|
Фільм-1
Застигла, вчепившись у поручень. Ранок, в тролейбусі.
Біляве волосся заплетене у колосок.
Вона – з режисерського, мовчки мандрує на сесію,
В думці ж – дипломного фільму останній ривок.
Їй вже сказали: любовний знімати – банально.
От новизна, соціалка – оце самий джем.
Що ж вона бачила, стиснута планом навчальним?..
Тільки любов, що прорізала серце ножем…
Манна студентська закінчилась, все по-дорослому:
Обмаль обладнання, коштів на зйомки нема.
Щось небюджетне… У ній почуттями пророслими
Дихає фільм, і сценарій змайструє сама.
Парк зеленіє, урозтіч тікають алейки,
Сумка з конспектами – в русі, закадровий сміх.
Спритна хода. О, їх двоє! На джинсах наклейки,
Доторки стегон, тертя їх і шарпання ніг.
Голуби бігають – білий і сизий, голубляться.
Ніг їхніх прутики пестять зернистий асфальт.
Чути розмову: «Вкраду тебе просто на вулиці!
І заберу у свій райський незайманий сад!»
Ракурс ізнизу: закохані двійко на лавці,
Сумка з конспектами… Далі – сплетіння долонь.
В кадрі розмова йде драматургією пальців,
Що на екрані розпалять любовний вогонь.
Голуби бігають… І, настовбурчивши пір’я,
Дзьобом у шию поштрикнув голубоньку сизий.
Та відлетіла на метр і – мовляв, непокірна –
Бігла, неначе їй крила хтось білі порізав.
Все ще лунає розмова – смішлива, невинна,
В кадрі ж – інтимна нарізка, розверзений день.
Ні, це не люди! А птахи із вільними крильми!
Мріють про ніжність і молодість, як у людей!
Мріють, як голуб на спині лежатиме в ліжку,
Щойно розплетені коси білявого пір’я
Хвилями ляжуть на нього… Й від нападу кішки
Все розлетиться у клоччя! Та що ж то за мрія?!
Їде тролейбус, а фільм цей ніяк не складеться.
Біль проступає із-під саркофага метафори…
Біла голубка воркує: «Ти викинь із серця
Всі епізоди, штрихи, розкадровки…» На кафедрі
Досі чекають сценарій, хоча би кістяк.
Робить зупинки й рушає тролейбус… А й справді,
Фільм цей на відео вже не складеться ніяк,
Фільм, що чуттєвий такий, але плівки не вартий.
|
Фільм-2
Прописала в усіх подробицях:
Ніжність доторків, буйство слів,
Мінування мостів і змовницьке
Курсування хитких плотів –
Розкадровками на папері,
Епізодами епопей.
Тільки камера і позери
Відмовляються від ролей.
Вона того, кого любила,
Що вже, либонь, давно не з ним,
Захотіла лишити фільмом
На якихось там десять хвилин.
Об’єктив не наводить різкість,
Розкришився думок сувій.
В мить розрух кадрувати близькість –
Вітер вій його до повій!
Вона вкинула стос паперів
У смітник. Й винувато: «Бач,
В світі безліч таких шедеврів,
Що ніколи не зрів глядач!»
|
