Дякую Вікторії Осташ та сайту "Друг читача" за відгук на мою збірку "Малолітка". :)
Довга історія: цей відгук був написаний аж півтора роки тому, а досяг публікації тільки тепер. Буває і так. :)
Які вони, «малолітні бунтарки»?
Антоніна Спірідончева. Малолітка. – К. : Гамазин, 2012. – 208 с.
Доволі часто доводилось чути від читачів вітчизняної літератури, та й від самих письменників, про недостатню кількість видань про дітей на сучасному матеріалі, ну хоча б і не таких, як «Звук павутинки» Віктора Близнеця чи то «Климко» Григора Тютюнника.
Звільняю вас від перечитування цілого абзацу (і некороткого!) із докладними розумуваннями про виховну, світоглядну і всі інші подібні функції цього важливого сегмента сьогочасної літератури. Скажу лишень, що я неабияк перейнялась цією «прогалиною»… Тож дізнавшись про вихід книжки прози із промовистою назвою «Малолітка», вдалась до її прискіпливого аналізування.
«Малолітка» – це вже третя книжка (і друга книга прози) Антоніни Спірідончевої, молодої київської авторки, активної учасниці Літстудії «Перехрестя» і ще кількох київських літературних спільнот. Якщо в першій книжці – збірці поезій «Весна-поетеса» – авторка репрезентує властиві поезії здатність до образного мислення і поетичного узагальнення, а в другій – романі «Бізнес-провокація» – переважно іронізує над способом існування вузько-спеціалізованих професійних спільнот – мас-медіа – викриваючи цинізм і внутрішню духовну та світоглядну ницість так званого шоу-бізнесового прошарку, третя книжка – збірка прози «Малолітка» – засвідчує цікавість А. Спірідончевої до складного (і подекуди неблагополучного) світу сучасної молоді, глибоку обізнаність у віковій психології та світоглядних процесах нового покоління. Для мене це підтвердження сформованості особистості авторки, набуття нею навичок, характерних і вагомих саме для авторського мислення прозаїка (спостережливості, тонкого аналізування, глибокого осмислення дійсності, узагальнення і прогнозування перебігу і результатів певних явищ і процесів).
Простою мовою, за допомогою переважно нескладних синтаксичних конструкцій, без відсторонених розумувань і зайвих «прикрас стилю», авторка передає складну, почасти трагічну, правду життя сучасної молоді. Відчувається не лише яскраво виражена авторська воля, але і непідробне співчуття ліричним героям (і, можливо, їхнім прототипам), тривога за долю цілого покоління.
У «Малолітці» авторка зібрала прозовий доробок, створений упродовж 12-ти років (від початку нового тисячоліття), а отже і змістовно, і жанрово, і стилістично відібрані до друку та вміщені у виданні твори не випадкові, натомість є результатом копіткої праці автора і водночас – упорядника власних творів: «Коли я склала такі різні (втім, об’єднані темою «малолітки») твори в один ряд, у мене з’явилося відчуття повноти висвітлення тих думок, якими мені хотілось поділитись» (авторська передмова, с. 4).
І справді, у книжці представлено прозу різних жанрів: коротку прозу (новели, замальовки, оповідання) та повісті (філософську, соціальну і гостросюжетну).
Особливою глибиною і органічністю, на мою думку, вирізняються повісті «Бунтарка» і «Світланка», героїні яких дуже відмінні одна від одної: і за віком (героїня «Бунтарки» є старшокласницею, а «Світланки» – студенткою), і за темпераментом, а тому, хоча і потрапляють у чимось подібні ситуації, намагаються вирішити їх кожна у свій спосіб.
Читацьке призначення книжки сама авторка і видавці визначили досить чітко: «Малолітка» – книжка дівчача (анотація, див. зворот титулки); «Це оповідання про твою подружку, молодшу чи старшу сестру, а, може, й про тебе саму. /…/ Ця збірка – правда про молодь, цікава для самих юнаків та дівчат, а також для батьків, у яких підростають підлітки» (4-а сторінка обкладинки).
Щось мені підказує, що ця книжка здатна зацікавити означену цільову аудиторію, та й не лише її, адже проблеми, зачеплені у ній, неоднозначні і досить актуальні для всіх нас, бо саме за нинішньою молоддю – майбутнє. Порушені авторкою проблеми є актуальними, вони жваво і нетривіально розкриваються, а тому книжка може стати певним явищем сучасного літпроцесу, обійняти свою особливу нішу і не осісти на полицях, але потрапити до «свого читача».
Тож хто вони такі, ті «малолітні бунтарки», із легкістю «відчитаєте» із книжки прози «Малолітка» А. Спірідончевої.
Вікторія Осташ
Джерело: сайт "Друг читача"
