Злотогривий коник
Мій коник злотогривий – біла спинка –
Копитами по шовку стиглих трав
Сліди вбиває на льоту... І стрімко
Змиває вітер їх у вир заграв.
І наче не лишається ні сліду.
Але ж триває біг, пульсує моць,
І біла спинка в коника не блідне,
І гривка відбиває сотні сонць.
Летить, вганяє в землю сильні кроки,
Хоч в травах не лишається слідів.
Мій коник золотогривий тішить око
Й зникає назавжди... Як жінчин спів,
Що також розчиняється в повітрі,
Неначе він ніколи не звучав,
Та піснею донісся крізь століття
Із давніх позапам’ятних начал.
|