Отак згорає життя
Отак згорає життя
Посеред білого дня.
Спекотний заздрісний світ
Запопелився і зблід.
***
Я існувала одна,
Свій смуток пила до дна.
У темноті навмання
Не віднайшла своє «Я».
І ненавиділа ніч –
В ній суєта протиріч.
Кляла затемнення сну,
Що мрію вбило ясну.
Не стало раптом зірок.
У світло зроблено крок...
Далеко ранок горів,
А погляд падав до прірв.
Веселе сонце зійшло,
Щоб дарувати тепло.
Йому гукнула: «Скажи,
Чому болить у душі?!»
Зустріло сонце мій біль
Вогнем жорстоким з-під вій,
Спалило душу мою,
Не шкодувало вогню.
В болючих опіках мрій
Зі світу битих надій
Тендітно-світла душа
Покірно в пекло пішла.
А у холодній землі
Лежать поразки мої.
Та світу встигла зрання
Гукнути: «Люди! Це Я!»
Кінець бездарній війні
За особистість в мені.
Отак згорає життя
Посеред білого дня.
|