Королева
Бокал вина, вона – одна,
У думці – жаль, у серці – крига.
Під хвилі спомин-полотна
Шукає збіги в чужих книгах.
А там стоять у блиску плать
Красиві дами, ніжні діви
На сторінках чужих розп’ять
Під жар оливи й трепіт зливи.
А їй пече! З її очей
Летять сльозинки кришталеві.
І в кожній книзі доля тче
Шлях через терни – королеві!
Читає – свій – холодний біль,
Поразок сльози, лезо зради,
У паперових зшитках мрій
Щоразу зустрічає – правду.
Її кружив би світ чужий,
На її власний схожий конче!
Вели б до трону сто стежин
Крізь втрати, розпач, біль і злочин.
І приміряє ока краєм,
Які величні стерпить жертви...
Бо б’ються щастя й страх навзаєм,
Та доля не дає померти!
|