У гілках метро
Я гублюся у гілках метро,
Щоб в міжчассі зникати з радарів
І, мов той не відірваний тромб,
Хилитатись: самотня нездара!
І колесово-рейковий стук,
Попадаючи в тон моїм думам,
Зодягається в сотні перук
І озвучує музику згубну.
В теплих протягах дихає нелюдь,
По вагонах ширяє крізь шибки.
Я літаю думками в тунелях
І безглуздо, і вирвано-швидко.
Проживання – це келих надпитий.
Хтось налив – а я випити мушу!
То лежу на розпечених плитах,
То вночі прокидаюся в мушлі...
Я дивлюся, як люди-амеби
Мов парують в потоці повітря.
Я б злетіла, але в моїм небі
Всі закриті для мене орбіти.
Моє небо це піднята площа,
Де птахів приземляються зграї,
До якої піднестись так хочу,
Моя площа – якої немає.
|