Він і його дівки
Тома, що вдома страждала від втоми,
Спрагло чекала годин відпочинку –
З ним, хай приїде. Бо втома не в тому,
Щоб здобувати на хліб копійчинку.
Знаєте, як то – сидіти удома
Й вічно чекати можливості Вчинку?
Алла, що винесла вирок: «Невдало!»,
Вже ж говорила йому, що ганебно
Так зустрічатись – в затінених залах,
На самоті і безславно. А треба,
Щоби летіла в медійні канали
Звістка про них і зривалась у небо!
Мира, яка запевняла, що «мирно»
З ним розірвала інтимні стосунки,
Знала, що треба викохувать звіра
В серці і нервах. Напружені руки
Душу гартують в ментівському тирі.
Жалість? Щоб навіть не спало на думку!
Люда, яка сумувала, що люди
Нині цинічні, глухі, небезпечні,
Подруг по горю зібрала до гурту
(Томочку, Аллу і Миру, до речі)
Щоб пожалітись, яка він паскуда,
Як він, негідник, спромігся на втечу!
|