|
Медвін пролетів, ніби ураган... і сьогодні о п’ятій вечора залишились тільки обдерті плакати і шматки скотчу... Для мене Медвін був успішним. Я взяла участь у трьох музично-поетичних заходах, в яких читала свої вірші. Не люблю епатажу і голого випендрьожу, тому такий формат представлення творчості мені найбільше пасує... Зустріла чимало знайомих і друзів, але більшість часу провела із Наталією Костилєвою та Віктором Зінченко, бо ж усі чотири дні місцем основної дислокації був стенд журналу "Стіна". Наступний тиждень буде тижнем розвантаження фотоапарата і відеокамери, відбором і "заливанням" фоток і відео в інтернет. А поки що - приємний розслабон. Вдячна усім друзям, які були на ярмарку! :)
Я от зараз помітила, що інформація про мене для якихось новин береться просто з інтернету, там де я ж сама її викладала, сама про себе писала і сама завантажувала свої фотки. Прикольно. Виявляється, розповідати про себе - потрібна річ.
Усі, хто чекає фотки: нагадую, що в мене акурат перед Медвіном перевстановлювалась вінда і в плані програмного забезпечення комп, можна сказати, стерильний. Отже, перш ніж попрацювати з фотками і відео, мені треба повстановлювати для цього необхідні програми... А це займає трохи часу. Принаймні вже півдня і ще кінця цьому не видно...
Після Медвінів я зазвичай "впадаю в читання", а не в писання))) Але цього разу я на ярмарку нічого не купила. Хочеться почитати щось зарубіжне і не розпіарене. І щось з українських авторів, яких не закрутило у піар-машині. Чомусь вони цікавіші... А такі книжки легше знайти в тусівках, ніж на ярмарках...
От закінчу з фот-відео, гарнесенько вмощуся на дивані і читатиму... :-)
Сьогодні зранку була на вулиці - дуже тепло. Потім перечитала літсторінку ХВ. Чи то настрій в мене такий хороший, чи то дійсно було що читати, але я виставила чимало високих оцінок і двох авторів додала у друзі.
Зайшла на "Стіну". Новий дизайн мені сподобався. А от щоб почитати - ті самі автори з тими самими віршами... не буду ж я по новій читати. Тож пішла читати журнал "Дніпро".
Я вже якось казала, що зарубіжні автори мене приваблюють більше. З прози єдине, що мені класно читається в цьому журналі - детектив "Безкрилі птахи" (Хосе Хав’єр Абасоло). Вже третій номер підряд просто зачитуюсь (бо друкують частинами, і це ще не остання). Уміють же люди писати! Такому письму ще вчитись і вчитись. Нічого зайвого, цікава проблематика, соціалка, дуже пізнавально, ну і завихрені сюжетні стежки теж дуже цікаві...
Мені сподобалось, що на Фейсбуку зробили із фотографіями на стіні. Гарно. Треба подумати про те, щоб нарешті завершити формування альбому "Навколо творчості". Принаймні архівної частини. В ньому на даний момент не вистачає тільки осіннього Медвіну і походеньок моєї "Бізнес-провокації". Якщо ж Медвін у мене на комп’ютері, то фотосвідчення походеньок "Бізнес-провокації" треба пошукати у тих фотографів, які це фотографували. Підозрюю, що з деякими з’язатися неможливо, хіба що чекати - раптом ці фотки десь вигулькнуть в інтернеті.
Мені щось треба робити з моїм сайтом. Він вже потребує не просто публікацій, а їх сортування. Направду, там вже надто багато всього... Треба буде вибрати найінформативніші публікації і винести посилання на них в окремий блок.
Сьогодні гортала вірші, які назбиралися в мене для нової збірки... Звернула увагу, що дуже велику кількість, особливо минулого року, взагалі не публікувала в інтернеті. Треба б, може, якось виправити... Але ж я публікую під настрій, тільки те, що під настрій... А в минулому році у мене настрій був якийсь непублікабельний...
Щось учора до мене причепився вільний вірш. Не перший раз, правда. Але я люблю силабо-тоніку і нічого не тямлю у вільних віршах. Мені ритм звучить нормально (коли сама читаю, але ж я не можу дивитись відсторонено). Люди, не полінуйтесь покритикувати... зараз закину у замітки. До речі знов продовження "галереї жіночих образів"... Я думала, що з галереєю вже покінчено - а ні!
Мушу визнати, що фото зі студії, де ми писали вірші, вийшли погано. Я тоді хворіла на застуду, не було моральних сил ні начитувати, ні фотографувати. Припустимо, з начиткою ясно... але з фотографуванням трохи дивно: здавалось би, що там складного - клацнути та й усе! Але ні, для гарного клацання теж потрібні сили і натхнення. Треба переробити і моє читання і фотографії повторити.....
Читаю книгу Дзвінки Матіяш, яку мені подарували організатори Гоголівських читань на Медвіні. Отримую насолоду. Дуже приємне поетичне письмо.
Таки треба себе пересилити і поїхати на зустріч Київ ПОЕТажний... Готується збірка україномовної поезії... і цей процес треба активно рухати... бо коли багато авторів і ніхто ні за що не відповідає - то все спускається "на тормозах"...
Є купа творчих планів - 18 пунктів у моєму записнику. Складно розставити пріорітети, плюс на кожний задум потрібне натхнення. Мова не йде про поодинокі вірші, усе щось подібніше на творчі проекти...
Як дивно, минає час і твір, над яким ще недавно тремтів, уже не подобається. Не хочеться його публікувати, а натомість кудись заховати на той випадок, якщо думка зміниться.
Так було з Весною-поетесою, але я себе пересилила. Багато вагань було з Бізнес-провокацією. Зараз в роботі верстка нової книги "Малолітка" - дивлюсь і нічого не хочеться з того публікувати... але себе пересилюю. Подивилась уважно на ті вірші, які ніколи не публікувала, але поставила собі за мету випублікувати... але зовсім не хочеться... таке воно вже... хм, пережите... так, пережите.
Дуже радію, коли отримую гарні і змістовні коменти від читачів. На форумі журналу "Стіна" форумчанка Оленка до мого вірші "Людина" написала: "Як влучно!!!!!!!! Браво! Насправді ви у цьому вірші відобразили увесь людський гомінкий сьогоднішній світ. Лише поезія на це і здатна. Навіщо йому Людина? Ось воно, вічне запитання життя!!!!!!"
На форумі "Стіни" ЧИТАЮТЬ!!! Попіднімали і покоментували мої трохи давнішні вірші, що вже спустилися в архіви. Так приємно! Насправді, це велика удача, коли вірші не коментують по дружбі колєги по перу, а коли їх читають ЧИТАЧІ!
Така знахідка - гарний початок дня! :-)
Вже відкрила оце ненажерливе на оперативну пам’ять страховисько - Індизайн. Треба закінчити з версткою своєї нової книги "Малолітка". У зв’язку з Медвіном і різними організаційними та іншими відволіканнями у мене випав майже місяць. Роблю собі каву і пірнаю в книжку, на скільки мене вистачить.
Є відчуття майбутнього вірша. Щось крутиться, але не зрозуміло, яка ідея, образ. Робота з версткою може усе зіпсувати, і вірш відлетить непійманим. Але треба закінчувати початі "нетворчі", але "навколотворчі" справи.
Таки впіймала свій вірш. Не знаю, про що це і звідки він узявся у мене в голові, але є...
Око пророче
Рідко йому відкривається око пророче
Й, щойно відкрившись, жахає: полуплені ґрати,
Хвилями бурі піщані виколюють очі,
Іншим же очі блискучі в багато каратів
Дзьобають чорні птахи… Їхнє пір’я сталеве
Трохи дзвенить у повітрі – рожево-солодкому,
Що накриває собою безкрайню пустелю,
Що обпікає легені короткими ходками.
Світ, у якому безсила хімічна наука,
Кожна наука – вичерпна, ну хто би подумав!
Той, хто це бачить, безсило заломлює руки,
А прогресмени давно спочивають у трунах.
Люди у сірих каптанах й титанових латах,
Їхні скелети сталеві зі світу поснулого
Тягнуть книжки, і дискети до себе за ґрати,
Мріючи щось зрозуміти про давнє минуле.
Опубліковано впродовж листопада на моїй сторінці на Фейсбук http://www.facebook.com/profile.php?id=100002635781323
|
