Весна-поетеса: сайт Антоніни_Спірідончевої

Отже, ця публікація має бути інформаційно насиченішою за попередню. І веселішою, бо в ній будуть вибрані відеозаписи з музичними виступами і мінімумом коментарів до них, але в кінці.

Єдине, про що хотілось би сказати в рамках розповіді про Медвін, це про конкурс малюнків «Світлий образ майбутнього планети» (до речі, не літературний), який проводив молодіжний журнал «Стіна». Бо це справді вагомий захід на Медвіні – на відміну від літературних кухонь (найпопулярніше!), де глядачі нападали на пластикові тарілки зі стравами, приготовленими літераторами, численних автограф-сесій маловідомих авторів, більшість яких просто губились на стендах, та іншого...

На відміну від тих, хто насолоджується сьогоденням, журнал «Стіна» дивиться у майбутнє – і ідеєю конкурсу («Світлий образ майбутнього планети»), і залученням до нього молодого покоління (конкурс проводився серед школярів). Учасникам пропонувалось уявити собі світле майбутнє планети і намалювати його. І це правильно, адже думка – матеріальна! (тут, може, не всі зрозуміють). А втілення ідеї (в реальному житті, а не в малюнку) починається з її задуму. Робіт надійшло дуже багато, ярмарковий стенд журналу виявився для них замалим. Однак, враження у мене неоднозначні.

Я роздивлялась ці роботи – на них багато зелені, тварин, водоймищ, малюнки зроблені в яскравих фарбах. Але все це – наше сьогодення, хоч і вибіркове. Тобто діти малювали те, що бачать і знають, не докладаючи фантазії... Нещодавно, незалежно від конкурсу я публікувала свій вірш «Малювала художниця море», де власне й показана була ця вибірковість – оцей шматок реальності бачу, бо він красивий, а цей – не бачу, хай він буде за рамками... Щось подібне сталося з конкурсними роботами. Хоча багато і таких малюнків, де єдиною новацією стають химерні міські ландшафти, як то багатоярусні траси чи незвичні споруди. Але це теж уже було у різних фантастичних малюнках чи фільмах. Криза ідей! Я поділилась своїми враженнями з Наталією Костилєвою, координатором проектів журналу «Стіна», вона сказала те, що одразу поставило усе на свої місця: «Це вплив учителів. Коли діти малюють самі, вони малюють інакше».

Ви спитаєте: а що, по-вашому, діти повинні були намалювати, якщо не це? Я скажу, що теж не знаю. Але знаю, що в малюнку майбутнього повинна бути свіжа ідея...

У нас, дорослих, свідомість заштампована – телебаченням і одноманітними потоками інформації. Нам важко фантазувати... Треба дати можливість робити це нашим дітям... і не заважати їм самостійно мислити...

Одночасно з конкурсом малюнків на форумі журналу «Стіна» проводився і поетичний конкурс на цю ж тему. Зауважу, що форумчани вже переважно вийшли зі шкільного віку. Я перечитала усі конкурсні роботи і була впевнена, що цей конкурс просто відмінять. Не було там світлого образу планети! Переважно апокаліптичні думки про страшну екологію і «прогресивну» діяльність людини. Чим не штампи? Я пробувала публікувати свої «старі» вірші, де змальовувалась краса природи, але сама чудово розуміла, що з ними та ж історія, що і з малюнками школярів – вибірковість дійсності. До речі, один з цих моїх віршів і став переможцем даного конкурсу – «Любовь природы», напевно, організатори знайшли ідею у заключних рядках «Любви не страшен тяжелейший гнет, она умрет от пытки нелюбовью».

Я, звичайно, рада такому відзначенню моєї творчості. Можливо, я недооцінювала цей вірш через простоту його ідеї. Втім, в пошуках ідей я усвідомила заштампованість думок, коли для власної фантазії немає простору... Так народились думки про те, що в свідомості потрібна революція, свідомість пора би провітрити...

Валентина Захабура із власною піснею (вірші та музика) у власному виконанні на стенді журналу «Стіна». Мені дуже подобається :-).

Наступне відео із заходу ТО «First Step» на Медвіні, де представили себе поети і музиканти. Я назвала це відео «Ми же книги глотали, пьянея от строк». Зазвичай там звучать лише авторські роботи, але часом буває і актуальне із «класиків». Денис Ісаєв «Книжные дети». Варто нагадати!