Я давно це помітила. Тому на тривалий час перестала писати: п’ять років творчого затишшя, хіба що віршовані вітання зі святами, днями народження та випробування своєї майстерності в епістолярному жанрі, здебільшого вишуканих словесних задокументованих наїздів, бо професія юриста як не як.
Хтось буде здивований, що мої ранні поезії (так би мовити інтимні), датовані якимсь там 1996-2002-м роками, деякі з них навіть потрапили до книжки «Весна-поетеса», насправді присвячені – нікому. Нафантазовані, висмоктані з пальця, якщо бути чесною... Здійснилися вони вже потім... так, ніби я сама писала сценарій. Рostfactum виявилось, що й писати мені нема про що, бо вже все написано.
Пізніше, серед знайомих мені творчих людей дехто підтвердив: таки здійснюється написане, ми програмуємо собі майбутнє... Мабуть, це відбувається за приблизно тим же принципом, як і досягнення важливих цілей, записаних на аркуші паперу, прикріпленому на видноті. Приблизно так, як здійснюються заповітні мрії, щодо яких маємо абсолютну впевненість, що саме цього ми дууууже хочемо. Так, як діє молитва, коли дійсно віримо. Приблизно так, як діє гіпноз... ні, про це буду стверджувати – не пробувала, не знаю. Словом, опиняється десь глибоко в підсвідомості, що діється далі – питання до психологів чи до Бога.
Вірші спочатку задумуються, в голові крутяться фрази, ідеї, сюжет, все це пропускається через почуття, потім лягає на папір, потім незліченну кількість разів перечитується. І сяк, і так, і під настрій, і щоб упевнитись, що дійсно гарні, і правляться, знову відбираючи наше натхнення і уяву. Чому б їм не здійснюватись?
Я розповіла про цю знахідку своїй подрузі, з якої писала образ героїні до свого роману, який, до речі, застряг десь у шухляді, близький до закінчення. За десять років у шлюбі та не могла завагітніти. «Зроби так, щоб моя героїня народила дитину», - попросила вона - і я зробила, закрутивши сюжет таким чином. Через рік моя подруга стала мамою. Збіг чи ні? Були й інші подібні збіги, коли щось ставалося несподіване, непередбачуване – а я ж про це писала раніше!
До відбору віршів для публікації в інтернеті, а особливо для книги – оприлюднення, винесення в світ – я підійшла дуже відповідально і обережно. Те, що таїло в собі негатив, хоч уже і пережите, на публіку не пішло, навіть більше – було видерте із старих зошитів, пошматоване і відправлене в сміття. Немає більше бажання це тримати, а тим більше десь показувати. До книги ж увійшли переживання і біль, якщо вони з оптимістичним фіналом чи висновком, за одним, здається виключенням. Взагалі до творення поезії я почала підходити обережніше – беру ручку лише в хорошому настрої (депресії, хвороби – не час для поезії), пишу про хороше і красиве; здається, я міцно засіла на пейзажній ліриці, щоправда, природні явища в ній одухотворені та навіть еротичні.
Від перших віршів моє життя змінилося – з’явилася сім’я. Я не хочу потрясінь і запрограмованих мною, але не передбачених долею, проблем. Я боюся щось зіпсувати. Хтось буде з цього сміятися, як із суєвірності, набожності, віри в паранормальні явища, але я боюся... зосередившись на чомусь невинно-красивому і доброму...
А нещодавно я знайша дуже подібні моїм думки у Оксани Забужко. Вона стверджуе, що справжня поезія завжди пишеться про майбутнє, наводячи цьому докази. Проте, після прочитання її письма, мені закралося нове запитання: де межа між тим, що ми програмуємо, а що – передбачаємо?
Оксана Забужко розповідає у автобіографії (включеній до збірки оповідань «Сестро, сестро»): «...до речі, про отой «кассандризм»: майже всі мої «чорнобильські» вірші, крім одного-двох, написані до катастрофи – за півроку, за кілька місяців: тоді, пам’ятаю, зі снів у яву в мене нав’язливо кочувала була якась фантасмогорична візія безлюдного міста, я просто фіксувала в словах неясний «підземний гул», не тямлячи, до чого воно, - заголовок на кшталт «Прип’ять» були надписані вже postfactum. Це я вперше тоді зрозуміла, що вірші збуваються, - що справжня поезія завжди пишеться про майбутнє; потім таке повторювалося багато разів, не раз породжуючи метафізичний страх перед власним словом, - страх, із яким я досі ще не навчилась давати собі раду».
Бізнес-провокація
Це роман про топ-менеджерів і засновників, манери управління та прийняття ріш... Весна-поетеса: Поетична збірка
Поезії Антоніни – двомовні. Вони напрочуд легкі, прозорі і мелодійні. В них п... Малолітка
«Малолітка» - книжка дівчача. До неї увійшли твори, в центрі яких стоїть моло...