Весна-поетеса: сайт Антоніни_Спірідончевої

Розповідь про себе почну з деяких офіційних даних: з того, що звати мене Антоніна Спірідончева і народилась я 11 січня 1982 року у місті Києві. Своє дитинство пам’ятаю яскравим і щасливим. Як і більшість дітей у той час, я ходила в дитячий садочок. Хоч і не пригадую вже своє знайомство з поетичним словом, але добре пам’ятаю, як вихователі ставили мене на стільчик і я перед усією групою читала напам’ять Олександра Пушкіна «Казка про царя Салтана…» - не дивлячись на її значний обсяг, я тоді знала її усю.

Гадаю, загалом мені щастило опинятись в потрібному місці в потрібний час. Так, у 1992 році (через рік після проголошення державної незалежності, я якраз закінчила третій клас) неподалік нашого будинку відкрилась Українська гімназія, і моя мама занесла туди мої документи. Як виявилось, педагогічний колектив складався з натхненних, ідейних вчителів, створювалися різні гуртки за інтересами, хор, театр. Я одразу ж почала відвідувати літературний гурток, щоправда, мої віршування тих часів не витримували ніякої критики, словом, були надто дитячими. Коли я перейшла до десятого класу, у нас в гімназії з’явилась своя газета з місткою назвою «Grata Novitas», я швидко зрозуміла, що хочу в ній публікуватись. Хоч треба було писати якусь публіцистику про шкільне життя, мої статті були швидше художніми, ніж публіцистичними.

В одинадцятому класі я вирішила брати участь у Малій академії наук за напрямком «українська мова та література», ця стежинка, щоправда, не привела мене до перемоги, але привела у Літературно-творче товариство агенства «Юн-прес», в приміщенні якого збирали «манівців», щоб познайомитись із ними та дати настанови. Потрапивши в це приміщення в Київському палаці дітей та юнацтва вперше, я роззиралася по сторонах, розглядаючи стінгазети, і після закінчення зборів поцікавилась у когось з дорослих, як у це літературно-творче товариство записатись. Мені сказали щось на зразок «Приходьте у вівторок», так я в ньому й осіла. Познайомилась з багатьма творчими однолітками, переважно дівчатками. Щоразу після теоретичної частини, яку читав викладач, ми усі «по колу» читали свої твори, критикували, хвалили, виправляли. Це був потужний стимул – писати, щоб наступного заняття читати щось нове. Тоді ж у мене з’явились перші публікації та виступи на Національному радіо зі своїми творами.

Моя професійна діяльність не надто творча. Я юрист за першою освітою та фінансист за другою, це відкинуло мене на деякий час від «творчої тусовки». Лиш із народженням донечки Даринки і виходом у трирічну відпустку я «берусь за старе» - цього разу публікаціями в інтернеті, новими поезіями, створенням циклу «Ділова лірика» (вірші про бізнес-проекти), написанням роману знову ж таки про бізнес та офісне життя, укладанням поетичної збірки «Весна-поетеса», що побачила світ у видавництві «Факт» у 2009 році і була відзначена на книжковому ярмарку Медвін – 2009 як дебют року, беру участь у різних творчих акціях та зустрічах.

Я щаслива з того, що в усіх моїх творчих починаннях, та й не лише творчих, мене підтримує моя родина – чоловік та наші батьки. Донечка ще замала, щоб розуміти, чим я займаюсь, але це питання часу. Сімейні тепло і затишок, любов – це основне джерело сил, стремлінь, гарного настрою, за допомогою яких і втілюються ідеї – не лише творчі, та й твори наповнюються теплом і світлом.