Творчі шукання
1.
Я підтримку тепер не шукаю
У буденному ритмові міст.
Знаю вже: треба жити у зграї
І чіплятись удачі за хвіст.
Хай волочить асфальтовим ланом
Сірий птах, що женеться у клин.
Та чи вартий мій успіх примарний
Тих синців і роздертих колін?
Піднебесся спустилось на землю,
Мій характер бунтує конем.
Він готовий зі зла рвати греблі
І руйнівно нестися вогнем.
2.
Байдуже – сніг чи паводок –
Рухатись треба, рухатись
Вгору – тернистий напрямок...
А чи буває згубна вись?
Там на горі товчеться люд:
Більше між них – повадирів.
Лізуть за ними – з усіх усюд.
А навгруги – кільце із прірв.
Пхатися слід навколінцях,
Дертися крізь колючий дріт,
Щоб хтось сказав: Є промінець,
Тільки аж надто рваний ритм...
3.
Скільки вас записалось в поети
Чуттєвої псевдопорнухи?
Інтернет потерпає від злету
Поезій, народжених в муках.
В них, красивим нальотом прикриті,
Ведуться розкопки душі.
Якщо нічого більше робити,
То пишуться добре вірші.
4.
Наче б’ється всередині дух
І шукає назовні вихід.
Йому треба дозволити рух,
Його треба – проговорити.
Я вже знаю цей внутрішній стан,
Треба думку зригнути віршем,
Щоб вона розійшлась по вустах.
І тоді мені стане ліпше.
Лиш тривожить моральний аспект –
Віддаю я-бо те, що мучить.
Дивно ж: люди вподобають текст,
Саме той, що більніше влучить.
5.
Одному писаці.
Дмитру нема чого переживати,
Бо вірші пишуться, тремтять на кінчику
Простого олівця, вдягають шати –
У мене й у Вікторії Івченко.
Дмитро не відає про внутрішню красу,
Яку не можна зруйнувати ззовні…
Її я просто маю… І несу -
У світ – і вчора, й завтра… І – сьогодні!
Дмитро не знав? Можливо, добре це:
Краса повинна з чимсь контрастувати –
Щоб кожен упізнав її в лице…
Але й за це не слід переживати!
6. Поетичний урок
Скільки віршів в інтернеті,
Всіх не прочитати!
Скільки авторів на злеті
Прагнення писати!
Я відшукую поета
У словах і в дусі
І найкращих римоплетів
Додаю у друзі.
І цікаво: з плином часу
Їх нові доробки
Я дивлюсь – і мить прояснень
Розсуває шторки.
Хтось в поезії змалів
І словами блудить,
Хтось – підріс, набрався сил
І виходить в люди...
Той сплітає струни музик,
Той – кричить запально...
Я радію за їх успіх
Індивідуальний.
І пасивно відмічаю:
Хтось іскрив зірками,
Влився в «поетичну зграю»
І змілів думками.
Я руками розведу,
Нічого сказати.
Вийшов поетичний дух,
Зраджено таланти.
Я затямила урок,
Знаю собі лише:
В мене вистачить думок
На багато віршів.
7. Жаб’ячий світ
Жаба прокинулась - рідне болото
Чмокає шкуру взаграй.
Кумкає подруга сонна під боком,
Квакає жаб’ячий рай.
Зирить на сонце пустими очима:
Що ж то таке угорі?
По жабознавству давно колись вчили:
Жаби є і комарі!
Замкнений світ і обмежена думка.
Жаб’яче бачення справ -
Жаба - це будь-хто, хай навіть не кумка,
Будь-хто, якщо не комар!
Сонечко світить і лащиться звабно...
Жаба ж від щирого серця
Бачить не сонце, а здавлену жабу
І чорнорото сміється.
8. Площа слави
Кажуть, площа є химерна,
Шлях до неї – через терни,
Через хмари. Як до раю?
Інші кажуть, що немає...
Що до площі шлях безглуздий,
З шукачів – сміються музи.
Вигадка, зручна легенда –
Площа слави, площа бренду.
Люди ж їдуть за вінцями –
Одиноко й табунцями,
Пхають вгору свої вірші –
Чи то кращі, чи то гірші.
З ними – я плетуся тихо.
Від нудьги? Для самовтіхи?
Збоку кажуть: «Бог у поміч!»,
Ніби Він плететься поруч.
Я вже знаю, що лукаво
Просто так шукати славу.
І коли знайду ту площу –
Феєрверків не захочу.
| 
