Почуваюсь нормально уже...
Почуваюсь нормально уже, ні про що не шкодую.
За вікном дріботить сірий дощ, і під ковдрою хмар
До зубастого ряду будинків мій погляд мандрує,
Що у сірості збилися в купку байдужих примар.
У душі моїй тихо, відкрито, весняно і порожньо,
Ніби хвилею змило імейли, привати, дзвінки.
Я для дружби колишньої можу відкрити кладовище –
Хай спочине під камнем і більше не лізе в думки.
Я дружу з моїм Янголом – в вічності чесним і мудрим.
Він спиня на межі (щоб не хтілося шляху назад),
Коли з подруги приснуть джерела душевного бруду,
Та не завдано ще непоправних і значимих втрат.
Ні про що не шкодую: образи і біль уже стерлись.
Хай мене звинуватять в розриві... Я думаю: варт
Той підхід, коли щирість-в-очах-каменюка-у-серці,
Щоб його без жалю і прощань закатати в асфальт.
|