Нічна сорочка
Цій жінці під сорок, повільно іде по базару,
Шукає сорочку нічну у палатках автентики,
Хоч в неї шовкових є кілька і два пенюари –
Мереживом шиті, а хочеться – вишиту хрестиком.
Таку, щоби довга, цупка і шершава до тіла,
Щоб льон волокном своїм сірим зубастенько терся,
Сорочка з тканини, яка б при ходінні скрипіла,
А в ліжку у сні обіймала би міцно й не черство.
Ця жінка блукала, як тінь, між барвистих прилавків,
Сорочку знайшла лиш одну, та орнамент не тішив.
Цнотлива калина на грудях... А жінці би – маків!
Червоних, палких, як вогонь, що волатимуть в тиші.
Таких, щоби губи тяглись цілувати їх денця,
Квітки б соромливо ховали їй литки й зап’ястя,
Таких, щоб у бовдура поруч сполохалось серце
І в ліжку заграло з роками утрачене щастя.
А ще би з барвінком (на іншій сорочці, вже білій),
Щоб лащився, гладив, стебельцями вивсь по тканині.
Шукає тих квітів, що випестять жінку вже стиглу!
Але ж так не шиють! Кому вишивають калину?
|