Я їх дуже чекала, бо у мене було багато планів, як зайнятись творчістю. Це такий стан, коли думок в голові купа, а зупинитись і записати їх - ніколи.
Так от, я витратила кілька днів і нарешті дописала свій роман про офісне життя. Це вимагало зусиль: якщо раніше, у 2006-2007-му я писала його собі в кайф, щиро сміялася з тих комічних і безглуздих сцен із топ-менеджерами серйозного бізнесу, які приходили мені в голову, то зараз, коли все давно придумано і висміяно, а рукопис поперекидався 2 роки в шухлядах, просто сидіти і переписувати ці думки на папір вже не так цікаво. Я писала просто щоб закінчити. Ще й безжально скоротила 2 розділи, які мені лінь було дописувати, які мали скласти десь третину твору, але й без них твір чималенький вийшов.
З кайфових занять було писання віршів. Я надумалась податись на конкурс, де змагаються підбірки інтимної лірики. Взагалі інтимна лірика - це така штука, яка добре пишеться, коли погано) А ще я не дуже люблю виносити на загал свої власні почуття. Отож, треба ще подумати, як її написати. А доведеться саме писати, бо раніше опубліковані, навіть в інтернеті, твори за умовами до конкурсу не допускаються. У мене є вже кілька творів і кілька цікавих ідей, які я планую втілити в твори від чоловічого імені. Взагалі я так ще не писала, тільки в одному творі - в романі, про який йдеться вище, де один з головних героїв - надзвичайно обтяжливий творчістю парубок, який весь час свої переживання втілює в поезії. В моїй ситуації щоб писати про кохання, треба якнайдалі відсторонитись від самої себе)
Кілька разів у мене виходило так, що я сідала писати інтимну лірику, а писалося щось своє, далеке від заданої теми, як наприклад:
Вихор бажань
Я схопила в повітрі вологім
Теплий вихор нічийних бажань.
Він смикнувся і ліг на долоні,
Як покірна вдомашнена лань.
Хто не втримав тебе, дикий вихре?
Хто хотів твоїх кручених мрій?
Безнадійно бажав і за вітром
Відпустив у нічний сніговій?..
Теплий вихре, ця зустріч знаменна,
Я-бо знаю, що думка – жива.
Спалах прагнень, лишайся у мене
І твори вже для мене дива.
Як і раніше, я не вірю в конкурси, швидше - в щасливі збіги. Але брати участь у конкурсах - це один із способів не стояти на місці)
Вже завтра почнеться підготовка до Різдва, запанує атмосфера свята. Мене це завжди зворушує і надихає. Імовірно, що на кілька днів урбаністичні мотиви в моїх творах (а твори будуть, бо коли ще, як не зараз?) зміняться на сільські краєвиди, зимовий ліс, казкові образи, яскраві вишиті узори і смак домашньої випічки прямо з печі. Моя донька вже приміряє вишиванку, вишиту її пра-пра-бабусею (по татовій лінії), тато дістає з комори різдвяну зірку, мама вигадує, якими стравами здивувати велику сім’ю, буде свято...
