В морі м’яка перламутрова піна
Ніжно гойдає на хвилях красуню.
В золоті кучерів білі перлини,
Тіло струнке і насичене юнню…
Ще не відкрились дівочому зору
Ні узбережжя, ні чорні дві скелі…
Шовком безкрає хвилюється море,
Слабкість п’янка серед хвильок веселих…
Вона – народилась!
Чи з піни морської, чи з моєї уяви, чи з кропіткої праці дизайнера “Самміт-книги”, чи усе разом… І вийшла з моря на сонячний берег.
Повна назва книги «Афродита. Жіноча еротична поезія. Античні міфи у сучасній обробці». Тут вміщено 14 поетичних творів про богиню краси і кохання Афродиту, які ілюстровані класичними творами мистецтва. Книга, безумовно, призначена для дорослої аудиторії, адже і тексти, і ілюстрації в ній – не для школярів.
Вчора, 1 лютого, наша творча зустріч склалася з двох, на диво гармонійних, частин. У першій був обіцяний сюрприз:
Завдяки письменниці Олександрі Шаповал у нашій бібліотеці відбувся надзвичайно цікавий тренінг, присвячений темі медіа грамотності. Як перевіряти новини на правдивість? Якими методами користуються різні ЗМІ для привернення нашої уваги та... маніпулювання нашими думками? Були ігри, жарти і серйьозні обговорення.
І також, силами літстудії "Перехрестя", ми провели цікаву літтусівку, присвячену творчості і життєвому шляху Павла Тичини, 125-й день народження якого, тихо відзначився 23 січня. Глибокий, ліричний, змучений, заручник системи і часу, не однозначний але безумовно талановитий. Ми читали поезії, згадували його листи до дружини про голодомор (у 1933 році) і вірш "До кого говорить?" (1925 р.), які свідчать про усвідомлення шляху, яким іде країна.
Поет, якого варто читати й перечитувати, вчитися й мислити.
Ми любимо Павла Тичину, а ви?
Мій 2015 рік почався з того, що я змінила заставку в себе на Фейсбуці, щоб гарна діва - чи то богиня, чи то амазонка (робота фотохудожниці Катерини Крючкової) маячила в мене перед очима і надихала. У 2014-му я з’ясувала, що це працює. :)
І дійсно, 2015-й у мене минув під знаменами амазонок і Афродити. Я витратила рік на те, щоб писати тексти, забивши на все інше.
Ні, звичайно, були зустрічі зі студійцями "Перехрестя", учасниками Клубу "Київ ПОЕТажний", різні поетичні акції, читання, виступи... Але я вже не так ними переймалась, як раніше. Майже всі книжкові ярмарки я пропустила: за роки, що я брала в них участь, переконалась - якщо ти не розкручений автор, ефект від ярмаркових виступів приблизно нульовий. Хіба що самопіар всередині літтусівки. Все.
А от студійні і клубні зустрічі - це цінно, цікаво і завжди приємно, тож ходити на них і надалі буду. :)
Вечір любовної лірики в Благодійній книгарні "Дієслово" на арт-пікніку Слави Фролової.
Групове фото по завершенню читань
Нових книжок у мене не виходило, бо наприкінці 2014-го вийшло одразу дві - "Книжка на ніч" і "Вістря голосу", а нові хоч і підготувала, але до друку справа не дійшла - хотілось знайти для них кращі умови. Та й попереднім своїм виданням треба дати раду, бо та дистрибуція, яка в них є - не витримує ніякої критики.
Відтепер мої книги "Весна-поетеса", "Книжка на ніч", "Вістря голосу", "Бізнес-провокація", "Малолітка", а також поетичний збірник Літературного клубу "Київ ПОЕТажний" - "Пензлі різнобарв" можна скачати в електронному форматі на сайті Українського Авторського Порталу. Переходьте за посиланнями :)
Антоніна Спірідончева - автор книг поезії ("Весна-поетеса", "Книжка на ніч", "Вістря голосу") та прози (роман "Бізнес-провокація", збірка оповідань "Малолітка"). Учасник Літстудії "Перехрестя" та Літературного клубу "Київ ПОЕТажний". Бере участь в музично-поетичних акціях, літературних читаннях. Твори друкувались в періодичних виданнях, колективних поетичних збірках, звучали на радіо.
18 грудня, у вечір, коли святий Миколай готував торбинку для нічної подорожі, мені пощастило читати вірші на "Миколаївському Медвіні", що проходив у НСК "Олімпійський". Щоправда, читала я вірші дуже далекі від релігійної тематики, і навіть далекі від "християнських цінностей", бо корінням вони сягають в часи зовсім інших релігій - про амазонок. :) Ось така поетична несподіванка. :)
За можливість виступити я дуже вдячна літературному об’єднанню "Севама" і безпосередньо його очільниці - Оксані Яблонській.
А ось так Оксана Яблонська підсумувала перший вечір "Поетичних несподіванок" на своїй сторінці у Фейсбуці:
"18 грудня до здійснення "Поетичних несподіванок" доклалися Юрій Строкань, Svitlana Didukh Romanenko, Oleksiy Kurinniy, Antonina Spiridoncheva, Сергій Батурин, Laina Abramova. Юрій Строкань, відомий більше як бард, виконав вірші так, що ми аж підтанцьовували в такт. Світлана Дідух-Романенко додала нотку інтимної лірики, яку приємно слухати навіть у різновіковій компанії, якою була наша публіка нині. Олесь Курінний провів нас стежками соціальної поезії, нагадавши, що нічого не змінилося з 2005 року. Антоніна Спірідончева виконала уривок із "Амазонок", а Сергій Батурин - вірші, які він дуже рідко виконує, оскільки більше пише прозу, завершив Сергій свій виступ віршем-посвятою друзям, які перейшли веселку. Ліана Абрамова завершила нинішній вечір світлою лірикою, теж присвяченою друзям, які пішли за межу.
Була представлена публіці і книга "Епікриз" (з пережитого і незабутого), автор Valentyn Yablonsky.
Поетичні несподіванки несподівано миттєво пролетіли і хочеться продовження."
І трошки фото:
Оксана Яблонська
Юрій Строкань
Світлана Дідух-Романенко
Сергій Батурин
Ліана Абрамова
Олексій Курінний
Скромно - я, Антоніна Спірідончева
Олексій Курінний, Оксана Яблонська, Сергій Пономаренко, Антоніна Спірідончева
У літстудії "Перехрестя" вже стало доброю традицією в листопаді проводити "Несторівські читання". Адже 9 листопада вшановується пам’ять чернця Києво-Печерської лаври Нестора Літописця - упорядника (за іншою версією автора) "Повісті врем’яних літ". Цього ж дня, починаючи з 1997 року в Україні відзначають День української писемності та мови.
Цього разу Несторівські читання відбулись 10 листопада у неопалюваній камінній залі холодного Будинку письменників. Ми сиділи в куртках і пальтах і все одно мерзли, погодившись на добровільну аскезу.
Як і в давні часи, не зроблено жодного фото студійної зустрічі. Не тому, що ми хотіли перенестись у побут старої Русі, а просто якось не було кому. Тож проілюструвати свій допис я не маю чим. :)
Зате, повернувшись із Будинку письменників у новітні часи інформаційних технологій, я можу наскрінити відгуків учасників "Несторівських читань" з фейсбучної сторінки студії "Перехрестя" та особистих сторінок авторів. Тож читайте головне!
"Днями чаювали-віршували з нашим "Перехрестям". І під час поетичного чаювання "нагорода знайшла героя" - свій диплом отримала одна з переможниць конкурсу "УРБА-Перехрестя -2015" Тетяна Землякова!" - повідомлено на сторінці Дитячої бібліотеки № 9, де ми з літстудією "Перехрестя" засідали 20 жовтня.
На фото Вікторія Осташ вручає диплом конкурсу урбаністичної поезії "Урба-Перехрестя - 2015" Тетяні Земляковій, яка не змогла прибути в Київ у червні, коли відбувалось офіційне нагородження усіх переможців.
У колі сидять: Лілія Батюк-Нечипоренко, Світлана Кондратьєва, Наталія Гончарова, Максим Меркулов, я - Антоніна Спірідончева і Валентина Захабура, яка з фотоапаратом, тому на фото її не видно))
Справді, чаювали і винували, читали свої вірші і за ініціативою Максима Меркулова вгадували твори класиків. Я читала своє "Ніколи" - продовження циклу "Діалоги", "Щоб вічно вогонь горів" - творчий переказ пісні Scorpions «The Good Die Young», гімн постаменту "Матір-Вітчизна" і звичайно ж свою "Руду Кобилицю".
А вже дорогою додому дізналась, що дехто на пікніку Слави Фролової (в благодійній книгарні "Дієслово") купив кілька моїх поетичних книжок, чим була сильно здивована і вражена. З іншого боку, от що значить, коли твої поетичні книжки не продаються в жодній книгарні! :)
Цей вірш писався мені довго і важко. Я його задумала ще влітку 2014-го, коли опублікувала на ФБ ось це фото із підписом, що воно символічне, бо сонце на стороні меча Батьківщини-Матері. Але реальні події розвивались не так, як задумувалось у вірші. Потім я поверталась до цього твору, коли писала вірші до 70-річчя визволення Києва від фашистських загарбників. Потім - на 9-те травня, коли на пам’ятник почепили вінок із маків, і Батьківщина-Матір потрапила в ТОПи новин. І хоч тезисно вірш уклався давно, ніяк не міг отримати віршованої форми - народитись. Головне тому, що він не був адекватним реаліям (та й зараз не є). А ще ж ці безкінечні дискусії: Батьківщина-Матір - це радяньский символ чи ні (тобто знести її чи лишити)? Я особисто вважаю, що це символ вічний - незалежно від того, кому прийшло в голову вивершити статую на горі.
А сьогодні, на День захисника Вітчизни, до мене несподівано прийшло натхнення і я нарешті написала цей вірш!
Ще я вважаю, що думка має здатність матеріалізуватись, тому зробила свою "Матір-Вітчизну" не адекватною реаліям, але такою, якою мені хотілося б її бачити в ідеалі. п.с. Сподіваюсь, на щиті врешті-решт засяє і актуальний герб.
Вчора у нас в клубі "Київ ПОЕТажний" висадився донецький літературний десант (ті, що виїхали з окупованих територій). Сказали, що вони не донєцкіє, а дончанє, або ж донеччани. А поняття "донєцкіє" набрало таких семантичних відтінків, що стало образливим.
Отже, посиділи, поговорили, чай попили, вірші почитали. :)
п.с. Я читала свою "Руду Кобилицю" - сказали, що це жорстке порно))))
А мої амазонки саме п’ють вино з амфОри, що греки для скіфів везли через море. :)
Закінчила писати ще один вірш про амазонок. :)
Я ж казала колись, що напишу твір, де слово "кобила" стосовно жінки буде не образливим, а навпаки - компліментом. Так от, вчора я цей твір написала. :)
Мої поетичні видання "Книжка на ніч" і "Вістря голосу", які побачили світ у "Видавничому домі Олега Федорова", скоро будуть представлені в мережі книгарень "Буква". Наразі ідуть перемовини, нещодавно видавець возив показувати ці та інші книжки менеджеру по закупівлях. Виявляється, книги проходять "фейс-контроль", перш ніж потрапити на полиці магазинів: оцінюється зовнішній вигляд, якість оформлення і друку, стійкість палітурки до зношування. Я цього не знала) Можливо, це одна з причин, чому так багато видавців не представлені в книжкових торгівельних мережах.
Мої книжечки справді вийшли гарненьгими. :)
Також має піти в продаж поетична збірка "Пензлі різнобарв", до створення якої я долучилась найактивнішим чином - в якості співупорядника. До збірки увійшли твори членів нашого Клубу "Київ ПОЕТажний".
Наскільки я знаю, відправляться в магазини і книжки інших авторів нашого Клубу, що вийшли у "Видавничому домі Олега Федорова", а також наші клубні збірники, які побачили світ раніше або зараз готуються до друку. :)
===============================
АПД: Від ідеї продаватись у "Букві" відмовились, бо стало відомо, що мережа знов не розраховується із постачальниками.
Це ми їздили по курдських територіях на Близькому Сході на минулому тижні. Не по гарячих точках, північніше, але все одно там нашпиговано військовою технікою, блок-пости, а по національному ТБ нон-стоп носять гроби, вкриті національним прапором, вантажать в літаки, проносять через натовп... Хоча всередині міст життя видається абсолютно мирним і безпечним.
Мені давно подобалась ця пісня, я кілька разів пробувала її перекласти, але виходила єрунда і я викидала чернетки. А тут мене шось зворушило, і вже від’їхавши далеко, десь під Анкарою, я сіла і за вечір написала цей текст. Не переклад, а швидше вільний переказ. Не знаю, чи вийшло добре, судіть самі.
От, дізналась, що кілька моїх віршів опублікували в рамках конкурсу молодих літераторів на сайті "Правдиві новини":)
А саме - вірш про зухвалих амазонок "Камінці бурштину", вірш про середньовічну дівчинку, що гралася серцями рицарів - "Дама серця" та поему "Лорелей" зі своєю версією, чому красуня з Рейну розбивала кораблі чоловіків.
23 червня - отримала від Юрія Титаріва таке привітання в приват із днем Антоніни, а зараз цей вірш є опублікованим. :)
Так от, чого мене так на тему амазонок тягне))))
Ось і до Антоніни завітали іменини.
Вітаю з днем ангела та зичу щастя !
Ім’я говорить – “та, що рветься в бій”.
В нім – дві основи: лагідність – від Тоні, від Ніни – владність та розсудливість. У ній
вони – два боки на однім кордоні.
Цього року я ігнорую практично всі фестивалі і книжкові виставки (за деяким виключенням). Якось нецікаво стало на них їздити... Зараз мене цікавлять тільки книжкові проекти, клубні зустрічі... ну і глибоке занурення у написання власних творів. :)
***
Пишу про Афродиту і Артеміду)) І все хочеться їм сказати:
- Дєвки, ну ви і гоните! :))))
***
Моя "Афродита і Артеміда. Пиятика на березі моря" обсягом вже перевищує решту 11 творів з "Афродити" (віршів і поем) разом узятих. :)))
Навіть не знаю, чи це добре... Бо "Пиятика" - найнесерйозніший твір з усього, що є в "Афродиті". :)
***
Щойно закінчила писати оргію для "Афродити". Гулять так гулять! :)
Фінальна глава як не як)))
п.с. Закінчу "Афродиту" і візьмусь нарешті за щось цнотливе. За амазонок, наприклад. :)
***
Німфа-аватар))
Аж бачать: волочить осушені міхи
І в небо руками гіллястими тиця
Знекровлена німфа, розбуджена лихом, Мов хоче спіймати за хвіст громовицю
Й утриматись стійко. Вже вродою синя,
Мов квітка, гляділа на місяць лукаво,
І дибилось вгору її волосиння.
А потім вона послизнулась і впала.
***
Здається, я перенаситилась "Афродитою". Точніше, вона мені давно піднадоїла, але я вирішила, що треба зібрати усі резерви творчих сил, налягти і нарешті закінчити. Кілька днів інтенсивного писання призвели до того, що сьогодні я ні писати, ні навіть перечитати написане не можу себе примусити... :)
***
Фух! Щойно закінчила тролити Зевса)))) А завтра, якщо докладу зусиль, то й з "Пиятикою", може, нарешті покінчу. :)
Главу, де "Афродита і Артеміда тролять Зевса", можна читати тут.
***
Вплела в "Афродиту" такі культурні явища давнього світу як гімназіум і симпозіум. Прикол в тому, що за тисячі років ці слова круто змінили своє значення і зараз в нашій мові означають цілком пристойні речі. :)
***
Це приємне відчуття, коли розпорошені по чернетках нотатки сплітаються в єдиний текст... Нотаток все менше, а фінал все ближче... :)
***
Щойно закінчила писати "Пиятику". Ура!
5 місяців божественного п’янства - позаду! :)
Аж не віриться. :)
Відмітити чи що? :)))
Фінальний шматок з "Пиятики на березі моря" можна читати тут.
***
Афродита. Повернення цноти.
Заключний вірш в поемі поем "Афродита"! :)
Хотіла замутити цей вірш у такому розмірі, щоб імітувати морські хвилі. Не знаю, чи вийшло. Власне, мені здається, що не дуже. :( Тому цікава ваша думка. Я вже пошкодувала, що полізла у шестирядкову строфу... Навіть хотіла все закреслити і почати спочатку. І зараз ще вагаюсь...
Полистала свої творчі доробки))) і дійшла висновку, що найкльовіші твори у мене - це роман "Бізнес-провокація" (хоча я добряче би вже його поредагувала і заодно поміняла би назву)), але він і зараз кльовий) і поема поем "Афродита". :)
Ще Галерея жіночих портретів мені подобається, якщо її добре "прорешетити". :)
***
Оскільки "Афродита" вже вся написана (НАРЕШТІ!!!), сідаю її вичитувати, вичісувати і підчищати надмірності)))
***
Перечитую "Афродиту"..... ммм-м-м :)
У небесній блакиті,
Зачарованій днем,
Неприборкане літо Запалало вогнем.
Ні хмаринки, ні птаха,
Тільки сонце горить…
Кароокий хлопака
Вбік відкинув горіт,
На паруючу землю
Ощасливлено впав
І в траві, як в постелі,
Правив дяку богам,
Бо у річці глибокій,
Що тече за горбом,
Молоді амазонки
Мили коней гуртом.
Причаївся Танаїс –
«Жеребець» молодий –
І дививсь, як плескались
Юні діви в воді,
Як їх білі туніки
Вітерець полоскав
(Хлопець тільки мугикав
Між розсунутих трав);
Як водиця блискуча
Розліталась всебіч,
Як з-за дальньої кручі
Чийсь доносився клич;
Як струнка амазонка
Несла збрую в руці,
Поки кінь аж по холку
Занурявся в ріці;
Як одна метушливо
Верхи всілась коню
Й, обійнявши за шию,
Мила груди йому,
І, роботою горда,
Серед білого дня
Цілувала у морду
Молодого коня.
У Благодійній книгарні "ДієСлово", що діє на Арт-Пікніку Слави Фролової у парку Пушкіна, 11 липня відбувся Вечір любовної лірики.
Мені випала честь читати там і свої твори. Сильна злива не перешкодила читанням, навпаки - об’єднала в тісному колі читців і слухачів в невеликому наметі, явно не розрахованому на таку кількість людей :))) За відчуттями ж - суцільний позитив! :)
Я в свою чергу дякую організаторам за запрошення. А нижче - трохи фото і відгуків з Фейсбука:
Іноді зустрічі Клубу "Київ ПОЕТажний" проходять без жодного розголосу. Зустрілись, поговорили, почитали вірші за кавою і солодащами, та й все)))
А на зустріч, що відбулась 21 червня, до нас приєдналась Галина Торгашова, з якою ми зустрілись ще на виступі С.Жадана у галереї "Скло" і звідти компанією поетажників попрямували в бібліотеку. (Галина Торгашова допомагала Клубу в упорядкуванні збірника любовної лірики "33 ипостаси любви"). Ось що вона написала у себе на фейсбуці, опублікувавши фото із зустрічі:
"Киев поэтажный.
Спасибо всем поэтам, читавшим прекрасные стихотворения, за атмосферу добра и сопричастия к творчеству, за возможность присутствия при рождении новых строчек и новых образов".
На фото зліва направо: Алла Мігай, Віра Молчанова, Маргарита Метелецька, Дмитро Черашній, Антоніна Спірідончева, Олексій Осипов, Вікторія Івченко, Єлизавета Жарікова, Олег Нікоф, Вікторія Науменко, N.A.Talis та Олег Максименко.
Фотограф без фотографій))))
Вчора у Будинку письменника вручали дипломи і нагороди переможцям конкурсу урбаністичної поезії "Урба-Перехрестя-2015".
Як бачите, я там теж була)) На сам конкурс я творів не надсилала (амазонки б здивувались, якби їх приписали до урбаністики :))), але для "очного туру", який вже став невід’ємною частиною підсумкового дійства "Урба-Перехрестя" я таки знайшла два вірші міської тематики. І стала однією з двох переможниць за версіює журі і однією з трьох переможниць (якщо не помиляюсь) за версією слухачів. Фотографій з читання і вручення - немає, зате по закінченню церемонії сфотографувалась з призом. :)
Якось так)))
Хотіла на власних м’язах перевірити, як воно стрілялося тим дівчаткам, про яких я останнім часом багато пишу :))
Ну, починати треба змалечку (десь в старих фотках у мене є з Музею іграшок дитячі іграшкові луки, на яких малеча готувалась до дорослого життя...) Бо без підготовки ліву руку важко втримати нерухомою, правій не вистачає сили натягати тятиву, але то таке...
За легендою (спростованою суч. фахівцями) амазонки позбувались однієї з грудей, щоб не заважала стріляти. Мої враження - заважає чи не заважає - лишились суперечливими. Бо рука, що натягає тятиву, підноситься досить високо (щоб око оцінювало траєкторію польоту стріли). Але кілька разів мене так добряче черкнуло опір’ям по грудях, я навіть не зрозуміла, як це сталось. Поруч стріляли чоловіки типу профі, то вони вдягали захисні нагрудники.
Короче, постріляла і склала своє враження про м’язові навантаження, вимоги до міткості, швидкості стріляння (а треба стріляти дуже швидко, на приціл залишаючи якісь долі секунди, бо інакше підводять м’язи - не мої слаботреновані, а взагалі).
На фотці - то моє найперше заняття, там ще поза неправильна, якщо раптом хтось "профі" захоче придовбатись))), бо потім я вже не фоткалась. :)
***
Ще з минулого року взяла собі за правило: не нити в інтернеті про те, що мені не подобається, з чим я не згодна, що мене обурює і тривожить в українському сьогоденні - те, на що я все одно не можу впливати. А займатись тим, де я сама визначаю результат, робити щось корисніше, ніж імітація активності на фб.
От пишу "Афродиту", хочу її нарешті закінчити (бо почала ще в 2011-му). Хоча оте перше на мене тисне. Після прочитання українських новин важко налаштуватись на безтурботний світ Афродити. Весь час переслідує думка, що я роблю щось не те. Як можна писати "Афродиту", коли в країні війна?
А я сідаю і закінчую "Афродиту". Бо раз почала - треба закінчити. Поки ще вдається на неї налаштовувати себе.
***
Тетяна Белімова говорить, що в моїй творчості, зокрема "Афродиті" є щось спільне з неокласиками (начебто я у них вчилася). А я думаю, що стібатися з Афродити я вчилася у Івана Котляревського. :)
(малюнок з інтернету)
***
Ладно. Зняла зі сторінки уривок про п’яну гетеру, щоб нікого не шокувати. Бо я не попередила одразу, що це з "Афродити", а там з першого рядка загон))) "І чим я страшніша за п’яну гетеру? Хіба не доглянута, тілом не гожа?!" :)
Колись вже все разом опублікую. :)
***
Відправила свою "Орлеану" у "Фонтан казок" на конкурс. І знаю ж, блін, що неформат))) і що зараз її назад на мейл вернуть)) Бо нєфіг писати епічні твори віршами! :)
***
Підвисло мовчання на зоряній ниті,
Лиш німфи хропіли, як дикі ведмеді.
Крутила стрілу у руках Артеміда
І нігтями їй колупала осердя...
(З "Афродити")
***
Учора наново перечитала свою "Орлеану", написану 3 роки тому і досі не видану. Дійшла висновку, що вона складнувата для сприйняття. Але я сказала в ній все, що хотіла сказати, і через три роки не хочу змінювати ні рядка...
(хіба косметичні правки) :)
***
Нарешті дісталася додому і звела в купу усі шматки про Афродиту і Адоніса. :)
Пишу пишу цю "Афродиту", а вона все ніяк не закінчується... :(
І головне ж, я знаю, що сюжетно фінальний рядок дуже близько...
***
Про пояс Афродити. Звідки він взявся і що Афродита з ним робила, я писала в "Дошлюбній сповіді Гефеста". Потім було трошки (навіть не трошки) в "Спорядженні Амазонки". А це - типу заключна історія. Це мікс різних міфів, які в поєднанні скидаються на гон. Але Афродита розповідає це, будучи добряче напідпитку, а взагалі вони з Артемідою пиячать з лютого місяця, тому їм все можна пробачити. :)))
Гон про пояс Афродити можна прочитати тут: Ну, таке... :)
***
Щоб писати епічні твори, мені треба уявляти своїх героїв, весь час тримати їх "перед очима".
Це може видатись кумедним, але "золоту Афродиту", яка з небесної висі в чарівному плащі стрибає на поле Троянської битви і рятує цим плащем героїв-троянців, я писали з цієї от панночки. :)))
Так склалось, що протягом весни мої вірші друкували тільки у виданнях, що тяготіють до російськомовної літератури (мова про паперові видання).
1. Газета "Літературний Крим" опублікувала добірку моїх україномовних віршів у березневому номері.
Цю газету я бачила раніше, вона виходила трьома мовами: російською, українською і кримсько-татарською. Тому легко відгукнулась на пропозицію Олега Максименка надіслати свої вірші, адже редакція шукає твори українською мовою авторів з материкової України. Те, що газета відверто проросійська, я дізналась вже після публікації. :)) У попередньому номері (електронну версію якого я дивилась), звісно, я бачила "ватні" репортажики, але списала це явище на необхідність вислужитись перед новою владою, щоб не втратити ліцензію. Тим більше, газета виділяла чималі площі для україномовної літератури.
Коли ж переглянула номер зі своїми віршами, виявила, що з "Літературного Криму" зникли твори кримсько-татарською мовою. Взагалі! Хоча назва газети усе ще пишеться трьома мовами.
Пізніше Олег Максименко мені пояснив, що газета і справді проросійська, такими є політичні переконання її головного редактора В’ячеслава Килеси. Для чого їм материкова україномовна поезія? - я не знаю. До речі, з материкового опубліковано в основному нейтральні твори, часто з морською тематикою. Однак, не лише україномовні материкові вірші (як мої) уживаються з ватными репортажами з місцевих літподій, але й досить несподівані тексти: "Вкраїно рідна! Світе мій широкий! Хіба ж без тебе зміг би я прожить?!..." або "Є найсвятіше слово на землі. Одне. Високе. Світле: Україна..." Ну і ще можна навибирати цитат. Це кримський автор Данило Кононенко. Зрозуміло, що привід для публикації особливиий (смерть автора) і відмовити не можна... але редактори пропустили в друк саме ці тексти... Словом, "умом тут не понять". А татари, як мені здається, не потрапили під заборону, як можна спершу подумати, а просто пробойкотували видання.
Як на мене, в текстах відчуваються метання і невизначеність. Щодо своєї участі в номері - я вважаю, що це швидше добре, ніж погано. Я вірю, що пелена пропаганди рано чи пізно спаде, а піна і бруд стечуть, і на все це ми будемо дивитись по-іншому.
"Літературний Крим" опублікував мої вірші "Аргімпаса", "Не в нікуди", "Я і море", "Малюнок", "Малювала художниця море".
2. Великий збірник любовної лірики "33 ипостаси любви" видавався на базі Літературного клубу "Київ ПОЕТажний", але увійшли до нього твори не лише "поетажників", але й друзів Клубу з різних куточків України, а також зарубіжжя. При тому, що відбувався редакторський відбір творів - збірник сягнув чотирьохсот сторінок поетичних текстів!
У книзі, як не дивно, переважають твори російською мовою. Із майже 50 авторів - поетичні добірки українською мовою лише в п’ятьох авторів, і ще вісім авторів надали добірки російською та українською мовою. При тому, що абсолютна більшість авторів мешкає в Україні, володіє, а інколи і пише вірші українською. Однак я не вважаю, що це добре чи погано. Це просто картина літсередовища.
"33 ипостаси любви" стали вже четвертим збірником поетичних творів в заснованій Клубом книжковій серії "Київ ПОЕТажний". Раніше було видано книги "Эсперанто многоточий", "Резонансы", та "Пензлі різнобарв" (останній українською мовою).
До збірника увійши твори Алли Мигай (рос.), Антоніни Спірідончевої (укр.), Артема Сенчила (рос.), Влада Лози (укр.), Олени Кочергіної (рос.), Інни Ковальчук (укр.), Олега Максименка (рос.), Надії Чорноморець (укр.), Олега Нікофа (рос.), Ольги Угнівенко (укр.) та інших.
В "33 ипостаси любви" увійшли мої твори про кохання "Фільм", "Осіння красуня", "Дама серця", "А рицар плакав", "Лорелей", "Аргімпаса", "Афродита дарує звірам кохання" та "Хижаки".
3. Поетичний збірник "Интереальность. Наедине со всеми" став підсумковим виданням одноіменного міжнародного фестивалю, який цьогоріч проведено вже втретє. Фестиваль має київську прописку (його ініціатор і натхненник - Олег Нікоф), хоча поетичний конкурс і підбиття підсумків відбуваються в інтернеті. У попередні роки церемонія нагородження і святкова програма проводилися в Києві. Однак цього року фінальна частина перемістилась до білоруського міста Полоцьк, де поєдналась з іншим, білоруським, фестивалем "Славянская Лира".
Цьогоріч в конкурсній програмі розглядались твори лише російською мовою. Переможцем конкурсу визнано Сергія Воронова (Ізраїль).
До збірника увійшли твори лауреатів, авторів з "короткого списку", які не стали переможцями, та членів журі. Загалом це автори з України, Росії, Білорусі і меншою мірою з далекого зарубіжжя.
Оскільки Клуб "Київ ПОЕТажний" є співорганізатором "Інтереальності", я також надсилала свої твори на розгляд журі. Один з них - "Весна-поетеса" (вірш "із раннєго", оскільки російською я вже давно нічого не писала) - потрапив у шорт-лист номінації любовної лірики і, відповідно, увійшла до підсумкового збірника.
Обговорювали з видавцем розрахунки по "Афродиті". Ну там кольорові малюнки, пристойний папір...
Короче, за нинішніх цін на виготовлення у магазинах вона коштуватиме десь 250-300 грн.
Не бачу черги прихильників! :)
п.с. Видно, наступають часи, коли книжка стане предметом розкоші. :)
***
Вбиваю в Ворд нового вірша, а він мені деякі слова править, змінюючи відтінки, стилістику, ритм.
Хочу запитати: ну що ворд тямить в поезії, щоб правити мені вірші? :)
***
До 8 березня - Дня боротьби жінок за власні права, написала вірша про амазонку. :)
І хоч амазонок у мене вже багато, але ця - святкова. :)
Пізніше цей вірш нещадно розкритикували на "Перехресті", в основному за русизми)))
***
Якщо серед моїх френдів є художники! Хто вміє (і хоче!) помалювати богиню Афродиту для поетично-еротичної книжки? Антична богиня (сюжети теж античні) потрапляє у різні любовні обставини, має історії з вояками і амазонками. Ареал її активності - Середземномор’я, але богиня дотягується і до причорноморських земель.
Словом - якщо є натхнення - відгукуйтесь! :)
***
Відриваюсь на Артеміді)))
- Це ти винувата в біді, Афродито! –
Рече Артеміда, аж очі іскряться
І бігають по еліптичних орбітах У темряві, наче потріскані яйця.
Як бачите, у мене вже пасхальний настрій)))
***
А тим часом Клуб "Київ ПОЕТажний" запускає у друк великий збірник любовної лірики (близько 400 сторінок) - твори учасників і друзів Клубу.
І я там є. :) Зокрема мої "Лорелея", "Скіф", "Дама серця" та інше... :)
***
Раз я не попадаю на Арсенал, то схожу послухати Юрія Винничука - його авторський курс "Як стати письменником і не загубитися", що організовує Центр літературної освіти в Музеї друкарства. :) Курси підвищення кваліфікації, так би мовити... :)) Насправді, мені Винничука цікаво послухати не лише стосовно письменницької майстерності, а взагалі про все... :)
До речі, подивилась, що деякі мої френди на фб клікнули, що теж підуть. Агов, ви там реально будете чи це так, аби лайкнути?
п.с. Лайкнули аби лайкнути. :) Зате я там зустріла свою колишню однокласницю Вікторію Цимбал. Це було для мене великою несподіванкою, оскільки Віку я знала тільки по дівочому прізвищу))) Вона ще й на "Перехрестя" раніше ходила, але там ми ще ні разу з нею не перетнулись.:)))
***
Юрій Винничук похвалив мою "Афродиту". :) Точніше "Золоту сітку Гефеста", яку я йому надіслала, бо весь твір занадто об’ємний для експрес-аналізу.
Він сказав, що це і книжкою можна видавати, і на ночах еротичної поезії читати. Тішуся!!! :)
***
Артеміда в обіймах Афродити або Пиятика на березі моря
Опублікувала четвертий розділ цієї поеми - розповідь войовничої феміністки Артеміди (в інших главах розповідає свої історії Афродита).
Історія Артеміди і Оріона насправді не дуже вписувалась у цикл "Афродита", бо до богині Афродити не має стосунку. Але під завершення "Афродити" і з огляду на те, що з грецькою античною темою вже зав’язую... і раз я вже взялася за умовно "жіночу" тему - я не могла обійти увагою грецький античний фемінізм.
Якщо хтось осилить прочитати - буду вдячна за відгуки :)
(загальний образ Артеміди і німф був виписаний у попередніх главах).
п.с. Я бачу, осилити "Артеміду" - задача з непідйомних для інтернет-читача. :)))
Нічого, колись буде і книжкою... :)
***
Чудовий ранок!
Я дуже вдячна Миколі Владзімірському за включення моїх творів до антології лірично-еротичної поезії на сайті "Дотик Словом". :)
Там кілька моїх коротких творів та історія кохання Артеміди і Оріона, яку я вчора публікувала на ФБ (уривок з "Афродити").
До речі, щойно зауважила, що в посиланні на сторінку з моїми творами мене записано не Спірідончевою, а Афродитою. :)))
Пишу продовження "Афродита. Пиятика на березі моря".
Вже дописалась до такого, що німфам більше не наливати)))
***
Вчора дізналась, що по каналу "Україна" показуватимуть фільм "Незламна", про українську снайпершу. Коли я писала (до 70-річчя визволення Києва, для заходу, який планувався, але не відбувся) свій вірш про снайпершу, я читала про радянських жінок-снайперів і про Павличенко в тому числі. Що фільм знімається - навіть не знала.
Коли фільм вийшов у кінотеатрах, я сказала собі, що мушу його подивитись, я ж про це трошки писала! (хоча вже й начиталась про фальсифікації її біографії). Але до кінотеатра так і не дійшла.
Вчора сказала собі: ну по тєлєку вже точно подивлюсь!
Ну і почала дивитись. Дивитись було якось нестерпно нудно. Той незначний відрізок часу, який я просиділа із включеним екраном, мені весь час хотілось паралельно чимсь зайнятись: заколотити чаю, залізти на Фейсбук, з’їсти бутерброд. Врешті я почала клацати канали (в надії, що нічого важливого за цей час не пропущу) і доклацалась до "В бой идут одни старики" по айсітіві.
І тут я прикипіла до екрану, отримуючи задоволення від фільму. Який дивишся - і тобі приємно. Який тебе наповнює позитивом, а не вимотує сили і терплячку (як "Незламна"). От що значить талановите кіно!
***
Була в дитячій бібліотеці. Десь давніше (скількісь місяців тому) я віднесла туди всю серію книжок Джаклін Вілсон - ну щоб інші діти читали, бо бібліотеки такими виданнями не балують.
Сьогодні дізналась, що книжки досі не поставили на полиці, тому що... їх ще не зареєстрували в ЦБС, адже нові надходження реєструють рідко, раз чи два на рік, а до того книжку не можна давати читачам і взагалі показувати.
Я офігєла. Але не лише офігєла, мені було дуже обідно, що отак купуєш своїм коштом, несеш, даруєш, а воно потім лежить хтозна скільки часу сховане від людського ока.
***
Побачила ось таку рекламу в журналі "Український тиждень".
Дуже дивний збіг, але в 2008 році я написала віршовану трилогію "Морковь" із серії "Ділова лірика". Це гумористична штука про абсурдність і безбашенність дій топ-менеджерів великих корпорацій, їхню взаємоборотьбу і пропихування придуркуватих проектів... на кшталт проекту "Морковь".
У моєму творі в рамках рекламної кампанії працівники фірми зробили морквяний тюнінг своїм автомобілям. Зокрема
"– Помните проект «моркови» маркетинг-отдела? Шли в рекламу - миллионы! Вот какое дело… Деньги тратили они… - в голове ж звездюлинг – сделали авто своим морковный, мля, тюнинг!..
И продолжил финдиректор трагическим тоном:
- Гляньте, вон стоит химера справа под забором… Диски в цвете, рыжий спойлер и внутри морковник, и еще морковной формы – воздухоотборник. Деньги вложены вот в это... в морковь на капоте…
- Маркетолога немедля я уволю к черту!!! – дядя-лексус заорал. – Мля, проср…ли бизнес!!! – и окурок свой со зла он бросил под фикус".
Я звісно, не знаю, де рекламісти взяли ідею для свого морквяного авта, опублікованого в "Українському тижні", але дуже сподіваюсь, що не з моїх ідей.
Моя "Морковь", усі три частини, висить в інтернеті уже 7 років і має в тегах "бізнесові" слова для пошуку цільовою аудиторією. Тож я нічому не здивуюсь...
20 березня у Національному музеї літератури України відбулись поетичні читання «Територія любові» до Всесвітнього дня поезії. Молоді київські поети та студенти Університету ім. М.Драгоманова разом зустрічали весну і закликали у своє життя любов і кохання. Захід проходив у день сонячного затемнення та переддень весняного рівнодення, тож не обійшлося і без "магічних ритуалів", а саме колективної медитації.
Лілія Черен
Чарівна Лілія Черен (науковий співробітник Музею і ведуча заходу) одразу ж запропонувала створити "ланцюжок добра", коли кожен називав слова із позитивним значенням, у такий спосіб насичуючи атмосферу добрими думками.
Свої твори про кохання читали поети Вікторія Осташ, Світлана Дідух-Романенко, Таня-Марія Литвинюк, Антоніна Спірідончева, Злата-Зоряна Паламарчук, Олег Коцарєв та Володимир Осипенко. Прозвучало й чимало творів з еротичними мотивами. Адже весні ми підвладні усі. :)
Гра в асоціації: Антоніна Спірідончева витягла лот "Кохання - це..." Вікторія Осташ
Світлана Дідух Романенко Таня-Марія Литвинюк
Володимир Осипенко Антоніна Спірідончева
Читає Олег Коцарєв Студенти. Насичення атмосфери позитивом відбулось. :)
20 березня об 11.45 у Національному музеї літератури України проходитимуть поетичні читання «Територія любові» до Всесвітнього дня поезії. Пропонуємо разом зустріти весну і закликати у своє життя любов і кохання. До колективної медитації запрошено київських поетів: Вікторію Осташ, Світлану Дідух-Романенко, Таню-Марію Литвинюк, Олександру Новгородову, Лаіну Абрамову, Антоніну Спірідончеву, Володимира Осипенка, Олесю Венгринович, Олафа Клеменсена та інших.
У неділю 15 березня була на поетичній зустрічі, яка планувалась як презентація книги "Воїнам світла" і називалась "Мукачівська весна" - в бібліотеці ім. О.Шварцмана (база Клубу "Київ ПОЕТажний"). Проте у нас там завжди дифузійний рух поетів, тому вийшла зустріч авторів з Мукачево, Макарова, Фастова, Одеси, Вінниці і Донбасу (останні вимушено залишили свої домівки). І трошки киян-поетажників.
Презентація Мукачівської студії "Рідне слово", проектів Міжнародного благодійного фонду "Дольче Віта" книг "Воїнам Світла" і "Живи, Надіє" за участю авторів із Закарпаття - відбулась! Щоправда, у книжці "Воїнам світла" я встигла глянути тільки перелік авторів (знайомі лише кілька імен).
Втім, на зустрічі зробила для себе два чудових відкриття!
Дуже-дуже сподобались пісні Олесі Чайки (зліва на фото). Це пісні, які мають живильну силу. Я не знаю, яким околичними шляхами мене доля тягала, що я не чула Олесиних пісень раніше! Вчора гуглила - учасниця фестивалів, виступає, є записи в інтернеті. На зустрічі вона розповідала, що її пісням зробили хорошу рокову обробку. В інтернеті я цього не знайшла, тому буду чекати. :)
Ще вперше побачила - і пройняло! - автора з Донецької області, який вимушено виїхав з окупованої території. До свого сорому не запам’ятала його ім’я, але зараз люди знаючі-затегані мені підказали - В’ячеслав Пасенюк :)) і книжка його мені в руки не попала. Автор російськомовний. У його поезії така відкрита прямота, такі всеохопні настрої цього регіону, хоча прямо на нього і не вказується... Але слухаючи цю поезію ти розумієш Донбас...
Ось. На зустрічі було багато всього і всіх, про це хтось понаписує репортажів, а я розповіла, що найбільше вразило особисто мене.
п.с. Да! І зібрався повний зал! :)
Олеся Чайка, Тетяна Череп-Пероганич, Ігор Годенков
В’ячеслав Пасенюк
Скромно, поетажники (на зустрічі нас було більше!): Влад Кучерявий, Олег Максименко, Антоніна Спірідончева, Надія Чорноморець.
Зібрався повний зал. Об’єктив був невзмозі охопити усіх. :)
У «Старому Запоріжжі» в Києві на Подолі 3 березня енергійна, натхненна дитяча письменниця Лариса Ніцой, за підтримки фонду «Нові Традиції» (керівник Сергій Бондарчук), вкотре зібрала майстрів пера для того, аби відзначити в творчому колі Всесвітній день письменника.
«Пригадуєте, як часто написане нами в книжках, збувалося? - зазначала організаторка в запрошенні. - А давайте разом зберемося і намріємо перемогу!».
Недарма питання, яке Лариса Ніцой впродовж всього вечора задавала присутнім, звучало саме так: «А що Ви будете робити після перемоги?».
Різноманітні відповіді зводилися до одного - все, хто на що здатний, аби тільки вже швидше настала перемога. Бо ж скільки можна мучити і терзати ворогові неньку-Україну. Так боляче від усього, що навіть норовливе перо часто вімовляється писати, або кричить смутком і печаллю.
На святі ж музи не мовчали і не сумували. Навпаки - на повну силу світилися щастям і добром, вірою у світлий мирний завтрашній день. Письменники слухали пісні і співали самі, посміхалися, спілкувалися, мріяли, ділилися своїми літературними новинками, знайомилися, фотографувалися і «ласували перемогою» у вигляді смачненного торту в жовто-блакитних кольорах, а ще - збирали книжки для Кіровоградського госпіталю.
П.С. Від себе додам: і я там була, навіть з мікрофоном - почитала трошки про амазонок :)) Зустріла багато своїх друзів і знайомих - на жаль, не з усіма вдалося сфоткатись. Але щоб мати багато фото, треба брати свій фотик. :))
Зліва направо: Ярина Мавка, Валентина Захабура, Світлана Дідух-Романенко, Антоніна Спірідончева, Оксана Самара, Сергій Батурин, Анна Малігон та Лариса Ніцой.
"Душа народу бринить у слові - вечір співаної поезії"
23.02.2015 року в бібліотеці ім. О.Теліги до Дня рідної мови відбувся вечір співаної поезії "Душа бринить у слові". Студенти КІТЗ - НАУ з великим задоволенням слухали виступ молодих поетів А. Спірідончівої і В. Захабури. Особливо були в захваті від проникливого співу Валентини.
Вибачайте за мій фотошоп)
Суть така. В суботу буду на книжковій виставці "Українська весна-2015", що проходить зараз в Укрдомі. Могла б презентувати "Книжку на ніч" і "Вістря голосу", які вийшли друком зовсім недавно. Але натомість є бажання читати "Афродиту" і "Амазонок". Якось воно епічніше і войовничіше. :)
Тож якщо є бажання послухати - приходьте, буду рада! :)
п.с. Може й "малої" поезії трохи почитаю, якщо буде час і натхнення.
Ламаю голову, як грамотно і лаконічно назвати цикл віршів і поем про Афродиту, які разом зливаються в спільну історію. Найточніше і найвлучніше, що я придумала: ПОЕМА ПОЕМ.
Головне, що скромно. :)
***
Привезла з поїздки два десятки віршів, але жоден не написаний - тільки Образи і Обриси... :)
***
Щоб відіслати кудись свою творчу біографію, я кожного разу шукаю її на якихсь літературних сайтах, куди відсилала її раніше і трошки доповнюю. Тому що в себе на комп’ютері не можу знайти жодного притомного її варіанту. :)
***
Вже і я маю цю книжку. smile emoticon
Збірник поезій на новорічно-різдвяну тематику від сучасних авторів. Подарунковий, я б сказала, бо виглядає святково, у твердій обкладинці, зі стрічкою-закладкою. Віршів багато, різноманітних, на всякий смак (звісно, по новорічній темі). Вибірково переглянула тексти - начебто на пристойному рівні. Видав "Клуб Поезії", офіційно видавцем значиться Редакція журналу "Дніпро".
І моє тут є, зовсім чуть. Єдине, про що шкода, що в мене практично немає віршів про Різдво і Новий рік. Якось не звертала на це уваги, все мені амазонки та афродити... :))) а як на формується збірник на широко-популярну тему, то й подати нічого...
***
Пишу про Артеміду. Ну, у неї там вічні розваги і дикі танці.
Нічого, якщо вона своїх німф під час таких гульбищ жартома кликатиме німфетками?
Мене не заплюють поборники моралі? :)
Про німфеток))
Уже на узліссі – танцюють. Це німфи.
Веселощі ллються у гурті дівчачім.
Глядить Афродита й дивується міфу: Сама Артеміда б’є в бубен і скаче!
За спиною лук, як в лихого дівчиська,
І стріли в колчані гарцюють по стегнах.
І дика готовність чинити безчинства
Сіяє безбожно в очах її темних.
- Німфетки! Біжімо купатись у море! –
Кричить Артеміда. І до узбережжя
Із німфами мчиться, легкі і прозорі
Чимшвидше скидаючи з себе одежі.
:))) Прикалуюсь))) Але, мабуть, так і залишу. :)
***
А хтось із видавців хоче видати мою "Афродиту"?
І зараз буде така тиша... :)
апд. Так і вийшло... :)))
***
Важко звести в одному поетичному творі таких протилежностей як Афродита і Артеміда. В основному через співзвучність їхніх імен. :)
***
ares-aphrodite
Сьогодні на "Перехресті" читала "Війну Афродити" в трьох главах. Так натхненно читала, що аж сама кайфувала. :))
А потім Вікторія говорить, що у слові "списи" наголос має бути на другому складі - списИ. Але треба подивитись в словниках, може, і на першому складі можна... і тоді мені не доведеться нічого правити.
Я добігла додому і зразу ж подивилась у словник наголосів. Фух! Наголос на першому складі, як у мене у віршах. Не треба ж так лякати :)). У мене вся творчість останнього року так прошита списами, що й коп’є ніде вставити.
п.с. Зате я порадувала Вікторію, що в мене знов пішли обільно критиковані раніше колчани замість сагайдаків. :)) Ну, в тих творах, де скіфськоого горита не притулиш. smile emoticon
Тільки вчора на "Перехресті" говорили про якісні і неякісні переклади зарубіжної класики, які вміщають у шкільні хрестоматії. :))
А сьогодні зайшла на "Пробу пера" у свій профіль і побачила, що моя "Лорелей" по кількості переглядів пішла з великим відривом від інших моїх творів. Таке враження, що в школах саме проходять Гейне. Ото вчителі будуть здивовані... :)))
Діти, моя "Лорелей" - це НЕ переклад!!!
п.с. І не переспів! І навіть не автентичний міф! :))
п.п.с. Це просто моя "Лорелей", яку я написала так, я мені взбрєнділо. :)
Пишу і ржу.
Зустріч Артеміди (з німфами) і Афродити
Артеміда:
- Приєднуйсь до наших веселощів, мила, Сестринських розваг! А у нас є для втіхи
Вино, від якого вся туга міліє.
Щоправда, лишились недопитки в міхах. Афродита:
- Не страшно, що в міхах вина не до краю.
Прикопана амфора в мене під камнем –
На час, коли я тут самотньо гуляю.
Там, правда, на дні вже – та якось дістанем!
Загалом люблю писати про дєвішнікі. Вони значно яскравіші і цікавіші, ніж усі ці кохання-страждання з чоловіками :))) Але про них доводиться більше складати. Якось затребуваніше чи що... :)
(додаю текст відгука Олега Федорова на мою збірку "Книжка на ніч", що був опублікований у газеті "Література та Життя")
Є у жінок така потреба – присолодити собі настрій перед сном. Хтось їсть цукерки на ніч, хтось дивиться «мильні» серіали, які насичують думки переживаннями. А молода київська поетка Антоніна Спірідончева запропонувала читати на ніч жіночу сюжетну поезію. Ось як характеризує «Книжку на ніч» - нову поетичну збірку авторки – анотація: «Поезії Антоніни Спірідончевої м’які і добре про¬мальовані. Цілісні картини і тонкі деталі образів візу¬алізуються в уяві читача, спонукаючи до власних фан¬тазій. Жіноча чуттєвість, уміння відшуковувати красу і смисли, поєднані з простотою викладу – стануть гар-ними супутниками мрійливих і затишних вечорів».
Антоніна Спірідончева в літературі не новачок. «Книжка на ніч» - вже четверта її книга. Вміщені в ній поетичні твори об’ємні за змістом і водночас компактні за обсягом. Рядки розлогі, але точні в характеристиках. Кожен вірш здатний створювати атмосферу, малювати сюжет. «Книжка на ніч» покликана насичувати емоціями.
Створюючи образи жінок, авторка не соромиться присвічувати численні, втім ненав’язливі елементи еротики. Однак, призначені вони не для чоловіків. Це лишень штрихи до жіночого самосприйняття, самовідчуття. Багато уваги приділено змалюванню краси в інтер’єрах і пейзажах, які обрамлюють жіночі характери. Не раз у віршах Спірідончевої звучить іронія, а інколи – і холодний жіночий цинізм.
Книга складається з п’яти тематичних розділів. Відкриває її зворушлива і ніжна «Галерея жіночих портретів», в якій змальовуються жінки різних характерів і доль. Розділ «Діалоги» промовляє голосами чоловіків і жінок про різні відтінки самотності. Щастям і любов’ю насичений «сімейний» розділ «Мої сонечка». Пейзажами і міськими ландшафтами сповнена «Весна-поетеса». Цей розділ рідко має у фокусі людину, але вона незримо присутня серед осінніх квітів чи сплетінь магістралей. А не раз і самі явища природи стають жінками. Заспокійливими або стимулюючими міркуваннями про маргінальне і глобальне завершує книгу розділ «Кава і час».
Ліричні героїні «Книжки на ніч» – сучасні. Вони подорожують світом, висять в інтернеті, шукають нестандартних шляхів, мають широкий спектр зацікавлень. Здається, авторка взяла правило: не повторюватись. Справді, кожен вірш у збірці індивідуальний, не схожий на інші. Тож від монотонності читачка не засне. Натомість «Книжка на ніч» розворушить читацьку чуттєвість і мрійливість. Саме те, що жінці потрібно перед сном.
Олег Федоров,
Голова Київської міської організації
Конгресу літераторів України
Минув рік. Прапор і гімн я більше не чіпаю :)) Але мій експеримент закінчився позитивно. Мабуть, візуальні зображення, які постійно маячать перед очима, таки впливають на формування дійсності. Притому дійсність може потрактувати зображення не так, як задумувалось автором)) Наприклад, двоє схожих на лелек птахів на прикріпленій картинці асоціювались у мене із сімейною парою або дітьми. А під кінець року з’ясувалося, що це дві книжки :))
Бізнес-провокація
Це роман про топ-менеджерів і засновників, манери управління та прийняття ріш... Весна-поетеса: Поетична збірка
Поезії Антоніни – двомовні. Вони напрочуд легкі, прозорі і мелодійні. В них п... Малолітка
«Малолітка» - книжка дівчача. До неї увійшли твори, в центрі яких стоїть моло...
Цей вірш писався мені довго і важко. Я його задумала ще влітку 2014-го, коли опублікувала на ФБ ось це фото із підписом, що воно символічне, бо сонце на стороні меча Батьківщини-Матері. Але реальні події розвивались не так, як задумувалось у вірші. Потім я поверталась до цього твору, коли писала вірші до 70-річчя визволення Києва від фашистських загарбників. Потім - на 9-те травня, коли на пам’ятник почепили вінок із маків, і Батьківщина-Матір потрапила в ТОПи новин. І хоч тезисно вірш уклався давно, ніяк не міг отримати віршованої форми - народитись. Головне тому, що він не був адекватним реаліям (та й зараз не є). А ще ж ці безкінечні дискусії: Батьківщина-Матір - це радяньский символ чи ні (тобто знести її чи лишити)? Я особисто вважаю, що це символ вічний - незалежно від того, кому прийшло в голову вивершити статую на горі.
Якщо серед моїх френдів є художники! Хто вміє (і хоче!) помалювати богиню Афродиту для поетично-еротичної книжки? Антична богиня (сюжети теж античні) потрапляє у різні любовні обставини, має історії з вояками і амазонками. Ареал її активності - Середземномор’я, але богиня дотягується і до причорноморських земель.
