Весна-поетеса: сайт Антоніни_Спірідончевої

Почну із заперечення: я не підтримую голодування як спосіб боротьби за щось чи проти чогось в нашій державі. Одна справа, коли про голодування оголошують народні депутати, які ховаються за депутатською недоторканістю, особистими охоронцями, грошовими статками, за які в разі чого можна поправити здоров’я чи взагалі дременути з країни в цілях безпеки, націленість на них фото- і телекамер, які в разі чого передадуть в маси незручні для влади картинки... вже не говорячи про дивіденди від таких «інвестицій» на шоу Шустера і йому подібних.

Інша справа, коли на знак протесту голодують прості люди, студенти, яким немає за що сховатись. Та чи варто з теперішніми державними мужами говорити мовою голодування, показового принесення себе в жертву за ідею? Судячи з вражаючого розриву між бюджетними витратами на лікування депутата і лікування звичайного громадянина, можна сказати одне: для цієї держави здоров’я і взагалі життя громадянина не є цінністю.

Але судити слід не лише за цим. Протягом майже століття влада в Україні ментально більш-менш однакова, адже докорінної зміни влади так і не відбулось, відбувається лише зміна поколінь. Ця влада не розуміє мову голодувань за ідею, вона розуміє мову голодоморів за ідею.

Втім оголошення голодування – це величезний особистий подвиг молодих людей, які облаштувались на сходах Українського дому. Це сміливо висловлена незгода з різними формами утисків і несправедливістю, зневажанням владою своїх громадян (хоча офіційна причина – відстоювання прав української мови), це бажання кращого життя собі і країні, керунок упевненим відчуттям власної правоти. А ще – це симптом здоров’я нації. Зазвичай слово «симптом» застосовується для ідентифікації хвороби, у нас же навпаки – слід шукати симптоми здоров’я. Відомо ж, що найсильніших, найстійкіших, найвольовитіших, найзавзятіших,  національно орієнтованих, здатних незалежно  самостійно мислити і боронити своє, стійких до пропаганди – винищували фізично, залишаючи покірних, боязких, здатних змиритися з долею аби не було ще гірше та аби фізично уціліти.

Не надто масова акція протесту на сходах Українського дому, поодинокі спалахи мітингів за українську мову в регіонах, «прикованість» значно більших мас до екранів телевізорів та інтернету, просто байдужість чи нестримна ненависть до всього українського (чого теж немало) – це і є картинка здоров’я нації.

 

Тепер, власне, репортаж зі сходів Українського дому.

Як відомо, 6 липня опозиційні політики оголосили «перемогу», за деякими уточненнями – «проміжну перемогу», і залишили Європейську площу разом з усією партійною символікою. Однак, люди, які вийшли до Українського дому, не зрозуміли, в чому «перемога» і залишились на сходах відстоювати свої права та інтереси своєї держави. А деякі оголосили про голодування.

Найтяжче бути першим, тому просто не маю права не назвати перших чотирьох молодих людей, які на знак протесту проти «мовного» закону оголосили про голодування: Петро Шкутяк, Анна Ющенко, Ольга Довганюк та Олександр Капінос. Чи не щодня до них приєднувались нові голодувальники. Зараз, коли вже чотирьох з них в різні дні забирала «швидка», це по суті перетворилось на голодувальну естафету.

Більшість людей, які приходять до Українського дому - не голодують. Вони підтримують голодуючих, знайомляться, спілкуються і своєю присутністю висловлюють протест проти існуючого режиму і дій влади щодо мови зокрема.

Найцікавіше, що відбувається на сходах – це щоденна насичена культурна програма (майже нон-стоп). Тут і велика кількість лекцій з мово-, літературо-, народознавства, історії, правознавства та інших актуальних тем. Тут виступають виконавці народних пісень, сучасні українські музичні гурти, барди, літератори, зокрема багато поетів, дисиденти. Проводяться майстер-класи з рукоділля, кінопокази і кіноанонси сучасного українського кіно і мультиплікації (де ще ви таке побачите?) і класики. Організовано бібліотеку.

Окремо хотілось би показати боротьбу за територію біля Українського дому.

 

Отже, фото:

 

   

На сходах Українського дому спокійно. Оскільки є ризик провокацій і наступу міліціянтів, табір охороняється унсівцями. Успішно охороняється. Рідко, але бувають дрібні конфлікти. Провокаторів і просто людей з браком культури поведінки швидко вгамовують або випроваджують з табору.

Культурна програма на сходах досить об’ємна і цікава. Подаю лише декілька фото.

         

 

 

   

Не менш видовищною є боротьба з міліціянтами і спецпідрозділами за територію біля Українського дому.

На попередніх фото ви могли помітити, що частина виступів відбувається на фоні чорного автомобіля з колонками на даху, а частина без нього. Це автомобіль Мистецького об’єднання "ОsтаNNя Барикада", який забезпечує звукову апаратуру для виступаючих. Так от його не пропускали до мітингувальників. По периметру площі виставлено автомобілі (очевидно, службові) так, щоб до сходів не можливо було проїхати. Ці автомобілі стоять усі дні акції, нікуди не відлучаючись. А якщо відлучаються, то на їх місце одразу ж стають нові.