Ми – квіти
Ми – квіти, ростемо густо,
Наш дім – невеличкий горщик.
Надіємось то на дощик,
А то на землі ресурси.
Ми тягнемося щосили
І квітнемо якнайліпше,
До інших вазонів вплівшись:
«Дивіться! Ми теж зуміли!»
В шикарні куточки світу
Плетемось крізь ряд обмежень.
Для нас, українців, межі
Розставили: «Ну ж, пройдіте!»
І от, коли ми прорвались
Крізь візи і митні черги,
Позбулися оберегів
І значно своїх фінансів,
Нарешті сягнули моря,
Зажили, як вільні квіти –
Не знали, що наше літо
Закінчиться дуже скоро.
...Тягнулись до безкордоння,
Але один самозванець
У світ наш встромив свій палець
І горщик впав з підвіконня.
Та й диво: знайшлися квіти,
Які ще й зраділи долі:
Вони й не цвіли ніколи,
Й не бачили зовсім світу.
|