Панночка
Ніччю кімната застелена, тиша і спокій.
Панночка чемна, під спину підклавши подушку,
В рідному ліжку смакує свою одинокість.
Пальці стискають ледь теплу із кавою кружку.
Панночка любить собі почуття лоскотати
Спогадом щемним, з якого і сльози, і усміх.
Тільки таких один-два, може – три, небагато,
Хоч її досвід жіночий в активному русі.
Скільки коханих пройшло крізь обійми і серце,
Скільки із них побували всередині неї!
Кожного виплачеш, вилюбиш, вирвеш – та й грець їм!
Згадки стоять на полиці безглуздих трофеїв.
Панночка може із практики скласти стандарти,
Вивести точні спокусницькі їхні лекала,
Знає: до сексу самці оті в біса крилаті,
Після ж – в їх венах тече охолоджена кава.
Прісні злягання не втримує знуджена пам’ять,
Вимести б спогади, винести серце на протяг!
Нині ж вони обважнілі, припилені, м’яті
Сплять в голові – наскладований часом непотріб.
Кружка в долонях, в ній кава остигла і згіркла.
Панночці ж хочеться справді чуттєвого злюбу,
Щоб її серце стискалось і падало в прірву,
Хоч би від спогаду, що їй об’ятрює губи.
Кави ковток – і згадалося: стільчик фігурний,
Що біля ліжка слугує за стіл чи полицю.
З нього штанини і пряжка звисають понуро
І притискають легесеньку пишну спідницю.
З котиком майка згорнулась у сірій сорочці,
Темні колготки, як сором, пришпилюють погляд.
Одяг став рідним у тій позачасовій точці,
Речі – чесніші… І це найчуттєвіший спогад.
| 
