***
По приїзду в Київ сходила на пошту і забрала свій примірник журналу "Люблю+Слово".
Тут опубліковано 7 моїх віршів. :))
***
Давно вже над цим думаю: пора зав’язувати з "публічною" літературною активністю. Не бачу сенсу. Нецікаво. Приїлося. Ті самі люди, ті самі розмови. Усе саме в собі. Імітація розмаху, важливості, інтересу.
Мені значно приємніші тихі читання творів у вузькому колі, обмін думками, відгуками.
***
Розібрала свою "макулатуру". Давно збиралась це зробити, але все шкодувала... Повикидала більшість своєї писанини "докомп’ютерної ери". Приємно було знов розглядати рукописні папери. Особливо великі тексти, що писалися тривало - різними ручками, з різними правками, вклейками фрагментів, що "забігали наперед". Деякі твори я колись розклала як мозаїку - на фрагменти. А потім цю мозаїку зібрала в інші картинки)) Ну і т.д. Окрема ностальгія - "оборотки". Бо в них багато того, із чим була пов’язана моя професійна діяльність чи захоплення. Тобто це різні невдалі примірники, але кожен з них мені про щось говорить...
Різні нотатки-щоденники-плани-ідеї, до яких я не хочу повертатись, бо для мене це вже вчорашній день...
Відчуття? - Трохи гірко. Нічого не тримає. Нова сторінка.
Не те, щоб мені ця писанина сильно заважала, але було відчуття якогось вантажу, хвоста і, певно, несвідомо хотілось "повикидати увесь цей мотлох", який здебільшого я переросла.
Але не все пішло в смітник. У мене є улюблені рукописи, саме рукописи, а не надруковані тексти, які я часом переглядаю. "Бізнес-провокацію", наприклад, я б не змогла викинути. :))
***
Шось у мене останнім часом пішло багато віршів "не для друку". Обідно якось, бо вони часом кращі за ті, які мені не соромно публікувати)))
***
Чого тільки не знайдеш в інтернеті!
Ось знайшла електронну версію "Пензлі різнобарв", зідрану з робочої пдф-ки, яка викладалась в обмеженому доступі (читати можна було за прямим посиланням) для того, щоб усі учасники подивились розміщення творів, внесені правки тощо. І от це було вийняте з пдф-формату, усе форматування попливло, подекуди в текстах "вклинюються" редакторські помітки. Вже не кажучи про те, що це не фінальна версія, бо в неї ще вносились правки, замінювались цілі вірші тощо.
Коли отаке знаходиш в інтернеті, то думаєш: краще б самим викласти в нет фінальний варіант у прийнятному дизайні і форматуванні - і кому цікаво, хай читають.
***
Готую нову поетичну збірку.
Розглянувши тексти, які назбиралися після "Весни-поетеси", дійшла висновку, що доведеться ділити їх на дві збірки.
І от із цим я парю собі мізки вже добрих півроку!
Є ідея поділити за принципом "кілець на дереві", тобто за часовими проміжками творчого зростання. Тоді б у першу збірку пішли твори, написані до кінця 2011 року, а у другу ті, що після. Звісно, давніші вірші дужче просяться побачити світ. :))
Є ідея поділити за тематичними розділами. Жіночне, спокійне, врівноважене - в одну, а гостре, безбашенне, "малолітське" - в іншу. Цей варіант мені найбільше подобається. І "жіночне-спокійне" у мене вже є щонайменше у трьох основних варіантах: в 9-ти, 7-ми і 5-ти розділах. :))
Є ідея поділити за ринковою доцільністю, тобто зібрати ті вірші і в такій послідовності, щоб читач міг їх прочитати, не переобтяжуючись. Мені, як автору, цей варіант найменше подобається, бо вірші чіпляються один за одного, доповнюють, як мозаїка утворюють картинку в межах розділів і т.д.
Я хочу якнайшвидше з цією проблемою покінчити, бо вона відтягує на себе мої думки, сили, я тягаю вірші з одного макета-чернетки в інший, дивлюсь як буде краще... І зрештою в цих макетах я сама вже заплуталась. Є один-єдиний спосіб поставити на цьому крапку - принаймні одну збірку зробити повноцінною паперовою, а достатньо і тільки електронною книжкою. І тоді можна повноцінно займатись ціннішими справами. :))
