15+

Дівоча пам’ять

Ганна Улюра

Антоніна СПІРІДОНЧЕВА. Малолітка. – Київ: Зелений пес, 2012. – 208 с.

Уподобань: 10

 

Є в дорослішанні момент або серія моментів, що знаменують перетворення дівчинки на юнку і дівчину, хлопчика – на юнака й парубка. Від того, як переживеш ці миті, залежить, якою людиною станеш, – точніше, якою людиною тебе вважатимуть. Це називається хитромудрим словосполученням «практики ініціації».

Якщо ми звернемо увагу на літературу, орієнтовану на підлітків, побачимо, що в основі кожної такої історії – ініціація, переламна мить переходу. Скажімо, 15-річна дівчина зустрічає в інтернет-клубі юнака, закохується і наступні півроку відчайдушно й переважно марно прагне побачень, у довгих і недолугих щоденникових записах розмірковує про кохання, намагається писати щось «чуттєве і розумне» у блозі, шукає в інеті сумнівної цінності амурні вірші… Любовні стосунки, що так і не стають реальністю, закоханість… «Малолітка» – про такі-от події і стани переходу в житті дівчат (щойно я переповіла один із творів збірника).

Тема – більш ніж перспективна; виконання – більш ніж посереднє.
Так сталося, що більшість пов’язаних з етапами дорослішання ситуацій у житті сучасної молодої жінки пов’язані також із особистим ризиком і насиллям – соціальним, моральним, фізичним. Малолітки Спірідончевої – цілковито самотні: вони конфліктують із учителями, не довіряють батькам, не мають друзів, які б не зрадили при першій нагоді. Через це героїні постійно наражаються на небезпеку. Ось тільки через брак таланту розповідь про їхні ризиковані пригоди нагадує чи то недолекцію соціального педагога з дуже середньої школи, чи то плітки (які, втім, не інтригують) про близьку подругу.

Дівчина кохається з наркоманом, той помирає від передозування, – і вона залишається самотньою та ще й, напевно, хворою на СНІД… Однокласниці конкурують за увагу хлопця, найсміливіша публічно визнає своє кохання, за «аморальність» цього вчинку її таврує чи не вся школа, а парубок не проти закрутити роман з її подружкою… Дорослий хлопець і юна бунтарка сходяться на любові до гоночних авто, він спокушає дівчину, позбавляє цноти (в тому ж авто) і брутально кидає, переметнувшись до подруги-школярки, тощо. Захопливі сюжети? Ще б пак! Але тут вони мовби намальовані на картоні у приймальні дитячого психолога. Кожна історія завершується мораллю: що таке добре і як тобі, моя дівчинко, буде погано. А найголовніше – персонажі Спірідончевої пласкі; проблеми її дівчат живіші за них самих, адже єдине, чим ці «малолітки» можуть означити свою присутність, – важка, нестерпно заштампована мова. Живі люди так не розмовляють. А неживим не боляче. Вас цікавлять душевні страждання муляжів із кабінету біології?

Тему підступних подружок варто було б обговорити окремо і не в розрізі, очевидячки, сумного досвіду авторки. Будь-яка вікова ініціація – подія, що передбачає усамітнення, а ідею жіночої солідарності в нашій культурі послідовно і надійно спрофановано. Найнебезпечніший персонаж похмурих історій із «Малолітки» – той, хто поруч: зрадлива подруга, дурнувата мати, підступний коханець, учитель-ретроград. Увесь світ проти дівчини-підлітка, і це якраз тоді, коли вона відчайдушно намагається стати потрібною, унікальною частиною цього світу. Кажуть, що це і є дорослішання.

«Малолітка» Спірідончевої як чесна графоманія дає однозначні відповіді на неоднозначні запитання дівчини в перехідному віці. Щиро раджу: уважно вислухавши рекомендації книжки, одразу ж забудьте їх, – і най коротка пам’ять дівоча, до якої апелює авторка, править читачці за інстинкт самозбереження.