Десь на днях я робила запис ”Украина на карте”, в якому розповідала, в яких географічних координатах, на думку іноземців, знаходиться наша держава. Зробила це швидше заради приколу (хоч тема мала б бути сумною), а не з метою побільше розповісти. А зараз в додачу до того свого посту передруковую сюди блог-запис мого чоловіка, зроблений на іншому інтернет-ресурсі, але на цю ж тему (подорожі-то в нас спільні).

Про (політичну) географію, ітіть її туди...

Під час останньої поїздки по обидва боки Атлантики цікаво було побачити, з чим у людей асоціюється Україна... Результати неоднозначні, скажімо так :)
Жалько, що Шевченко (той, який Андрій) безповоротно старіє. Дивно, що його ще ДОСІ пам'ятають, причому навіть американці, для яких футбол (соккер) - на н-ному місці після баскетболу, бейсболу та інших бОлів. До речі, так виглядає, що футбол потроху таки проривається в Штати - принаймні у школах і колледжах грають активно і значно охочіше, ніж кілька років тому. Неясно, чи "подорослішає" ця гра в американських умовах, тому що старших (починаючи з університетів) цікавить в основному не так командна гра, як голи і очки. У футболі з цим туго, не рівня баскетболу...

Кгм. Про Україну :)
Так от, обидва Шевченки були супер-старами ще в минулому тисячолітті. Тепер уже обидва хіба що супер-старі, один ще навіть живий. Але це досі перша асоціація, яка при слові "Україна" приходить на думку більшості. Чоловіків. Жінки не знають ні Тараса, ні Андрія, ні інших Шевченків.
За даними нерепрезентативного соціологічного опитування :) Кличків, хоч їх і два (а по масі, то й всі три), знають ще менше. Так чи є життя після Шевченка?
Є. Є ще як мінімум дві речі, які згадують досить часто.

1. Політика. Як казали нещодавно в нашій опозиції, "хоч Харківську угоду не зможемо заблокувати, але принаймні увагу світу звернемо до цієї проблеми". О-о-о-о, що-що, а це вдалось. За океаном взахльоб смакують видовище - димові шашки, міномети з яйцями, транспаранти і бійки у вЕРХОВНІЙ рАДІ. Асоціація чітка, на раз-два: "Україна - цирк".
Прийдеться переписати парочку підручних презентацій для закордонних колег, там у мене ще досі була фраза про "відому політичну стабільність в нашій державі". Тепер це вже навіть не смішно.
Один дядько з Каліфорнії мене питає: "Ну я в принципі політикою не дуже цікавлюсь, але от скажи мені, що не поділили ваш колишній Президент із тою косатою?" Я прийнявся пояснювати, але таким безпомічним себе давно не відчував у розмові з буржуями, збивався, забувався, перескакував з п'ятого на десяте... і нарешті зрозумів, що насправді толком не знаю і навіть українською не викладу. Американець якось навіть не дуже сильно здивувався. На жаль.
Ну, це була одна із асоціацій. Тепер інша.
2. Ніколи б не подумав. Якби дали 100 варіантів на вибір, цей би поставив на 99 або 100-е місце.
Казантип! Мексиканці при слові "Україна" не раз згадували саме цей рух. Хитали головами і казали "it's really, really crazy!" Молодь за океаном, як виявляється, вибирає, куди поїхати влітку поковбаситись - на Ібіцу чи в Казантип. Чесно, прозрів. Старшим, звичайно, це нічого не говорить, але даний варіант куди краще виглядає, ніж політика. Навіть не дивлячись на те, що від Казантипу до Севастополя - рукою подати.

Севастополь... Хоч росіяни і кажуть, що вони не розуміють приколу обміну "наш газ обменяли на наш же флот", але за державу все одно образливо. Взагалі, за останні кілька тижнів так стрімко події розвиваються, що прямо не знаю, чи пустять мене в Борисполі по українському закордонному паспорту. Може, треба терміново виробляти орластого, головастого - або бігти в місцеве консульство, щоб візу в Україну поставили... хоч на рік... додому хочу!
Мда. Досі всім розказував, що живу в найбільшій країні Європи, а скоро прийдеться ділитись новинами, що живу в найбільшій країні Євразії. Воно звучить непогано, але це вже дежавю, пардон. Добре, подивимось, що скажуть на паспортному контролі, а там буде видно.

Найбільше розчарування.
В кожного свідомого українця є чотири місії:
1. Виростити сина.
2. Посадити дерево.
3. Збудувати хату (ну або заселитись в "4 сезони", що аж ніяк не гірше). Кгм.
4. Поїхати в Гондурас. Ну от просто. Щоб прижмурити очі і сказати "...а коли я був у Гондурасі, то..." (далі - абсолютно не важливо, "що". Сам факт льохко перекриває перші три).
Так от. Хоч і був порівняно недалеко від Гондурасу, і візи українцям туди не треба (аякже, це навіть символічно, хто б сумнівався)... але не доїхав. Та це навіть не найбільший удар... Доїхати можна коли-небудь іншим разом, але тепер думаю, чи варто?
Пам'ятаєте розчарування, коли взнали, що Дід Мороз - це насправді дядя Вася із сусідньої квартири? А те, що "перший раз у перший клас" ідеться значно легше, ніж "перший раз у десятий клас"?
А є і гірші речі.
Забрали в мене святиню. Обдурили. Нема такої країни, Гондурас. Жорстоко познущались і перекрутили кляті совєти (що автоматично перейшло і в українські атласи, і в хрестоматії). Honduras-то є, нікуди не дівся, на щастя. Але читають і називають його всі (в т.ч. жителі країни) не "гондурАс", а "ондУрас". Перша буква Н в іспанській мові - "глуха", а наголос не на останньому складі, а на передостанньому.
Викреслюємо. Поїздка в ондУрас для українця відтепер не така вже й актуальна. Та й чи треба? Чим ми не ондУрас? З огляду на вищезазначене і взагалі...
Пустіть додому, в Україну, Союз чи Ондурас! Куди-небудь!

Пост взято звідси.

Ще в додачу (просто так) одна фотка з подорожі. Правда, вона не супер, але врахуйте, що фотоапаратом управляв індіанець...