Дивлюсь на свої ранні вірші - якісь вони... слабенькі чи що, а доопрацьовувати їх не хочеться. Немає бажання знов поринати думками у те, що давно минуло, те, чого вже неможливо відчути, і навіть тяжко зрозуміти. І викинути шкода, чимало натхнення в них свого часу вкладено. Чемодан без ручки.
Треба взяти себе в руки, піднатужитись, доопрацювати, видати, поставити на полицю і забути. Ось такий я бачу вихід :)))
|