я її і прочитала.

Марина Київська

Із виступаючими та їх творчістю до цього дня я не була знайома, але дуже рада була познайомитись, адже, як відомо, досить цікаві речі творяться у невеличких і незіркових творчих угрупуваннях. Загалом у перформансі взяли участь молоді автори Рома Бородавкін, Марина Київська, Ваня Ющенко, Кирил Макаров, Енді, Денис Ісаєв, Женя Мирошко, Анатолій Рутта, Вікторія Мора, Ігор Русан, Таня Коршук, Олена Боровик, Ярослав Міндолін і я – Антоніна Спірідончева, автори і виконавці пісень Олена Солошенко, Саша Корнієнко, Денис Суховій, Андрій Красовський та група «Sevensis». Також в антракті можна було подивитись виставку графіки Ростислава Попова та фотоарту Івана Лисюка.

 Ваня Ющенко та Кирил Макаров вирішили "пошуміти"

 Анатолій Рутта та Ярослав Міндолін влаштували творче змагання

 Андрій Красовський та Рома Бородавкін виконали дуже прикольну пісню про кухню та залишки продуктів для приготування їжі. Я б дуже хотіла ще хоч кілька разів послухати цю пісню

 Нема коли нудьгувати, поки Анатолій Рутта думає над творчим завданням конкурсу, я (Антоніна Спірідончева) читаю свою поезію

Що мені дуже сподобалось – це прекрасна організація дійства. По-перше, збір заявок на участь проводився дуже оперативно – звертаєшся приватним повідомленням до когось з організаторів (я писала Анастасії Духлій, бо знайома з нею по її публікаціях на сайті «ХайВей»), а потім надсилаєш їм твори, які плануєш читати (чи інакше виконувати). Організатори попередньо переглядають усі роботи учасників, заплановані до презентації, або принаймні тих авторів, з чиєю творчістю вони особисто ще не знайомі (цього я вже точно не знаю). Це робиться, аби відсіяти дуже слабкі твори та скласти програму заходу.

Кожному учаснику відводилось 5-7 хвилин для самопрезентації. Такі часові обмеження виступів забезпечували динамічність дійства, насиченість різноманітністю, адже усі виступаючі – яскраві по-своєму.

Ще один приємний момент, на який я хотіла би звернути увагу – у програмі заходу не було передбачено бухла. От тільки не треба сміятися: я кілька разів була на літературних читаннях, зокрема у трактирі «Война и мир», коли ближче до опівночі вже мало хто розуміє, хто куди пішов кого проводжати і на який тролейбус, і до чого тут поезія... В цьому плані організаторам «Дисонансу емоцій» – респект! Було винайнято зал для конференцій із хорошою акустикою і необхідним обладнанням для виступів, в якому передбачено 80 глядацьких місць (до речі, зал був заповненим) – дуже комфортно і майже офіційно.

 Зал був заповнений бажаючими подивитись перформанс

Для тих, хто зацікавився можливістю на інших подивитись (а може, й себе показати), хочу сказати, що творче об’єднання «FirstStep» як організатор цих перформансів (а «Дисонанс емоцій» – вже не перший їх захід) є відкритим і долучитись до нього дуже просто, так само, як і взяти участь у його заходах, наступний з яких планується уже на початок квітня.

Усі фотографії, використані в цій публікації, зроблені Олександром Пітальовим.

Призма (самолетное)

Переменчивый гул в облаках,

Всем салоном идем на снижение.

Ожиданье посадки-рывка

И душевное опустошение.

Перевалы с крыла на крыло

Тормошат нас простым символизмом –

С высоты неохотно на дно –

Где полет – это жизнь через призму.

Хочешь вдруг удержать высоту,

Ухватиться руками за воздух.

Только ты не один на борту

И рулить из салона непросто.

Бесполезны маневры, попытки,

И тим-билдинг, и все, что ты знал.

Есть чувак – открывает закрылки,

И еще один – тянет штурвал.

Лимитирован каждый полет…

Вышло время – спускается путь.

Мы для пульта – еще один борт.

Режет память словцо «бортонуть»…

В облаках долго мчаться нельзя,

Размывается вектор стремлений.

Наш полет – хоть и жизнь, но не вся,

А у призмы полно преломлений.

Серость мыслей – с туманных основ,

К черту страхо- и нервозатраты!

Лишь ныряя под шар облаков,

Видим лайнер, готовый для старта.

За неделю, которую я не заходила на ХБ, у меня скопилось немного мыслишек, достойных записи в блоге.  Или вопросов, потому что мои мыслишки в ответы еще не оформлены.

Очень часто в фильмах-боевиках второстепенный герой, давший главному герою бескорыстную, не прошенную, иногда вообще мелочную помощь - погибает от рук антигероя. Примеров - множество, первое, что пришло в голову - барышня-летчик в Аватаре, проникшаяся судьбой героя и начавшая действовать по велению сердца, а не руководства, которая, понятное дело, погибла; или вообще мелочи - прохожий, показавший дорогу, знакомый, давший чистую одежду или совет и т.д. Они оказываются убитыми, взорванными...  Понятно, что это "классика жанра", люди это хавают в кинотеатрах, но...

Ведь ничего не берется из ниоткуда. Любая даже фантастика - основана на реальном жизненном опыте автора (мы пишем то, о чем знаем) или, как сейчас модно говорить на занятиях по эйчару - через призму собственного восприятия. Теперь вопрос: действительно ли предоставившие бескорыстную помощь будут не отблагодарены, а... пусть не убиты, но как-то унижены, растоптаны, в лучшем-случае не замечены... И всегда ли это делает антигерой?

Из моих мыслишек - да, это часто случается. Но в реальной жизни, а не кино, это делает сам герой, которому, если он захочет об этом рассказать, легче переложить вину на антигероя (вспомним афоризм: "У человека обычно есть две причины, которыми он объясняет то, что  сделал: истинная и та, которая лучше звучит"). Не пытаются ли авторы фильмов бессознательно переложить вину с героя на антигероя? Еще один аргумент в пользу этого - герой обычно убегает, оставив своего помощника беспомощным. Кажется, здесь я влезла в психоанализ, не будучи психологом... А вы что думаете по этому поводу?

(вірш про дружбу)

Одиноко. Нікого навкруг.

Замела всі дороги зима.

Жодних гостей і шансів на рух.

Накриває, як ночі пітьма,

Хвиля роздумів: хто тобі друг,

Бо здається, що друзів нема.

Хоч копай, хоч мети – все дарма.

Надто глибоко в’їлася фальш.

Заметіль, навпаки, відкрива

Досі схований дружби муляж.

Можна б пити корисність до дна,

Та питво це – ніяка не блаж.

Занесла всі стежки заметіль.

Чорна кава парує теплом.

Чи байдужість, чи втомлений біль

Визирають в холодне вікно.

Втім, прокласти дороги нові

І зробити в житті перелом,

Як ніколи, є шанс, навіть ціль –

Треба чистити сніг все одно.

Різдво у глухому західно-українському селі

Цього року, як, власне, і в попередні роки ми святкували Різдво у глухому західно-українському селі — у батьків. Поїхали через нечищені, засніжені і вкриті льодом після недовготривалої відлиги (небезпечні) дороги, бо свято Різдва, перш за все для батьків, за традицією,  коли в році є лиш два найбільших (сімейних!) свята — Різдво і Пасха, свято Різдва немислиме, якщо вся родина не збереться у батьківському домі.

 

Я не хочу зараз розповідати банальні речі — наше родинне свято вдалося, із передріздвяним постом (хоч я, грішна, до нього і не долучилась; постилися, звісно, батьки), святковою сімейною молитвою, дванадцятьма пісними стравами тощо. Бо цікавими якраз були традиційні народні обряди — колядування, якщо на сьогоднішній день це слово ще доцільно вживати для означення цього явища.

За ранок сьомого числа до хати завітало аж п'ять груп колядників. Це все були школярі. І, перераховуючи яскраві ознаки почутого і побаченого мною колядування, я зараз не уникну переліку загальновідомих і, мабуть, характерних і для інших регіонів України, речей:

- колядки із підручника.  Саме так, твори були озвучені  не  тому, що вони зрощувались на даній землі (мабуть, більшість належить іншим регіонам) чи передавались із покоління в покоління та з вуст у вуста, а тому, що вони прийшли сюди з книжками, мережевим радіо і... посібниками для педагогів.

- відсутність будь-якої театральності дійства. Прийшли, постояли-поспівали в коридорі та грошей попросили — це мало сказано. Відсутність театральності — починаючи з невиразного співу, відсутності музикального слуху, непоставлених голосів (такими часто співають російську попсу) до відсутності святкового убрання — жодних національних атрибутів, вже не згадуючи про власне різдвяні (пуховики і шапки з речового ринку не додають святковості), хіба що деякі дівчата вдягнули поверх щоденних яскравих курток мамині чи бабусині квітасті з бахромою хустки.

- корисливість колядування. Один хлопчина так прямо і сказав: ”На засіванні можна більше ”підняти”, ніж на колядках” - показово. Хоч це й діти, але цукерки можуть їх зацікавити хіба що в додачу до грошей. Крім того, що діти завжди хочуть мати свої власні кошти, бо це додає самостійності, а колядування і засівання — один з небагатьох способів чесного заробітку, слід не забувати, що в нашому випадку мова йде про глухе село, де чимало молодих родин позбавлені доходів, крім сезонних як-то продаж картоплі, моркви чи збирання лісових ягід (велика радість, якщо в родині є пенсіонер). То ж і ходить дітвора по родинах пенсіонерів, вчителів, працівників сільради, а цього року ще додалась категорія — працівників штабів кандидатів у президенти.

- контроль шкільних учителів.

 

 

Остання ознака може викликати подив, але в деяких випадах (як от в нашому) вона має місце. Виявляється, бореться за збереження національних традицій не родина, а — школа. Родина відсторонилась.

Якось я натрапила на вірш Віктора Терена ”Берестечко”, який в принципі не має відношення до теми Різдва, але він мене вразив тим, що показав, як родина відсторонюється від національного виховання дітей, з причини на перший погляд соціальної. У вірші хлопчик запитує маму, що означає слово «Берестечко» (Берестецька битва), а у відповідь:

 

«...Це буде серед дня, на панськім полі,

Чи вдома вже як ніч перестріва.

Вона тоді розігнеться поволі

І скаже, щоб лише не приставав:

- Спитай дідів... Це щось вони балакали.

Чогось там бились... – І здвигне плечем.

Мені ж про нього слухати нема коли,

Мене свій клопіт цілий день пече».

 

Отже, я пішла в сільську школу, де школярі зробили, звісно за настановою вчителів, святкову різдвяну виставу. Вистава проходила за сценарієм, надрукованим у спеціалізованому виданні для педагогів, якщо не помиляюсь, ”Дивослово”. Тут була та сама біда з голосами і театральністю, а ще яскраво бачилась відсутність будь-якого натхнення,  проникненості святом і проникливості гри, щирого бажання брати участь у святі. Було видно, що дітей ”загнали” в школу, роздали тексти і примусили їх вивчити і переповісти, хоча я абсолютно точно знаю, що вчителі хотіли як краще для дітей, щоб ті знали, уміли, відчували тощо (та й це робиться на особистому ентузіазмі)...

 

 

Вистава ця була костюмованою, але у фотографіях немає сенсу, саме тому публікація ілюстрована тільки сільськими зимовими краєвидами. Костюми належать школі, або виготовлені руками вчителів, узори, крій не обов'язково є характерними для цього регіону,  бо бралися з журналів чи ще звідкись, а деякі вишиванки взагалі були фізично завезені із сусідньої Львівщини.

Словом, свято Різдва вийшло якимсь несправжнім, нещирим. Можна, звісно, говорити, що школа не може замінити родину, що в усьому винні погана соціальна і національно-виховна політика держави і, як хтось дуже влучно назвав цей засіб комунікації - ”зомбоящик”. Але, напевне, проблема лежить взагалі в іншій площині: чи не час визнати, що минуле пора відпустити в минуле і не триматись за нього, як за щось рятівне?

Кожний атрибут свята щось собою символізував і тим був дорогим і актуальним. Чи може дідух, який мама щороку ставить на святковий стіл, як символ врожаю, бути сьогодні актуальним, коли хліб купують в магазині, і люди вже не знають і не вболівають за процес вирощування, обробки і випічки?

Чи можна щиро вірити в Бога, коли інформаційний простір наводнили інші, альтернативні релігії, ”розумні думки”, співставляючи які, приходиш до висновку, що, швидше, є сукупність якихось енергетичних потоків, процесів, недостатньо нами вивчених, щоб розуміти їх природу, але які забезпечують круговорот добра і зла в світі, коли кожен має те, що заслужив своїми вчинками. Або й навіть цього немає, а ми самі керуємо світом і своїм життям...

Цінності прабатьків перестають бути реальними цінностями сьогодення. І якщо наші батьки попри радянські реалії зберегли глибоку віру в Бога, то здебільшого ця віра, в тому числі і нами з чоловіком, втрачена. Здається, символи Різдва вже неможливо актуалізувати. Як і неможливо змусити дітей щиро колядувати. Це учорашній день. Це треба знати, вивчати, задля саморозуміння, самоусвідомлення з точки зору національної, історичної приналежності, але не втягувати штучно в наше сьогодення.

Уже виробились в суспільстві інші — сучасні, актуальні свята, зі своїми символами, інша справа, що вони не живлять нашу духовність і чуттєвість, меншою мірою об'єднують родину тощо, і це також проблема, але вже з іншої теми...

 

P.S. Це запис із блогу, тому він дуже суб’єктивний, і взагалі цілком може бути, що про це вже говорили багато разів до мене, але отакі в мене склалися думки про сучасне Різдво.

 

Зібратися з думками + дивакуватий Дід Мороз

Підсумки року - подорожі по Україні і світу, освіта і творчість

Сьогодні сиджу вдома, бо моя дочка захворіла. Зараз поклала її спати і швиденько влізла в інтернет. Сьогодні, на відміну від інших днів, мене цікавило, що відбувається з моєю книжкою "Весна-поетеса". Я це запитала у Гугла. І виявилось, що я, хоч і намагалась тримати руку на пульсі, все одно щось прогавила.

По-перше, анонс моєї збірки з’явився на сайті "Буквоїд" (майже місяць тому, але я цього не бачила). Гадаю, це непогано, все ж профільне видання. Я сама туди нічого не подавала, не надсилала. Просто приємний сюрприз.

Про інтернет-магазин "Буга" я знала, туди видавництво "Факт" відправляє усі свої книжки. А от поява моєї книжки в інтернет-магазині "Якабу" для мене теж стала сюрпризом. http://www.yakaboo.ua/ru/catalog/all/-112346 Ще й анотацію взяли не з книги, а самі написали чи що, не знаю, звідки вона така узялась, але все одно приємно))

Ще кілька інтернет-сайтів дають анотацію на мою  "Весну-поетесу" із посиланням на "Якабу". Приємно.

Магазин "Якабу" я знаю ще з часів його відкриття, коли укладались перші угоди з кінодистрибуторами і я мала відношення до розробки однієї з таких угод. Але зараз я нічого не робила для просування книжки у роздрібні мережі - ще руки до цього не дійшли.

З інтернетом погано лиш  те, що знайти книжку можна хіба що за допомогою пошукових систем. Інша справа - книжкові магазини, де товар стоїть на полицях.  Треба б повторно пройтися по крамницях і подивитися, що і як. Але це вже в новому році. Взагалі добре, коли публікуєшся у солідному видавництві і велику частку роботи з просування бере на себе саме видавництво, а ти тільки заповнюєш прогалини, якщо маєш можливість і відповідні уміння.

13 декабря 2009 19:37:38

Да... Отгремела первая в моей жизни книжная ярмарка Мэдвин. Нет, раньше я тоже бывала на книжных выставках, но только в качестве покупателя. В роли автора – первый раз. Могу сказать, что мне это очень понравилось! Жаль, что из-за сделанной мне операции, я не смогу принять участие в продолжении Мэдвина. Ещё более жаль, что я не смогу принять участие в Николаевских литературных чтениях, проводимых журналом «Стена».  Но такова «Селяви»...

Ладно, нечего жаловаться, слава Богу, что живая осталась. Ну и хорошо, что интернет за неуплату (слишком долго находилась я в любимом мною Киеве) не отключили. А значит, мои замечательные друзья с ХайВея и ХайБлоггера – со мной!

А знаете, что я люблю делать даже больше, чем писать стихи и рисовать? Правильно...  Хвастаться!!! Вот именно это я сейчас и буду делать!

Начинаю: Решили мы с Тоней, что с продажами наших книг полный порядок. На выставке они продавались просто отлично. Иннокентий Святославич, глава общественного совета издательства «Факт», сказал мне, что без моей книжки ни один посетитель выставки живой не ушёл. Правда из-за карантина (болеет украинское правительство болезнями разными заразными, и чтобы люди не заразились от них, ввели карантин в Украине), людей было мало на выставке, поэтому ещё немножко книг осталось для продажи в магазинах. Милая девушка из отдела сбыта издательства сообщила нам, что книги в книжные магазины Украины отправлены. Мы обрадовались, но... я – балаболка, а Тоня – человек серъёзный. Вот и пошли мы, почти зимним  вечером, погулять. По книжным магазинам Киева. И оказалось.... Что в сети «КС» наших книг нет. Потому, что они должны издательству кучу денег, и «Факт» новые поставки им сейчас заморозил. В сети «Літера» наших книг нет. Потому, что у них очень длительный процесс заказа, получения и распространения книг по своим книжным точкам. В магазине «Сяйво» наших книг тоже не было... Но появилась надежда на то, что они там появятся после 1 декабря 2009 года. С новой партией книг от издательства. Магазин мне очень понравился. Уютный такой... Не могла уйти из него без покупки, и моя домашняя библиотека пополнилась  книгой Александра Стражного «Український менталітет». Очень нам были рады в магазине «Знання», что на Крещатике, напротив Бессарабки. Наших книг и там не было, но работник магазина обещала позвонить в издательство и узнать, почему их нет. . Видимо потому, что мы – молодые авторы, а они берут только маститых.... Известными авторами мы пока ещё не стали, но надеюсь, что наши книги уже продаются в магазине «Знання»...

Наши усилия по поиску  «Обнажённой души» и «Весны-поэтессы» не были напрасны!!!

Для меня Глобус на Майдане место символическое. На Рулетке прошла моя юность (злые языки поговаривают, что детство у меня не закончилось до сих пор!), и там, на втором фонтане, были написаны некоторые из моих стихов, часть которых вошла в мой сборник. Именно в книжном магазине Глобуса «Буква», мы таки нашли свои книги! И даже... с ними сфотографировались!!!

Гонимые голодом и погодой, две творческие личности решили пропустить остальные книжные магазины и пойти в литературное кафе «Купидон». Где наших книг тоже не было, но были очень замечательные деруны со сметанкой. И хотя часто говорят, что поэт, как и художник, должен быть голодным, мы решили на себе это не проверять...

Кстати, кафе это очень интересное... И интерьер, и персонал...  Советую! (пиарю по собственному желанию, а не из-за того, что наклеила им на этажерку «Обнажённую душу» Светланы Балагулы).

УГОДА

Я, що фізично сиджу  за комп’ютером і маю доступ до інтернету, з однієї сторони, та Я, що живу емоціями,  відчуттями і мало кому зрозумілими поривами, з іншої сторони, оцінивши мій внутрішній стан, уклали між собою неписану угоду про наступне:

1. Ті твори, що увійшли в поетичну збірку "Весна-поетеса", більше в інтернеті публікуватись не будуть. Бо це - пройдений етап.

2. Ті твори, що увійшли в поетичну збірку "Весна-поетеса" і ніколи не публікувались в інтернеті, публікуватись там все одно не будуть, хоч як би сильно не закортіло в якийсь момент, як це часто буває. Бо це - пройдений етап.

3. Ті твори, що вже публікувались в інтернеті і увійшли в поетичну збірку "Весна-поетеса", видалятись не будуть, навіть якщо більшість з них я вже відлюбила (бо це пройдений етап)... Але контакти адміністрації ХВ треба не загубити.

4. Сторони тішаться, що більшість авторської поетичної дурні, навіть опублікованої в інтернеті, не увійшла в поетичну збірку "Весна-поетеса".

5. Фінансові умови:

5.1. Фінансові умови ні на що в принципі не впливають і взагалі є малоймовірними, але в разі появи розглядаються Сторонами як форс-мажорні обставини, коли кожна зі сторін угоди може діяти на свій розсуд без додаткового узгодження своїх дій з іншою стороною.

6. Термін дії угоди:

6.1. Угода вступає в силу з моменту її укладення і діє безстроково, аж до її відміни за згодою Сторін.

Миколаївські літературні читання в рамках книжкового ярмарку "Медвін".

Зпрошуємо митців!

Програма заходів Молодіжного журналу „Стіна” в рамках виставки „Медвін: Книжковий світ”18-20 грудня 2009 року

Виставка дитячих малюнків „Новорічна казка очима дітей” на стенді журналу „Стіна”. Виставка працює протягом 3-х днів.

18 грудня о 13-00 відбудеться презентація нового конкурсу журналу „Стіна” для творчих дітей „Новорічна казка”. Номінації конкурсу: дитяча проза і поезія, віршовані поздоровлення до Новорічних і різдвяних свят.

19 грудня о 16-00 відбудуться Миколаївські літературні читання на стенді Молодіжного журналу „Стіна”. В програмі читань: презентації книг і творів молодих українських поетів і прозаїків, читання віршів, під музичний супровід, слемування і експромт, літературний перформенс і багато інших творчих сюрпризів. Ведуча літературних читань: поетеса, автор книги „Оголена душа” Світлана Балагула.

Вхід вільний! Участь може взяти кожен)

Адреса: метро "Республіканський стадіон", вулиця Фізкультурна, 1, Інститут фізкультури, 2-й поверх

Наталья Костылева, http://h.ua/story/240208/

Светлана Балагула:

  Если честно, то я не ожидала, что моя «Обнажённая душа» и «Весна-поэтесса» Тони Спиридончевой, вызовут такой интерес на 12 международной книжной выставке Мэдвин. Мне было очень приятно читать статьи о наших книгах, пусть и не всегда мне был близок их смысл…

   Когда объявили карантин в Киеве, я почти сутки проплакала… Я долго шла к своей первой книге... Мне стало так жалко свои мечты, надежды, переживания, что были стихами и прозаическими миниатюрами собраны мною в сборник , что эмоции моей души просто взорвались, и рассыпались водопадом слёз…

   Но, как и концерт Юрия Шевчука, презентация «Обнажённой души» и «Весны-поэтессы», на Мэдвине состоялась. А награждение книг дипломами, через 6 дней после появления книг, добавило море драйва и капельку веры в то, что не всё продаётся и покупается в мире искусства. Мы с Тоней, теперь это точно знаем!

   Презентация состоялась. И это был не «пир во время чумы», а «искусство и взаимопонимание спасут всё человечество!».

Я благодарна всем моим друзьям-читателям за то, что они не побоялись заболеть неведомой заразой, и пришли поддержать нас.

Книги выношены и рождены. Пуповина обрезана, вскормленные шампанским и икрой наши детища вышли в свет. Мы, как любящие мамочки, всегда будем рядом, но… Книги, как и дети, живут дольше родителей. И совершенно другой жизнью…

Хочу сказать вам, что праздник продолжается!

   Несколько полубезумных авторов приглашают своих друзей на творческий вечер «Пятница, 13+7», который состоится в трактире «Война и мир», 20 числа этого месяца. Имена авторов сохраняются в строгом секрете, но… будет интересно и весело. Я Вам обещаю!!!

   Желающие принять участие в нашем творческом безобразии оставляйте комментарии в этом материале, или пишите мне в личку…

   С уважением и любовью к вам, Светлана Балагула…

P.S. Была приятно удивлена, увидев свою "Обнажённую душу" в интернет-магазине "Буга" http://www.buga.com.ua/book/5239/

И доставка есть по всему миру!!! Ура!!! Мои друзья из дальнего и ближнего зарубежья смогут тоже её купить!!!

Наконец-то готова моя первая книга: собрана, сверстана, нарисована, отпечатана. Даже дипломирована! Что-то уже продано. Радоваться бы, но я, кажется, вхожу в депрессию… Я недовольна…

Мне мало что нравится из моих произведений. Чем больше я их читаю, тем сильнее они меня отталкивают. Кажутся банальными, простыми… Я остываю к стихам, которыми еще недавно гордилась – теперь я люблю более свежие стихи, написанные уже после издания книги. Так случилось, когда вышел в печати рассказ «Снідоносці» - он мне долго очень нравился, а потом мне стало за него стыдно – детский, несерьезный, оторванный от жизни… Сейчас я заканчиваю писать роман «Империя». Это стёбовая вещь. Начала писать его в 2006-м, в 2007-м остановилась на полпути. Уже после презентации книги взяла его почитать, ведь многие детали и развитие событий за два года мною уже забыты. Смеялась над каждым абзацем. Неужели и он мне когда-нибудь разонравится?

На днях нужно было отобрать несколько поэзий для публикации в газете… Я столкнулась с тем, что у меня целая книга – а выбрать нечего!

Дело, конечно, не в стихах, а во мне самой. В моих произведениях то, что я уже прочувствовала и пережила. А дальше все будет по-новому, и возвращаться в старое не хочется.

Минув 12-й книжковий ярмарок Медвін – минув для нас весело, з кавою і шампанським, з друзями і гостями презентації наших поетичних збірок «Весна-поетеса» та «Обнаженная душа», з новими знайомствами і корисним досвідом. Безтурботні дівчатка Тоня Спірідончева і Свєта Балагула (ніяк не можу усвідомити себе серйозною жіночкою, коли це не стосується сім’ї) раділи виходу своїх перших книжок. Раділи, як діти, проте сталося щось дуже важливе. До цього я не заморочувала собі голову думками, чи будуть у мене ще виходити нові книжки. Я ж вільна людина – якщо напишу щось вартісне – то «чому б і ні?», але ж я нікому не зобов’язана: не захочу – то й не напишу. Але зараз щось змінилось...

Богдан Слон Головченко читає свій вірш.

Прогреміла наша презентація. Насправді, вона не так вже й греміла, але пройшла з певною видовищністю – читання віршів зі стільчика і з міцних чоловічих плечей та колін, трохи еротики і наостанок поетичний вечір під відкритим небом. І в тій простенькій програмі, що реалізувалась на стенді молодіжного журналу «Стіна», яка навіть не була продумана, а розгорталася експромтом, виявилось задіяними чимало людей і організацій, чиї зусилля залишились так би мовити за кулісами, але яким ми дуже вдячні.

 Молодіжному журналу «Стіна» та персонально Наталії Костилєвій і Анастасії Правдивець. Завдяки їх поглядам на сучасну культуру, переконаності у необхідності її просування, гостинності та організаційному таланту власне й відбулась сама презентація, яка завчасно була включена в програму заходів ярмарку «Медвін», проафішована, а поетичні збірки «Весна-поетеса» та «Обнаженная душа» були відправлені на конкурс в рамках 12-го книжкового ярмарку Медвін. Окрема тема – форум творчих людей журналу «Стіна», який дає можливість знайомитись і спілкуватись, брати участь у конкурсах, обмінюватись корисною інформацією. Деякі форумчани – фотограф Андрій Недзельницький, поет Богдан Слон Головченко, юна поетеса Аня INFERI брали активну участь у дійстві.

Якщо ми зі Світланою відповідальні за зміст наших поетичних збірок, то видавництво «Факт» чудово попрацювало над їх дизайном, а особоливо – над дизайном обкладинок. Щоправда, на шмуцах Світланиної книги використані малюнки Тетяни Існюк, але збірки мають чудовий вигляд. Крім того видавництво розщедрилося на рекламну продукцію, що взагалі рідкість. Зали експоцентру і стенди «Факту» та «Стіни» були прикрашені нашими яскравими афішами, а в якості подарунків та задля створення видовищності використовувались наклейки, що повторювали дизайн наших книжок.

Особливе місце в нашому успіху посідає портал громадянської журналістики «ХайВей». Чудове поєднання можливостей художньої літературної творчості та випробування себе в журналістиці. ХайВей протягом останніх двох років був основною площадкою, де я публікувала свої твори. Тут зустріла багато хороших, щирих, до того ж творчих людей, кияни ж завітали на нашу презентацію на Медвін: Вікторія Івченко, вона ж написала рецензію до моєї збірки «Весна-поетеса», Наталія Безсонова, В’ячеслав Рошко, Михайл Волгін (Плеханов), Володимир Бровко, Аріель, Жанна Новицька, Віталій Ващук, який з’явився майже несподівано, але завдяки йому свято запам’ятається багатьом.

Саме на ХайВей я познайомилась і подружилась з поетесою Світланою Балагулою. Стосунки виявились плідними, адже поодинці невідомо, коли б визріла ідея видати книжки та коли б ми дійшли до видавництва.

Словом, сайту ХайВей ми дуже вдячні, тому й завітали в редакцію, щоб подарувати свої щойно видані книжки ключовим особам сайту та запросити їх на презентацію. Щоправда, майже одночасно з нами Сергій Даниленко проводив презентацію на Медіакемп, до якого має безпосередніше відношення, але погодився кілька днів показувати банер з анонсом нашої презентації.

Хайвеївці – добродушні люди, багато з яких захотіли нам допомогти. Наприклад, Анатолій Герасимчук розповідав про наші книги у своїй газеті «UАргумент». З Наталією Костилєвою зустрілись, до речі, теж на ХайВей. Олексій Костромін допомагав організаційно, редакційно та інформаційно. Віктор Тригуб розмістив прес-релізи на сайтах, якими управляє. Дуже багато нам допомогли Дмитро Федоренко і Леонід Хомяков, що займаються  проектом RT.KORR. Це і розміщення матеріалів, і дружня підтримка. Правда, на нашу презентацію вони не прийшли, можливо, тому, що напередодні ми провели вечір в літературній кав’ярні виставки до самого закриття.

Взагалі ярмарок цьогоріч проходив кволо, дуже багато людей були психологічно здолані поросячим грипом. Проте презентація наших книжок вийшла веселою, гучною і незабутньою. Справжньою несподіванкою для нас зі Свєтою стали перемога в ярмарковому літературному конкурсі (номінація «дебют молодого автора») та вручення дипломів.

Я ще всього не усвідомила, але внутрішньо відчула, що вручений диплом є перепусткою за певну межу. Якщо перед цим я ставилась до своєї творчості не надто серйозно, як до хоббі, не замислювалась над тим, що я говорю і кому адресую, хоч це швидше стосується інтернет-публікацій, які легко видаляються, і коментарів: така собі проста дівчинка – що хочу, те й патякаю, то за цією межею щось принципово змінилось. Ні, я не стала відомішою чи зірковішою, проте я відчула свою відповідальність за сказане, яке тепер адресоване не лише вузькому колу хайвеївців і хайблогерів, а дещо ширшому загалу. Моя позиція така, що література повинна нести людям добре, світле, щире, цікаве й розвиваюче. І тепер мені самій треба слідувати цим принципам, а не лише чекати цього від інших.

Наразі я ще не осмислила, бо на це треба певний час, яку відповідальність покладають на мене вихід книги та висока відзнака конкурсу. Може, я усе перебільшую? Поки що я знаю, що не хочу скандальної слави, що волію залишитись такою ж домашньою і водночас кваліфікованою в тих сферах, що стосуються моєї професійної діяльності. І хочу, щоб мої твори продавались тому, що вони того варті.

Журнал "Стена" за миг до презентации книг "Весна-поетеса" и "Обнаженная душа"

Хто з хайвеївців буде на Київській міжнародній книжковій ярмарці Медвін: книжковий світ – 2009

3 листопада 2009 18:01:17

Ми уважно стежимо за новинами та розвитком істерії навколо свинячого грипу. Нас це питання особливо бентежить, оскільки 5-8 листопада повинна відбутись 12-та Київська міжнародна ярмарка Медвін: Книжковий світ – 2009. На даний момент її ніхто не відміняв, лишилося кілька днів до відкриття, тож ми сподіваємось, що ярмарка відбудеться, як і заплановано.

 На ярмарці будуть представлені книжки деяких активних учасників сайту ХайВей. Саме там можна буде поспілкуватись з авторами, придбати книги, взяти автограф. Перепрошую, якщо зараз назву не усі книжки хайвеївців, бо наразі особисто мені відомо лише про п’ять видань.

Пробне відео, якщо можна його так назвати. Знімалося Анастасією Правдивець після того, як були розклеєні фотороботи Андрія Недзельницького. В кадрі - Наталія Костилєва, Світлана Балагула та я - Антоніна Спірідончева

Видавництво «Факт» та молодіжний журнал «СТІНА» представляють:

Поетичну збірку Антоніни Спірідончевої

«ВЕСНА-ПОЕТЕСА»

Та поетичну збірку Світлани Балагули

«ОБНАЖЕННАЯ ДУША»

на 12-й Київській міжнародній книжковій ярмарці

Медвін: Книжковий світ – 2009

Перелік заходів:

6 листопада – в 13.00 автограф-сесія Антоніни Спірідончевої та Світлани Балагули на стенді видавництва «Факт».

Антоніна Спірідончева «ВЕСНА-ПОЕТЕСА»

Анотація:

Антоніна Спірідончева в мережі Інтернет друкується вже не один рік. А от ця реальна її збірка – перша.

Поезії Антоніни – двомовні. Вони напрочуд легкі, прозорі і мелодійні. В них пульсує Думка і живе Образ. Ці рядки в наш складний час – ніби ковток чистого повітря. А двомовність тільки допомагає читачеві у розумінні себе і світу.

 Про автора:

Антоніна Спірідончева народилась у 1982 році у м.Києві. Вірші і прозу почала писати ще в шкільні роки. Однак тільки деякі її твори побачили світ у 2001-2003 роках у періодиці, далі було майже затишшя. Тільки через п’ять років авторка знов, але вже потужніше заявила про себе публікаціями в Інтернеті, зокрема на порталі громадянської журналістики ХайВей. Поезія її дуже світла, прозора, вражає своєю чистотою, щирістю і відвертістю. Ранні вірші дещо наївні, в них відчувається тісний зв’язок з українськими фольклорними традиціями. «Весна-поетеса» - це внутрішній стан авторки і її лірична героїня.

Наші книги (моя "Весна-поетеса" та "Обнаженная душа" Свєти Балагули) вже з’явились на сайті видавництва "Факт". Поки що у рубриці "Готується до друку". Ще без указання ціни... Ну це зрозуміло, ціну для продажу ще треба розрахувати... Радіємо...

http://www.fact.kiev.ua/

Головна сторінка сайту видавництва "Факт". Готуються до друку "Обнаженная душа" та "Весна-поетеса"

Інформація про книгу

Обкладинка

Я давно це помітила. Тому на тривалий час перестала писати: п’ять років творчого затишшя, хіба що віршовані вітання зі святами, днями народження та випробування своєї майстерності в епістолярному жанрі, здебільшого вишуканих словесних задокументованих наїздів, бо професія юриста як не як.

Хтось буде здивований, що мої ранні поезії (так би мовити інтимні), датовані якимсь там 1996-2002-м роками, деякі з них навіть потрапили до книжки «Весна-поетеса», насправді присвячені – нікому. Нафантазовані, висмоктані з пальця, якщо бути чесною... Здійснилися вони вже потім... так, ніби я сама писала сценарій. Рost factum виявилось, що й писати мені нема про що, бо вже все написано.

Пізніше, серед знайомих мені творчих людей дехто підтвердив: таки здійснюється написане, ми програмуємо собі майбутнє... Мабуть, це відбувається за приблизно тим же принципом, як і досягнення важливих цілей, записаних на аркуші паперу, прикріпленому на видноті. Приблизно так, як здійснюються заповітні мрії, щодо яких маємо абсолютну впевненість, що саме цього ми дууууже хочемо. Так, як діє молитва, коли дійсно віримо. Приблизно так, як діє гіпноз... ні, про це буду стверджувати – не пробувала, не знаю. Словом, опиняється десь глибоко в підсвідомості, що діється далі – питання до психологів чи до Бога.

Вірші спочатку задумуються, в голові крутяться фрази, ідеї, сюжет, все це пропускається через почуття, потім лягає на папір, потім незліченну кількість разів перечитується. І сяк, і так, і під настрій, і щоб упевнитись, що дійсно гарні, і правляться, знову відбираючи наше натхнення і уяву. Чому б їм не здійснюватись?

Я розповіла про цю знахідку своїй подрузі, з якої писала образ героїні до свого роману, який, до речі, застряг десь у шухляді, близький до закінчення. За десять років у шлюбі та не могла завагітніти. «Зроби так, щоб моя героїня народила дитину», - попросила вона - і я зробила, закрутивши сюжет таким чином. Через рік моя подруга стала мамою. Збіг чи ні? Були й інші подібні збіги, коли щось ставалося несподіване, непередбачуване – а я ж про це писала раніше!

До відбору віршів для публікації в інтернеті, а особливо для книги – оприлюднення, винесення в світ – я підійшла дуже відповідально і обережно. Те, що таїло в собі негатив, хоч уже і пережите, на публіку не пішло, навіть більше – було видерте із старих зошитів, пошматоване і відправлене в сміття. Немає більше бажання це тримати, а тим більше десь показувати. До книги ж увійшли переживання і біль, якщо вони з оптимістичним фіналом чи висновком, за одним, здається виключенням. Взагалі до творення поезії я почала підходити обережніше – беру ручку лише в хорошому настрої (депресії, хвороби – не час для поезії), пишу про хороше і красиве; здається, я міцно засіла на пейзажній ліриці, щоправда, природні явища в ній одухотворені та навіть еротичні.

Від перших віршів моє життя змінилося – з’явилася сім’я. Я не хочу потрясінь і запрограмованих мною, але не передбачених долею, проблем. Я боюся щось зіпсувати. Хтось буде з цього сміятися, як із суєвірності, набожності, віри в паранормальні явища, але я боюся... зосередившись на чомусь невинно-красивому і доброму...

А нещодавно я знайша дуже подібні моїм думки у Оксани Забужко. Вона стверджуе, що справжня поезія завжди пишеться про майбутнє, наводячи цьому докази. Проте, після прочитання її письма, мені закралося нове запитання: де межа між тим, що ми програмуємо, а що – передбачаємо?

Оксана Забужко розповідає у автобіографії (включеній до збірки оповідань «Сестро, сестро»): «...до речі, про отой «кассандризм»: майже всі мої «чорнобильські» вірші, крім одного-двох, написані до катастрофи – за півроку, за кілька місяців: тоді, пам’ятаю, зі снів у яву в мене нав’язливо кочувала була якась фантасмогорична візія безлюдного міста, я просто фіксувала в словах неясний «підземний гул», не тямлячи, до чого воно, - заголовок на кшталт «Прип’ять» були надписані вже post factum. Це я вперше тоді зрозуміла, що вірші збуваються, - що справжня поезія завжди пишеться про майбутнє; потім таке повторювалося багато разів, не раз породжуючи метафізичний страх перед власним словом, - страх, із яким я досі ще не навчилась давати собі раду».

От і думай... Проте я не готова до висновків...

1. Оповідання "Зі СНІДом можна жити" - "Профілактика ВІЛ/СНІДу серед підлітків в позашкільний час", КПДЮ, К.: 2000 р.
2. Замальовка "Весна цвіте коханням" - газета "Справи сімейні", 2000 р.
3. Вірші "Він", "Осінньої ночі", "День вчорашній", "Я завжди тебе буду любити" - журнал "Однокласник", № 9, 2001 р.
4. Вірші "Любив...", "Не сумуйте, закохані в Бітлз", "Я завжди тебе буду любити", "Кохання у повторі" та інтервью зі мною - Національне радіо України, "Кольоровий світ", 29.01.2002 р.
5. Уривок з повісті "Снідоносці" у виконанні Заслуженого артиста України Василя Обручова та інтервью зі мною та співавторкою повісті Ніною Дьяченко - Національне радіо України, "Кольоровий світ", 19.02.2002 р.
6. Замальовка "Ночной полет" - журнал "Крестьянка" (Москва), № 2, 2003 р.
7. Повість "Снідоносці" - Альманах сучасної української літератури "Нова проза", № 2, 2006 р.
8. Книга "Весна-поетеса" - видавництво "Факт", К.: 2009 р.
9. Вірші "Колискових не треба", "Мрія про рай", "Осінь", "Незнайомка (фантазія)" - газета "UАргумент", № 41, 2009 р.
10. Вірш "Любовь" - газета "UАргумент", № 42, 2009 р.
11. Моя розповідь про поетичну збірку "Весна-поетеса" - молодіжний журнал "Стіна", № 4-5, 2009 р.
12. "Творчі перформенси від журналу "Стіна" - стаття про фотовиставку Андрія Недзельницького та презентацію поетичних збірок "Весна-поетеса" та "Обнаженная душа" на 12-му книжковому ярмарку "Медвін" - молодіжний журнал "Стіна", № 6, 2009 р.
13. Вірш "Зимово-слизький передоз" - молодіжний журнал "Стіна", № 6, 2009 р.



Сподіваюсь, надалі цей список подовжиться :))))

Антоніна Спірідончева в мережі Інтернет друкується вже не один рік. А от ця реальна її збірка – перша.

Поезії Антоніни – двомовні. Вони напрочуд легкі, прозорі і мелодійні. В них пульсує Думка і живе Образ. Ці рядки в наш складний час – ніби ковток чистого повітря. А двомовність тільки допомагає читачеві у розумінні себе і світу.

 Вчера забирала дочку из детского сада, и нас, родителей, ожидал там небольшой сюрприз. Садик, в который ходит моя дочка Дариночка, в этом году празднует свое 20-летие. В планах – гости из района и еще не знаю от куда… Короче, от нашей группы требуется стенгазета, которая украсит коридор.

Попросили всех родителей, которые «хоть чуть-чуть творческие»,  присоединится к ее информационному наполнению. Поскольку вот-вот из издательства выйдет моя книга «Весна-поетеса», я подумала, что делать вид, что я не имею к творчеству никаких задатков – как-то некрасиво…

Идей вечером не было никаких. В поисках идей я попробовала почитать детскую литературу – ничего тематически подходящего для садиковской стенгазеты не нашла. Потом добралась до старого советского журнала для детей «Колобок», который чудом сохранился в моих «архивах». Оттуда тоже ничего не подошло, но я почитала детские стихи, которые заставили меня улыбнуться. Некоторыми из них хочу поделиться и с вами. Улыбнитесь.

Тигр на улице

Я долго думал, откуда на улице взялся тигр.

            Думал-думал,

            Думал-думал,

            Думал-думал,

            Думал-думал,

В это время ветер дунул,

И я забыл, о чем я думал.

Так я и не знаю, откуда на улице взялся тигр.

Даниил Хармс

Иван Топорышкин

Иван Топорышкин пошел на охоту,

С ним пудель пошел, перепрыгнув забор.

Иван, как бревно, провалился в болото,

А пудель в реке утонул, как топор.

Иван Топорышкин пошел на охоту,

С ним пудель вприпрыжку пошел, как топор.

Иван провалился бревном на болото,

А пудель в реке перепрыгнул забор.

Иван Топорышкин пошел на охоту,

С ним пудель в реке провалился в забор.

Иван, как бревно, перепрыгнул болото,

А пудель вприпрыжку попал на топор.

Даниил Хармс

О чем молчит молоток

Дай мне дело, молотку,

дай мне дело!

Спать, валяясь на боку,

надоело!

Мне во сне покоя нет,

разбуди меня чуть свет,

и вскочу, заговорю:

«Знаешь, брат,

                         брат,

                                  брат,

как я рад,

                рад,

                       рад,

что рабо-

                та-

                     ю!»

Сергей Погореловский

ВЕСНА-ПОЕТЕСА

Прибула непомітно весна в наше місто.

Зустрічали її магістралі у бруді,

Будівництва – пучками сталевого пруття,

А дерева примірили з бруньок намисто.

Завітала весна. І не ставши чекати,

Розмістила у небі чарівне приладдя,

Що у хмарах шукало блакитні провалля

І бурило, зливаючи синь в спраглий натовп.

Початкуюча юна весна-поетеса

Так банально розсипала квіти в подвір’ях.

Та у творчому злеті, не знаючи міри,

Запустила лелек у міське піднебесся.