24.

Жанна з "снідоносцями" вирішили поїхати в місто. Чомусь вони засумували в холодному вологому помешканні. Яблуні коло будинку здавалися хижими скелетами, які тремтіли від холоду. По воду треба було ходити до колодязя, який знаходився досить далеко, але найважчим було носити велике важке відро.

Про Дмитра вони навіть не подумали, залишивши його надриватися від крику у власному багні та сечі, ще й дуже зголоднілого. Про спрагу, яка висушила його горло, не потрібно й казати - це був постійний біль хлопця останні два дні. Але "снідоносцям" було до нього байдуже. Сівши до старої "Волги", вони подалися у місто.

 

25.

Коли Костянтин з Олексієм проникли у будинок, навіть не зламавши замка, скориставшись однією з відмичок - Костя, який ішов попереду, різко зупинився і подався назад, наступивши товаришу на ногу.

- Фу, наче в безплатну вбиральню потрапили … - прошепотів він про всяк випадок, хоча вони тричі обійшли дім довкола, обережно подивившись в вікна.

- Так, дуже гидко смердить, наче справді у вокзальному туалеті - погодився Олексій. Лаявся він завжди подумки, чому навчився ще у школі. Почувши стогін, вони кинулись у кімнату. Вигляд Дмитра вразив їх. Хлопець стогнав, дивлячись так, наче нічого не бачив, та бив долонями по ковдрі, як немовля у колисці.

- Біжи, викликай швидку!- наказав Костянтин.

 

26.

Не розумію. Така грязюка у таку холоднечу! - вигукнув Костя, виглядаючи у вікно і здригаючись.

Дмитро сидів непорушно і мовчав. Щомиті його охоплювало сильне бажання забитися у далекий кут і стати непомітним для навколишніх. Він затис долоні між колінами й не зводив погляду з дірки на джинсах, пропаленої цигаркою. Він уже встиг разом із ментами побувати дома, помитися і поїсти. І тепер вони втрьох приїхали до відділку. Хлопець, не приховуючи дрідниць, розповів, як його викрали, повідавши таємніцю своїх інтимних стосунків з Леонідом та Вовою Панько, та передав деякі деталі розмов "снідоносців".

Тепер опери зрозуміли причину вбивства наставника "снідоносців". Це батько-бізнесмен помстився за синка, а ще Вова спровокував розкол серед ВІЛ-інфікованих (про це розповіла секретарка кілька днів тому). Але хто його вбив, було невідомо, хоча хлопці підозрювали, що Ігор був у курсі цих справ і, мабуть, вбивав власноручно. Однак, його причетність до масового вбивства ВІЛ-інфікованих була під великим сумнівом.

- А хто такий Ігор? - запитав Олексій у Дмитра, і той несподівано підняв очі на міліціонера. Хлопець був несамовито розлючений на батька, оскільки найбільше з усіх постраждав через його політичні інтриги.

- Ігор - помічник батька у брудних справах. Він вбив Панька, бо мій старий наказав це зробити. Ще він вбивав конкурентів батька, претендентів на депутатське крісло, - без особливого ентузіазму монотонно говорив Діма.

- Звідки ти це знаєш? - запитав Олексій Сокіл, одночасно діставши з ящика столу два пакетики чаю та баночку з цукром.

- Я часто ходив до батька на роботу у справах, зокрема, погратися на коп’ютері, тому був свідком багатьох розмов. Можливо, я навіть знаю такі речі, яких не знає секретарка, - похвалився Діма і знову опустив очі.

Костя піднявся і сунув хлопцю під носа протокол, у якому були детально записані розповіді про викрадення, викрадачів, уривки їх розмов, про ситуацію на фірмі батька та його депутатську гонку і роль Ігоря у справах Самсонова. Костя показав, де треба розписатися, і Дмитро слухняно поставив свою закарлючку.

Перед носом Діми на столі лежав журнал зі статтею про гомосексуалістів, ілюстрованою кольоровими фотокартками, та, заляканий останніми подіями, хлопець боявся перегорнути сторінку, де було надруковане продовження, хоч на нього ніхто не дивився. Олексій готував собі чай, розмішуючи цукор у чашці, що традиційно робилося на облупленому підвіконні. До нього приєднався Костя зі своєю філіжанкою.

Кілька хвилин Дмитро спостерігав дві спини, яким не було до нього діла. "Усі люди - свині. В них немає нічого людського..." - думав він, спостерігаючи за співробітниками карного розшуку... Але ось йому подали чашку гарячого чаю, і в серці хлопця щось прокинулось. Менти з моменту їх знайомства поводились з ним по-людськи. "Вони визволили мене з пазурів божевільних "снідоносців", привезли додому, нормально зі мною говорили, а тепер ще й пригостили чаєм... - думав Дмитро, розглядаючи картинку в журналі. - Здається, вони - непогані люди, не такі жорстокі, як про них говорять, і не такі корисливі, як мій батько та його оточення. До того ж, як я зрозумів з розмови, Олексій ще неодружений..."

- Моя тобі порада, -промовив Олексій, сідаючи недалеко від нього, - поживи наразі у друзів. Не думаю, що твій батько зрадіє, дізнавшись, що ти здав його.

- У мене є власна квартира, де я прописаний, - спокійно промовив Дмитро, доїдаючи бутерброд, який у вигляді гуманітарної допомоги пожертвував йому Костянтин.

- І все ж таки... Доки ми не заарештували помічника Самсонова, сховайся десь.

- Добре, я поживу в одного з коханців, - відповів Діма, допиваючи чай з лимоном. - А ти живеш один? - Його пристрасний погляд втупився у гарного міліціонера.

- Ні, з дівчиною, - швидко відповів Олексій.

 

27.

Ігореві пощастило. Він абсолютно випадково побачив Жанну на базарі, де вона ретельно оглядала продукти харчування рослинного походження. Дівчина бачила його лише раз, та й то у нічній темряві, але Ігор цього не знав. Він пішов за нею. Так, у нього була феноменальна зорова пам’ять - дівчина справді виявилась тією самою Жанною з секти "снідоносців", яку він бачив на фото в кабінеті Самсонова. До того ж вона виглядала такою заляканою, постійно озиралася, коли її хтось випадково торкався. Ігор побачив стареньку "Волгу", до якої вона йшла з повними сумками. У машині завдяки тренованому зору він вгледів кількох хлопців. Проте вони дивились в інший бік. Ігор швидко підійшов до дівчини, схопивши її за талію однією рукою.

- Привіт, Жанно! Сподіваюсь, ти не хочеш раптово померти?! - Вільною рукою він торкнувся її горла швидким рухом. - Пискнеш - шию скручу, мені втрачати нічого.

Поглянувши у його порожні темні очі, очі вбивці, вона зрозуміла, що навіть люди поблизу не завадять йому вбити її. До того ж сучасні люди такі залякані, що навіть побачивши власними очима вбивство, щвидко пройдуть мимо й зроблять вигляд, що нічого і нікого не бачать. Він обійняв її так, наче стару знайому, і відвів у глухий провулок, де нікого не було. Жанні стало страшно.

- Де ви тримаєте Дмитра Самсонова? - офіційним тоном запитав Ігор.

- Ви що, з міліції? - тремтячим голосом озвалася вона.

- Звісно, що ні. Я помічник Івана Самсонова, в якого ви викрали сина. Відповідай! Де ви його тримаєте? - він почав викручувати їй зап’ясток. - Мені зламати тобі руку?

Жанна відкрила рота, щоб закричати, та отримала долонею по обличчю, проковтнувши крик і трохи не язик.

- Що, я погано вимовляю слова? - зі злістю спитав Ігор. Чи СНІД уже з’їв твій розум?

Раптом Жанна зблідла.

- Так, це ти вбив нашого лідера! Я пам’ятаю. Ти перерізав йому горлянку, - наче в трансі казала дівчина.

"Погано, що вона мене бачила. Якщо це стерво потрапить до міліції - мені кінець!" Ігор непомітно для Жанни обвів поглядом околиці. Усі наче померли в цьому провулку. Так, треба вбити Жанну, це неминуче. Але спершу нехай скаже, де цей проклятий Дмитро. Трохи придушивши дівчину у темних кущах біля стіни будинку, Ігор довідався, що його підозри стосовно дачі були правильні. Витягнувши з кишені того ж самого ножа, яким він убивав Вову, Ігор швидко перерізав горлянку Жанні. Потім залишив її тіло у густих кущах, заштовхнувши його під балкон - у тінь. Нахилившись, він пробіг трохи повз стіну, завернувши за ріг будинку і... наткнувся на Дмитра.

Живий і неушкоджений, той ішов з того самого ринку, де Ігор зустрів Жанну. Хлопець тримав у руці кульок, напханий їжею так, наче збирався на безлюдний острів. Побачивши вбивцю, Дмитро зблід і кинувся навтьоки. На півдорозі він трохи не наштовхнувся на Леоніда, свого коханця зі "снідоносців". Дмитро, матюкнувшись, оббіг навколо здивованого Леоніда та дременув у перехід метро, одразу загубившись у натовпі.

 

28.

Коли Дмитро вскочив у вагон водночас зі словами: "Обережно, двері зачиняються!" і двері потяга, як і обіцяли, зачинилися перед носом Ігоря, колишній мент подумав, що в цей день шукати хлопця - марна справа. "Якщо він зараз втік, хоч така його поведінка щонайменше дивна, то додому він точно не піде, - думав Ігор, коли проходив через автомати виходу з метрополітену. - Чому ж він втік? Йому немає смислу мене боятися... Чи може, він заразився божевіллям від "снідоносців", провівши з ними кілька днів?.. Усе це дивно... – І раптом мозок Ігоря атакувала стрімка і пекуча думка: - А може, хлопчина бачив, як я вбивав Жанну? Інакше чому він знаходився так близько від цієї дівчини? Отже, вони заодно..."

Він сів у машину, зі злістю хряснувши дверцятами. У просторому салоні "Мерседеса" було ще тепло після останньої поїздки. Ігор ввімкнув комерційне радіо, налаштувавшись на улюблену хвилю, і нервово відкинувся на спинку м’якого сидіння. У цю хвилину він відчував себе телепнем, придурком і якоюсь мірою лохом. Він дізнався, де переховують Дмитра, і вбив дівчину, а тепер виявилось, що синок шефа розгулює на свободі і, як видно, не поспішає повертатись до батька. Чим більше він про це думав, тим більше відчував себе ідіотом. "Через нього міліція впевнилась, що мені є що приховувати, і копатиме далі... і хто знає, що їм вдасться відкопати? А це опудало гуляє по вулицях і тікає від мене!.." Одночасно Ігоря турбувала ще одна, не менш жахлива думка: "А що, якщо Дмитро і справді бачив сцену вбивства?.. Усе це дуже дивно і заплутано... Зараз його марно розшукувати. До вечора він не заявиться ні в батька, ні на своїй квартирі, він боїться, але поговорити з ним буде краще сьогодні," - напружено роздумував помічник Самсонова.

Неподалік його машини стояла стара "Волга". Хлопці вже вийшли з автомобіля і нервово ходили навколо нього. "Певно, очікують Жанну, - зробив висновок Ігор. - Вони здогадаються, що дівчина вбита. Вже минуло кілька годин..." Ігор не знав, як вчинити далі. Думки заплутувались, і щоб покінчити із сумнівами, він вирішив перестрахуватися.

Так і не дочекавшись Жанни, хлопці (Леонід та Андрій) пробували її шукати і, можливо, вже знайшли... Вони сіли до "Волги" і поїхали в сторону дачі, де, як вони думали, перебуває Дмитро. Ігор рушив за ними і, коли обидва автомобілі виїхали на порожню заміську дорогу, обігнавши "Волгу", точним пострілом Ігор влучив у її бензобак, від чого прогремів гучний вибух і автомобіль зі "снідоносцями" миттєво спалахнув. Помічник Самсонова швидко розвернувся і поїхав у місто з надією знайти Дмитра у його квартирі.

Для обережності припаркувавши «мерс» біля сусіднього будинку, він вийшов з автомобіля. Ігор йшов слизьким тротуаром брудної вулиці, його ніс уже встиг почервоніти від холоду. За спиною прогримів трамвай, але Ігор ніяк не відреагував на цей звук, від якого будь-хто з переляку відскочив би в сторону. Його хвилювала лише одна думка, міцно полонивши свідомість: "Синок бізнесмена ймовірно став свідком вбивства. Самсонов йому довіряє кримінальні таємниці своєї діяльності, але чи можна довіряти хлопцю, коли він ні з того ні з сього тікає?.. Якщо через нього про мою діяльність пронюхає міліція, мені кінець. Це Самсонов відмажеться, бо в нього є гроші. Прикро, що я не маю права вбити Дмитра, - він зупинився і подивився вгору на балкони. - Я маю справу з його батьком... Але ж одна справа Іван Самсонов - це серйнозна, відповідальна і поважна людина, а Дмитро, усі знають, дивакуватий придурок. Якщо в нього вистачило розуму переспати зі "снідоносцем", то де гарантії, що завтра він не піде трахатись з карним розшуком?.."

 

29.

По дорозі до будинку, де був прописаний дурнуватий синок бізнесмена, Ігор багато про що подумав. Думки бігли поперед нього, примушуючи його прискорювати кроки. "Звісно, якщо Дмитро бачив, як я вбивав Жанну, і якщо ці кляті "снідоносці" якимсь чином настроїли його проти батька, то він не відчинить мені дверей. А двері у квартирі, мабуть, броньовані, як у Самсонова, бо синка він хоч і називає опудалом, але в глибині душі все ж любить. Можливо, ще й сигналізація є. Тобто доведеться сидіти неподалік його будинку. А от скільки? Бо ж їжі цей голубий накупив чимало..."

Звісно, свою відсутність Ігор пояснить пошуками Дмитра. Він зупинився перед гарним, нещодавно зведеним будинком, якраз напроти вікон квартири хлопця. Добре, що він знає номер квартири. Кілька разів Самсонов наказував сходити за Дмитром (щоб дістатись до нього додому з фірми, необхідно тільки перейти дорогу), коли Іван хотів поговорити з сином. Зрозуміло, до кімнати Ігоря не запрошували, Дмитро завжди поводився з ним зухвало - це додасть приємності, коли він його вбиватиме.

Закуривши коричневу цигарку, Ігор подивився вгору: вікна Дмитра були темними. Відчепивши від пояса мобілку, він набрав номер телефона неслухняного хлопця та довго чекав відповіді - нікого. Чи Дмитро просто не вмикає світло?

Раптом йому подзвонив Іван Самсонов:

- Як справи? - нервовий голос боса полоснув, як бритва по зап’ястку. Шеф був роздратований і наляканий, хоч і намагався це приховати.

- Сьогодні довелося вбити Жанну.

- Яку Жанну? Ту, що зі "снідоносців"?

- Так, зовсім несподівано виявилось, що вона бачила, як я вбивав Вову Панька.

- Ну добре, добре, це не важливо, - нетерпляче казав Іван. Ти знайшов Дмитра? - голос його затремтів.

- Жанна казала, що вони вбили вашого сина, тому що він намагався втекти та напав на когось з них. Вони так перелякалися, що його пристрелили.

У слухавці повисло важке мовчання.

- Ти перевірив її слова? - слабким, наче хворим голосом питав далі Іван.

- Ще не зміг. Я переслідував їхню "Волгу" і вистрелив, щоби налякати їх, проте вони, мабуть, везли з собою щось таке, що легко спалахує, тому від одного пострілу машина злетіла у повітря. - Ігор не хотів показати, що навмисне вбив єдиних свідків викрадення Дмитра. "Хай думає, що вибух стався випадково", - подумки сказав він.

- Що ж, виходить, ми так і не дізналися, де було сховище цих ненормальних? - підвів підсумок Іван. Ігор промовчав. - Усе це дуже погано. Проте, виборчі перегони наближаються до свого кінця. Гадаю, я таки зможу стати депутатом, - голос майбутнього володаря м’якого крісла раптом ожив. ВІЛ-інфіковані мені вже не потрібні. Їх безглузді дії тільки заважають мені, до того ж вони бажають якомога швидше отримати ліки. Це примушує мене нервувати. Було б непогано їх усіх убити. Усіх! - закінчив він бесіду.

 

30.

Ще ніколи в житті Дмитро не був так наляканий. Він сидів укабінеті міліції і всім тілом трусився від страху бути вбитим. "Нехай ВІЛ-інфекція... Вона залишить мені років десять життя, але я не хочу померти сьогодні чи завтра..." - думав він, не помічаючи нічого і нікого навколо себе. Плакати із закликами берегти електроенергію та правилами пожежної безпеки здавалися не більше, ніж жовтуватим фоном, порожньою стіною. Олексій приніс йому ще одну чашку гарячого чаю, і Дмитро механічним рухом обійняв її довгими, як у піаніста, пальцями.

Це добре, що він втік від Ігоря. Малоймовірно, що той хотів запитати про справи чи про здоров’я. Дмитро вскочив у вагон метро, і, коли двері зачинилися, він бачив застиглого на пероні Ігоря. Цей образ міцно заполонив пам’ять хлопця. Коли він сплющував повіки, перед очима поставав Ігор, обличчям схожий на мавпу завдяки викоханій за тиждень рудій щетині та зморшкам, поява яких неминуча в умовах нервових стресів та постійного куріння. Брудне волосся протягом відкинуло у бік напряму поїзда. А очі... вони були такі великі і круглі, а зіниці здавалися червоними...

Дмитро ще раз заплющив очі, щоб позбутися образу, який проти бажання оселився у свідомості. Він пригадав, що хотів поїхати до коханця, а потім передумав і від одного знайомого подзвонив Олексію і розповів про те, що з ним сталося. Міліціонер зустрів його на протилежному кінці міста (Дмитро боявся з’являтися біля тих місць, де його можуть побачити) і на машині вони приїхали до відділку. Дорогою Дмитро все боявся, що якийсь найманий вбивця вистрелить йому у скроні з даху якогось будинку, повз який вони проїздили.

- Пий чай, тобі треба заспокоїтись, - тихо сказав Олексій, підійшовиши до Діми ззаду і поплескавши його по плечу, як давнього друга.

- Мій батько ніколи мене не любив, - зізнався хлопець. - Він запросто міг наказати мене вбити.

- Послухай, про те, що ти давав свідчення про нього, ще ніхто, крім нас трьох, не знає. Ми їх ще не пустили у хід, бо хочемо зібрати більше доказів, щоб твій любий батечко не зміг легко відмазатись. Але я розумію твою ситуацію, тому ти можеш деякий час пожити в мене...

Діма кивнув головою. Але тепер в його розумінні домівка Сокола була не більш, ніж наданий притулок. Олексій вже не раз за свою слідчу практику запрошував до себе пожити потерпілих чи випадкових свідків, життю яких виникала загроза.

До кабінету ввійшов Костя Ялишев.

- Я щойно від експерта. Знайшовся наш пістолет, з якого були вбиті "снідоносці", які згвалтували дівчину. - І він розповів про вибух, що стався на заміській дорозі внаслідок пробиття бензобаку кулею. - Я перевірив номери автомобіля. Стара "Волга" належала батькам Леоніда, на дачі яких переховували Діму. Цей пістолет знаходився у машині. Отже, ці два хлопці були якось причетні до вбивства...

- Вбиті тільки два хлопці? - стурбовано запитав Дмитро. - А де ж Жанна? - ніби опритомнівши після тривалої втрати свідомості, запитав він.

- Невідомо.

Діма подумав, напруживши усю свою пам’ять, і висловився:

- Жанна вкрала пістолет з місця злочину. Я це знаю з їх розмов. І вони ще отруювали якихсь своїх суперників газом, а ще вони заражували СНІДом невинних людей, - бурмотів Дмитро.

Двері зі скрипом відчинилися і до кабінету зайшов начальник карного розшуку.

- Ось вам ще одне вбивство, - і він кинув фото вбитої дівчини з місця злочину на стіл і поруч поклав папку з матеріалами по вбивству.

- А ось і Жанна, - сухо сказав Олексій і почав робити собі чай.

 

31.

Коли Олексій з Дмитром поїхали додому, Костянтин задумався. Думки його були невеселими. "Якщо Самсонов таки стане депутатом, ми ніколи не зможемо посадити його, це зрозуміло. А дуже б хотілось!" До того ж в них є тільки свідчення Дмитра. А цей хлопець легко піддається чужому впливу. Швидше за все, на суді, якщо до цього дійде, батько змусить його відмовитись від свідчень. Все ж таки вони - члени однієї сім’ї, а своя сорочка ближча до тіла. Якби спіймати Ігоря і примусити його говорити... про Івана Самсонова. Але, можливо, Іван дасть Ігорю адвоката та гроші, які зможуть набагато скоротити йому строк ув’язнення... Чи зовсім його відпустити...

 

32.

Переступивши поріг трикімнатної квартири міліціонера, Дмитро кинувся до телефона. Проте Олексій поклав руку на його пальці, коли ті вже стискали слухавку.

- Кому дзвонити зібрався?

- Я хочу сказати своєму другу Славіку де я. Він же такий ревнивий! А я так раптово кинув його.

- Забудь про гарні манери, - твердо промовив Олексій, роздягаючись. Велика біла кішка сіла на його зняті чоботи та вдоволено замуркотіла.

- Це ї є дівчина, з якою ти живеш? - зіронізував Дмитро.

- Ні, в мене багато різних жінок, не втримався, щоб не похвалитися, Олексій. - Щоб я жив з однією?!! Я б збожеволів! Мені потрібна постійна зміна обстановки.

- То мені не можна зв’язуватись із Славіком? - знову спитав Дмитро надягаючи кинуті йому Олексієм капці.

- Я ж сказав: ні. І не думай зробити таку дурницю! Ти ще Ігорю подзвони! Чи батьку, який знайде спосіб з тобою розправитися. Поясни йому, що ти його здав, і тому втік від Ігоря, - із підробленою жорстокістю говорив Олексій. - Гадаю, Ігор тебе вже шукає. І про усяк випадок добре буде, якщо цей твій Славік і не підозрюватиме, де ти ховаєшся.

- Добре, а то він може приїхати сюди і побити тебе... з ревнощів. Дмитро хитрувато подивився на Олексія. - Ти такий гарний, а він не знає, що ти - мент. Тому я справді не буду йому дзвонити.

- От і добре, - Олексій навіть спітнів. Як це втомлює - розмова з дурнем!

 

33.

Понад усе Ігор боявся, що Дмитро прибіжить додому раніше, ніж він спіймає цю падлюку і вб’є. Проте він уже дійшов такого стану, що, не вагаючись, вбив би і Самсонова.

Однак чатувати на Діму під домівкою Івана чи будинком, де розташована квартира хлопця або розірватись на дві частини, щоб одночасно бути і там, і там, Ігор не міг. Самсонов наказав приїхати на фірму, розпитував про подробиці вбивства "снідоносців"-викрадачів. Ігор щомиті хотів дивитись на годинник і ледве стримувався від цього, щоб не викликати підозру шефа. Уже зовсім стемніло, коли він звільнився від нав’язливого бізнесмена, що був сам не свій від новини про смерть сина, і сів за кермо автомобіля. Музика була, як завжди, гучною, дивно, як взагалі у такій обстановці Ігор міг хоч якось мислити. Але саме у цій ситуації йому спала на думку чудова ідея, принаймні, так він подумав.

- Треба знайти коханця Діми, - роздумував він уголос. Кілька тижнів тому Ігор на прохання Самсонова підвозив хлопця до Славіка. Це було далеко від фірми, тому Іван попрохав відвезти сина на машині, щоби той по дорозі не познайомився ще з якимсь гоміком і не перепихнувся з ним. Все таки бізнесмена турбувало питання СНІДу, занадто багато він про нього чув.

Славік жив у приватному секторі, який завдяки чиїйсь товстій волохатій руці не знесли, коли будували висотні будинки. "Я примушу його запросити до себе додому малого Дмитрика... Вони ж напевне якось зв’яжуться... Голуба любов не така вірна, щоб Славік пожертвував собою заради чергового коханця, який сьогодні є, а завтра може зникнути..." Так він і вчинив, зупинивши автомобіль біля зеленого паркану під гіллям старої груші.

 

34.

Дмитро знемагав у квартирі опера, ходив з однієї кімнати до іншої, потім у зворотньому напрямку, ввімнув телевізор, потім вимкнув, бо там показували самі новини, пробував слухати магнітофон, але дешева попса не подобалась Дімі, бо звик до жорсткого року, а ним тут і не пахло...

Олексій пішов на чергове побачення, сказавши, що повернеться пізно ввечері, і наказав нікуди по можливості не ходити. Але Дімі невимовно хотілося збити нервове напруження від подій пережитого дня, а міліціонер навряд чи погодиться йому у цьому допомогти. "Ігор не буде мене шукати у Славіка. Він колись підвозив мене до нього додому, але ж він не дурний, щоби думати, що я так довго залишаюсь з одним хлопцем..." - думав він, вдягаючи теплу куртку.

 

35.

Дмитро метався по кімнаті, як дикий звір у клітці. Його високий з міцними м’язами хлопець з підозрою дивився на нього. Діма і вибрав Славіка за його фізичну силу і навики борця. Проте недоліком коханця були ревнощі. Одного разу він навіть побив Діму, коли на мобілку подзвонив один із його колишніх друзів. Звісно, Славік не ідеальний варіант... Але де вони, ті ідеальні? Хіба що у мріях...

- Що тебе турбує? Ти такий знервований... - нарешті запитав Славік.

"Так тобі і сказав, - зі злістю подумки відповів Дмитро, плюхнувшись на шкіряний диван. - По-перше, чекаю, доки пройде інкубаційний період... щоб перевіритись на СНІД. По-друге, я здав падлюку-батька ментам і за це мене може вбити Ігор, його помічник по брудних справах..." Але вголос він пробурмотів щось незрозуміле, вмикаючи телевізор.

 

36.

Перш аніж зайти у хвіртку, Ігор заглядав через паркан. На подвір’ї було темно, але у вікнах Славіка горіло світло. "Отже, цей гомік дома. Чудово!" - вирішив Ігор. Але його чекала одна приємна несподіванка. Раптом у тій частині кімнати, яку було добре видно з двору, з’явився худий зад у рваних джинсах та худорлява спина, які разом поозадкували у сторону вікна і некультурно всілися на підвіконні. Спині навіть не слід було повертати обличчя хлопця до Ігоря, щоб той упізнав Дмитра. Ігор занадто добре пам’ятав тендітну статуру синка шефа, а ще ліпше - витерті до дірок блакитні джинси. "Оце щастя!!!" - подумки вигукнув Ігор. Усе виявилось значно легше, ніж він сподівався. Зараз він уб’є обох "закоханих" і цим зробить дві корисні справи: по-перше, звільниться від небезпечного свідка, а по-друге, двома гоміками у місті стане менше. Він так думав.

Ігор постукав у двері, і Славік швидко йому відчинив.

- Добрий день. Я шукаю Діму Самсонова.

- А хто Ви? - запитав хлопець.

- Я його друг, - відповів Ігор, трохи подумавши. Він хотів спершу назватися співробітником міліції, але в останній момент знадав, що підроблене посвідчення, яким завжди користувався, залишилось у машині.

- Який ще друг? - прискіпливо оцінивши його поглядом, запитав Славік, - я знаю усіх друзів Діми, принаймні тих, які можуть прийти до мене у разі необхідності.

- Я - новий друг, - уже трохи нервуючи, відповів Ігор. - Ми з ним познайомились на фірмі його батька, - несподівано придумав він. За час роботи в міліції Ігор добре навчився складати правдоподібні байки, хоч вони і не завжди приносили успіх.

- Я бачу, що друг, - з певним відтінком злості промовив Славік і жестом правоої руки вказав, що хотів би поговорити з Ігорем за ворітьми, так, щоб Діма цього не бачив.

Вони вдвох вийщли з двору, і тільки перетнувши лінію паркана, Славік з усієї сили вдарив Ігоря кулаком у носа. Він займався боксом і самбо ще зі школи. Ігор впав у калюжу талого снігу, заліпивши обличчя та руки грязюкою, але швидко підвівся і збив з ніг Славіка. Зав’язалася бійка, яка тривала близько п"ятнадцяти хвилин. Тільки коли зад Ігоря ненароком впав на капот і вибив лобове скло "Мерседеса", потім обидва спеціалісти у галузі рукопашного бою випали в двір разом з парканом, поваливши його на землю, а Дмитро, перелякавшись, викликав міліцію. За п’ять хвилин ті приїхали і розняли борців.

- Він хотів, мабуть, мене пограбувати, тому що одразу накинувся з кулаками, коли я відчинив двері, - пояснював Славік, хоча прекрасно знав, що його слова далеко не відповідають істині. Та зараз йому значно вигідніше було постати у вигляді потерпілого.

- Не поспішайте відпускати Ігоря. Мабуть, він хотів мене вбити. Його вже шукають ваші колеги з карного розшуку, зокрема Олексій Сокіл, якщо його знаєте. - І Діма коротко розказав історію, що з ним сталася.

Міліціонери знайшли у "Мерседесі" вогнепальну зброю - пістолет, присутність якого Ігор не зміг пояснити, тому йому довелося разом з міліціонерами поїхати до райвідділку.

 

37.

- Ну що, будемо зізнаватись чи далі гратимеш у мовчанку? - досить весело спитав Костя Ялишев, розвалившись на стільці. Поряд сидів Олексій, теж з приємною усмішкою продавця презервативів. Доказів проти Ігоря було так багато, що слідчі могли не дуже хвилюватися.

Ігор похмуро дивився на них, торкаючись тремтячими пальцями до відрощеної щетини.

- Ми маємо пістолет з Вашими відбитками, з якого був прострілений бак "Волги" "снідоносців". До того ж Ваші пальчики на сумочці зарізаної біля ринку Жанни. До того ж Ви напали на Славіка, - це подав голос Олексій.

- Добре, я усе розповім, - пробурмотів Ігор. Я не хочу, щоб доки я буду відсиджувати свій строк, цей Самсонов гуляв на волі. Ще я можу дуже вам допомогти. Розкрутити цю справу без мене ви не зможете. Сподіваюсь, - голос чоловіка затремтів від сорому, - ви врахуєте це.

- Базару нема, - суворо звузивши повіки, відчеканив Костянтин. Він розумів, що після торгівлі Ігор розколеться. Нерви злочинця були у такому стані, що він не зміг би довго стриуватися. Все одно б розповів.

- Вбити цих "снідоносців" мені доручив Іван Самсонов! - випалив Ігор. "Ось, отримуй свою порцію лайна, стерво, - зі злістю подумав він, подумки показуючи середній палець руки колишньому шефу. - Ти в мене відсидиш, товсте, тупе теля". У цей момент він справді повірив, що, вбиваючи, він виконував накази шефа.

- Так, а за що? - Костянтин швидко писав на своєму робочому столі зізнання Ігоря.

- У Самсонова було дві причини. По-перше, його син, йолоп Діма переспав з Вовою Паньком, одним зі "снідоносців", а по-друге, Володимир штовхав свою політику за спиною у шефа. - І Ігор розповів про розкол серед членів організації, та їхні взаємні вбивства. Слова вилітали з його рота, мов кулі. Губи Ігоря затремтіли. Чорний гумор ситуації, яка склалася у Самсонова зі "снідоносцями", примушував його сміятися. Він ледве міг говорити. - Бо всі ці "снідоносці" збожеволіли. - Ігор залився дрібним істеричним реготом. - Усі одночасно. Разом із Самсоновим та його синочком. В одному таборі ВІЛ-інфіковані майже молилися на Івана, навіть погрожували конкурентам та їх помічникам у боротьбі за депутатське крісло. Вони згвалтували одну дівчину. Я це бачив.

- І ви не намагалися зупинити їх?

- А для чого? Я повинен був перерізати горлянку Вові Паньку, який, - ой не можу, це занадто смішно… - Ігор відкинувся на стільці, сльози полились з його очей, - саме цей Вова вбив тих ВІЛ-інфікованих, які згвалтували ту дівчину.

- І ви вбили Вову?

- Так, перерізав йому горлянку, - байдуже відповів він.

- Діму ти теж намагався вбити?

- Оцього ви вже не доведете, - посміхаючись, промовив Ігор. - Я ж його не вбив, чи не так? Ви, гадаю, не телепати, щоб читати мої думки?..

 

38.

За вікном райвідділу міліції розгулював по-зимовому пронизливий вітер, який чомусь пахнув весною.

- Чорт! Ледве не забув! Через кілька днів восьме березня! - у розпачі вигукнув Костя Ялишев. Він так захопився справою Самсонова, що зовсім забув про час. Якщо вдасться засадити за грати цю товсту свиню, то неодмінно його і Олексія не обмине підвищення. У цьому Костя був впевнений, і насправді нова зірочка на погонах його цікавила набагато більше, ніж Самсонов з усіма його "снідоносцями", узяті разом, помножені одне на одного в геометричній прогресії. Нарешті Костя продовжив: - Що ти подаруєш своїй дівчині?

- Якій саме? - запитав Олексій, трохи подумавши, і підняв очі на друга. Дівчат у нього було багато, і він не хотів виокремлювати подарунком якусь одну, а привітати усіх у нього не вистачить навіть двох зарплат.

- Тій, яка в тебе більш-менш постійна, - хитро посміхаючись, пояснив Ялишев. Олексій теж засміявся:

- Ти ж знаєш, що в мене з постійних тільки Дмитрик.

- Думаю, він був би не проти отримати подарунок на жіноче свято.

- Не знущайся з нього. Не такий він вже і поганий. До того ж швидше за все він буде в нас працювати, - коли Олексій побачив, що очі співробітника так збільшилися у розмірах, наче перебували на дев’ятому місяці вагітності, пояснив: - Діма вирішив поступати до Академії внутрішніх справ, хоче ловити злочинців, дільничний вже оформив йому туди направлення.

Костя схопився за голову.

- Ні, краще повернемось до теми восьмого березня.

- Досить про восьме березня. Не забувай, що через кілька тижнів вибори. І якщо ця падлюка Самсонов встигне сховатись за депутатську недоторканість, ми його вже не дістанемо. Часу в нас обмаль, - як начальник, констатував Олексій, на останній фразі піднявши вказівного пальця вгору і звернувши увагу друга на важливу обставину.

Докази у них були, але їх могло виявитись недостатньо. Є свідчення Ігоря, в яких чітко говориться, що замовником вбивства Панька та його команди був Іван Самсонов. Ігор працював на бізнесмена, це може підтвердити секретарка і навіть Дмитро. До того ж їх свідчення теж запротокольовані. Багато говорили відбитки пальців Ігоря на сумочці Жанни. Дівчина була вбита так само, як і її друг Вова. Це визначили криміналісти. "Вбивця однин!", - хором сказали вони. Балістична експертиза встановила, що куля, якою прострелили бензобак "Волги", належить пістолету Ігоря, знайденому у його машині. До того ж Ігор сам зізнався у всіх трьох убивствах. Складність полягала лише в доведенні, що замовником був Самсонов, що він мав мету, мотив і прямий умисел, хоч це і було очевидним. Олексій, перевівши погляд на друга, сказав:

- Треба зловити Самсонова. У нас достатньо підстав, щоб поїхати на санкціонувати його затримання. Може, нам навіть вдасться повісити на нього два трупи, які нібито вбив Панько.

- А ще довести його причетність до справи "снідоносців".

Несподівано двері відчинились і до кабінету повільним кроком зайшов Микола Карпович. Він поклав на стіл перед носом Сокола папку.

- Ось деякі цікаві матеріали про ваших "снідоносців".

- Звідки вони? - здивовано спитав Олексій.

- УБНОН передали. А ось і машина з речовими доказами, які знайшли у будинках, призначених для знесення, - і начальник показав на вантажівку за вікном, з якого переносили до відділку газові балончики, явно не заводського виробництва, та великий мішок.

- Я розумію, що в Управлінні по боротьбі з незаконним обігом наркотиків працюють такі щурі, які можуть знайти усе, що завгодно. Але що їм треба було від наших "снідоносців"? - нервово запитав Олексій.

- Певно, що наркотики! - вигукнув Микола Карпович. - Якби ми працювали так, як УБНОН, масштаби злочинності у нашому місті стали б значно меншими.

У цей момент двоє затягли у кабінет великий мішок.

- Що це?! - запитав Олексій.

- П’ятдесят кілограмів драпу. Речовий доказ до справи "снідоносців". Розслідуй! - швидко вигукнув начальник і вийшов з кабінету, гупнувши дверима.

 

39.

Ось і закінчився день виборів, і всі урни були використані за призначенням. Всенародне голосування, мабуть, визначило склад парламенту, та швидше, звичайно, що цей склад визначили задовго до виборів і без участі народних мас.

Костя і Діма сиділи у Олексія вдома та розмовляли про футбол і дівчат. Дмитро загадково відмовчувався, але цього ніхто і не помічав. На столі стояли три пляшки пива, а під столом батарея порожніх пляшок від горілки.

- Давно я мріяв зробити собі такий подарунок! - з щасливою посмішкою вигукнув Олексій.

- Так ми добре попрацювали ці два місяці, - не менш задоволено сказав Костя.

Доказів виявилося достатньо, щоб засадити Івана Самсонова до в’язниці. До його кримінальної справи по вбивствах "снідоносців" додали ще кілька епізодів по злочинах щодо кандидатів у депутати та їх помічників.

Усі таємниці щодо вбивств між "снідоносцями" теж випливли. УБНОН пронюхали своїми щурячими носами про наркотики у казармах, де перебували "снідоносці". На той час відокремлені групи так злякались за своє життя, що вирішили помиритись і жити разом. Заодно з мішком драпу міліціонери знайшли використані газові балони, якими, як потім було встановлено, і користувалася команда Вови Панька.

Самсонов виявився ще дурнішим, ніж здавався на перший погляд, він в усьому зізнався на першому ж допиті, навіть у тих злочинах, про які не було відомо міліції та в тих, які він не скоював.

Діму взяли на роботу в міліцію, спершу у патрульно-постову службу, з умовою, що коли він поступить на заочну форму навчання в Академію МВС, його переведуть на помічника Олексія Сокола, тому хлопцям точно доведеться працювати разом. І Діма вже встиг закохатися у свою нову роботу.

- Я такий щасливий, що працюватиму з вами! - вигукнув Дмитро, і підскочивши з м’якого крісла кинувся обіймати обох слідчих і вдячно їх розціловувати.

 

Дьяченко Ніна, Спірідончева Антоніна (співавторство), 2001 р.

Опубліковано:«Альманах сучасної української літератури «Нова проза», 2006р.

P.S. Оповідання написано, коли в країні діяла змішана (мажоритарно-пропорційна) система виборів.