Цей вірш писався мені довго і важко. Я його задумала ще влітку 2014-го, коли опублікувала на ФБ ось це фото із підписом, що воно символічне, бо сонце на стороні меча Батьківщини-Матері. Але реальні події розвивались не так, як задумувалось у вірші. Потім я поверталась до цього твору, коли писала вірші до 70-річчя визволення Києва від фашистських загарбників. Потім - на 9-те травня, коли на пам’ятник почепили вінок із маків, і Батьківщина-Матір потрапила в ТОПи новин. І хоч тезисно вірш уклався давно, ніяк не міг отримати віршованої форми - народитись. Головне тому, що він не був адекватним реаліям (та й зараз не є). А ще ж ці безкінечні дискусії: Батьківщина-Матір - це радяньский символ чи ні (тобто знести її чи лишити)? Я особисто вважаю, що це символ вічний - незалежно від того, кому прийшло в голову вивершити статую на горі.
А сьогодні, на День захисника Вітчизни, до мене несподівано прийшло натхнення і я нарешті написала цей вірш!
Ще я вважаю, що думка має здатність матеріалізуватись, тому зробила свою "Матір-Вітчизну" не адекватною реаліям, але такою, якою мені хотілося б її бачити в ідеалі. п.с. Сподіваюсь, на щиті врешті-решт засяє і актуальний герб.
Матір-Вітчизна
Осяяна сонцем, могутня і грізна,
Стоїть, наче пам’ятник, Матір-Вітчизна,
Здіймає угору прадавності щит,
Що здалека золотом чистим блищить,
І меч піднімає всіх куполів вище,
Де вітер нестримною силою свище.
Ця жінка у довгому платті із криці –
І любляча матір, і праведний рицар,
Згори оглядає широке обійстя –
Багате на люд і доглянуте місто.
Його береже й опромінює блиском,
Боронить, бо знає цю землю з колиски.
Якщо тільки ворог війною полізе –
Зустріне гарячим вогнем і залізом,
На будь-що піде – їй не можна програти –
За нею нарід, а вона – просто Матір!..
І навіть як сонце сідає за обрій
І в чорному небі спалахують зорі,
Нарід метушливий всміхається щиро
До вічної Матері-Батьківщини.
Вона ж величаво стоїть на горі
У світлі прожекторів і ліхтарів
І дивиться в тисячі сяйних облич,
І погляд сталевий запалює ніч.
