Книжковий Медвін – велике не лише літературне, а до певної міри мистецьке свято, насичене автограф-сесіями, поетичними читаннями, музичними і театральними виступами, виставленими світлинами, малюнками, вишивками. Насичене настільки, що навіть забуваєш, що це книжковий ярмарок, тобто торгівля книжковою (і суміжною) продукцією. На всі заходи не встигнеш і про все не розкажеш. Та й чи треба? Краще поцікавитись мистецькою програмою ярмарку і побачити усе на власні очі. Саме на власні очі!
Якщо ви помітили, я все рідше і рідше висвітлюю літературні події, на яких буваю. Банальна заклопотаність іншими справами, а ще – не хочеться говорити про те, що не сподобалось, але іншими тиражується виключно в позитивному руслі (неодмінно ж звинуватять у заздрості :-)) ). Або ж спростовувати чиїсь побрехеньки, скажімо, про «презентацію» проекту, на якому чомусь не було глядачів, а просто «презентанти» втрьох постояли з відеокамерою, самі себе познімали і на сайтах самопублікації написали, що це була дуже вдала презентація. Будьте певні, ці відео ще повилазять десь по ертекорах (чи вже повилазили – не слідкую)... А ще вам покажуть фотографії зі скупченням випадкових людей, які одразу ж після початку того чи іншого заходу розійшлись у своїх справах, залишивши захід без глядачів, але цього ви вже не дізнаєтесь – і спробуй поборотись із такими «доказами» масовки...
Зараз – ера самопіару і послужливої журналістики... Цим хворіють не лише «молоді» автори, що вийшли з інтернету на світ божий, але й «професіонали», які постворювали друковані та інтернетвидання для нібито об’єктивного висвітлення літературного процесу, але для тих, хто вже розібрався у цьому «літпроцесі», зрозуміло, що пишуть вони так чи інакше один про одного... І в цьому потоці «інформацій» губляться справді цінні речі і справді талановиті люди.
У літсередовищі вже не прийнято писати об’єктивно і чесно, це стосується як рецензій на книжки, так і висвітлення подій, бо в цьому середовищі (за відсутності журналістів, які б ним цікавились – нерейтингово!) творять «журналістику» самі «літератори». Хто голосніше кричить, того і чують. І нікому спростувати їх піар-побрехеньки, бо ті, хто міг би спростувати – самі займаються тим же, а інші – не хочуть лізти у скандали.
Доходить до смішного: люди створили собі окремий світ і самі в нього повірили. Наприклад, сайт Буквоїд напочатку року давав коментарі відомих авторів і серйозних видавців про підсумки літературного 2010 року. Один серйозний поет і видавець зазначив, що йому дуже прикро, що у 2010-му році видано дуже мало книжок із поезією, маючи на увазі не лише своє видавництво і не лише великі, орієнтовані на книжковий ринок. Коли я це прочитала, я подумала, що дядько живе десь на Марсі, настільки його твердження відірване від реальності. Але це зрозуміло: бо ж звідки йому, затусованому у коло видавців, для яких поетична продукція є «поганопродавабельною» (незалежно від якості текстів!), а тому й малодрукованою, знати, що більшість поетичних збірок виходить за кошт їх авторів і розповсюджується у поетичних тусівках і різного маштабу літературних заходах?
Тож ще раз повторюся: краще бачити все на власні очі, ніж читати викривлені статті в інтернеті, де ніхто не несе відповідальності за подачу інформації, а читач попросту втрачає орієнтацію.
Іноді я думаю, чи не впливає отаке «висвітлення» літпроцесу на те, що люди все менше купують книжки і читають? Адже прочитав в інтернеті, що гарна річ – пішов, купив, відкрив – знов надурили...
п.с. Я нічого не маю проти піару. Проти справжнього піару, коли суспільство інформується про те, що дійсно було, і про ті якості продукту, які дійсно йому належать. Я тільки «за» справжній піар. Але, на жаль, у нас в країні перейняли західну моду на PR, але спотворили суть, перетворивши його часто-густо на побрехеньки.
Отак, хотіла написати про книжкове свято, а вийшло щось сумне...
Та й для вступу до статті – завелике, але цього разу я не стала займатись самоцензурою. Значить, інформаційна складова про Медвін буде в наступній публікації. :-)
|
