От що таке духовний зв’язок? Кожного разу, коли подорожі заносять мене далеко від дому, мало не фізично відчувається, що є якась ниточка, яка органічно, без будь-яких вузликів, починається десь у грудях і тягнеться аж до Батьківщини - не конкретно до близьких чи знайомих людей, не до звичного комфорту, не до новин, а до чогось, що можна описати на перший погляд такими простими словами, як "своє" і "рідне". Ця ниточка розмотується зі свого клубочка на будь-яку довжину, не тягне, не заважає, не плутається під ногами, але й ніколи не відпускає. Вона є і її неможливо перервати, хоч вона тоненька і непомітна; вона сама ніяк не нагадує про себе, і треба бути досить уважною до своїх почуттів, щоб її помітити. Вона тримає і водночас є джерелом духовного живлення, а те що я думаю, пишу, роблю звернено не до невідомих мені світів, а адресовано "додому". І, коли вже занесло мене в таку образну, майже візуальну, подачу відчуття зв’язку, було б доречно задати запитання: "Так хто за кого тримається? Я за Батьківщину чи це вона не хоче мене відпустити? Чи ми потрібні одна одній?" ...
Знаю, що мало кому попередній абзац буде зрозумілим через його надмірну образність, але нехай...
До речі, я вже можу писати для КП дещо про Італію, Словенію, Австрію та ще одну далеку заокеанську країну, яку поки що не хочу називати, бо з усього, що було за останні тижні - вона найцікавіша і найщедріша на нові враження. Тільки поки що не можу зібратися з силами - розслабилась, розлінувалась, але моя лінь - це питання часу...
