Вже близько місяця я насолоджуюсь відчуттям «усесказаності» і підведеною рискою. У середині лютого я закінчила писати збірку оповідань «Малолітка». Усі думки, що крутились у голові, лежали в пам’яті, були занотовані у щоденнику, усе те, що переминалось і бажало бути висловленим – висловилось у цій збірці! Усе було вписано в кілька заключних оповідань – сюжетами, діалогами, рефлексіями. А тепер залишилось надзвичайно легке і піднесене відчуття «я все сказала». Я відпустила тему «Малолітки», мені більше не хочеться її розробляти, вона більше не штурмує мої думки. «Малолітка» готова до вільного плавання.
А я... А я підвела риску. І сама вже почала дрейфувати в новій темі, яка зародилась ще минулоріч рядом віршів і яку мені захотілось продовжити, бо ідей ще багато. Поки що ці поетичні напрацювання я називаю «Картинами», бо це пейзажно-сюжетно-лірично-чуттєві замальовки, зібрані з елементів зовнішнього світу. Деякі з них вже опубліковані в інтернеті.