Шлях срібного яструба – мандрівка у Велику Скіфію (відгук про книгу)
 Пригодницький роман Дмитра Білого «Шлях срібного яструба» орієнтований на дітей середнього та старшого шкільного віку. Згідно результатів соціологічного дослідження «Краща книга року — 2012», проведеного Національною бібліотекою України для дітей на базі дитячих бібліотек України роман «Шлях срібного яструба» входить в десятку вітчизняних творів, які найбільше вразили школярів.
Роман цілком захоплює читача, проводячи його у світ степових лицарів, оголеної зброї і відкритої дружби, сили богів і темної містики, відважних битв за батьківщину і рід, за пам’ять, святині і шлях у майбутнє.
В романі автор максимально розкриває знання, відомі науковцям про скіфів і Скіфію, тож книга є не лише захопливим чтивом, але й енциклопедією.
Події твору розгортаються на перетині епох: у скіфські степи приходять войовничо налаштовані алани і готи. Вони пропонують підкоритись чи вступити з ними в бій. Амазонки встигли стати сарматками і виступають на боці чужинців. Біля численних річок живуть анти, а по Борисфену шугають скандинавські драккари. (Всі вони представлені дійовими особами роману.) Тривають асиміляційні процеси. Скіфи отримують звістки із грецьких колоній на півдні. Ще жива пам’ять про когорту римського легіону, яка спокусилась на скіфське золото і загинула від пазурів грифонів. Мудреці розповідають про розбрат кіммерійців як причину їхньої поразки. Словом, повний набір.
У цих історичних реаліях скіфський хлопчик Атей стає на шлях срібного яструба – шлях воїна. Його надзавдання – зберегти пам’ять, мудрість і силу свого роду – роду Таргітая. Ці знання у вигляді знаків викарбував на щиті батько Атея – сміливий воїн і талановитий коваль, однак скоро загинув і не встиг розповісти синові свого задуму. Завдяки нанесеним знакам щит Таргітая набуває дивовижної і непереможної сили. Саме з ним пов’язані пригоди, смертельні небезпеки і відчайдушні перемоги юного Атея. Зі щитом Таргітая пов’язана таємниця, що поступово розкривається.
Підлітки, яким би в школу ходити! – опиняються на конях, у відкритому степі, із луками і стрілами в горитах, мечами на поясі і списами у руках; вони здобувають знання у поєдинках на життя чи смерть, а мудрість – з розповідей старійшин.
Успіх героїв тримається на силі братерства, дружби і єднання. На допомогу Атею приходить старший брат Сагір, який залишив родину так давно, що брати не впізнали один одного, а вгадали за родовими ознаками. Найближчим соратником стає дівчинка-амазонка Орія, якій вдалося втекти від несправедливого покарання одноплемінниць з клану Матері-Лисиці. Передчуття, опіка, вчасна допомога – ось що залишає їх живими.
В романі змальовується час, який немислимий без сцен убивств, жертвоприношень, погроз смертю і усілякого травматизму. Проте жорстокості у творі не відчувається. По-перше, усе перераховане – попросту буденність, хоча історія, яка спіткала Атея і його поплічників – далеко не буденна. По-друге ж, герої усвідомлюють, що зі смертю життя не закінчується. Сміливих скіфів Таргітай забирає на вічне полювання, а амазонок, що загинули в бою, покличе в своє військо Матір-Лисиця. Примітно, що всі свідчення жорстокості і кровожерливості скіфів, наведені в історичних джерелах, автор завбачливо переносить у потойбічний світ. Це під час полювання Таргітая воїни п’ють кров ворогів, роблять з їхніх черепів чаші… а в реальному житті їм це ні до чого. Втім, ми пам’ятаємо, на яку аудиторії розрахований «Шлях срібного яструба»…
Роман буквально зітканий із легенд, що дійшли до нас із прадавніх джерел. Скарби скіфських царів захищають грифони, що постають перед читачем з витонченою реалістичністю. Степ захищають вовки Папая. Мандрівник переповідає «Мельпомену» Геродота і грецьку поезію, багаті на відомості про історію скіфів і амазонок. Атей дізнається, як на землю впали із золота зроблені плуг, ярмо, сокира і чаша, які й поділили між собою сини Таргітая, а їхні народи стали скіфами-орачами, скіфами-землеробами, кочовими воїнами і царськими скіфами. Читач знайомиться і з пантеоном скіфських богів, а також божествами народів, що з війною прийшли у скіфський степ.
У творі дуже багаті описи тогочасної зброї, обладунків, військових тактик кожного з народів, а також елементів їхнього одягу, звичаїв, побуту, музично-оповідної творчості.
Роман справді цікавий, майстерно і зі знанням написаний. Тож не дивно, що підлітки його читають із задоволенням.
(Дмитро Білий. Шлях срібного яструба. – Донецьк: ПП "ЦСО", 2007)
Антоніна Спірідончева
| 
