Чоловік в дорогому костюмі і з соняхом замість обличчя – не з вашого офісу?
Нова рецензія на сайті "Друг читача"
Спірідончева Антоніна. Бізнес-провокація : роман. – К. : Гамазин, 2011. – 230 с.
«Бізнес-провокація» – книжка нестандартна, незвична, несподівана для
потоку літературних творів, що створюються українськими авторами і
потрапляють на книжковий ринок. Вона цікава, дуже смішна, епатажна і
напрочуд читабельна, незважаючи на те, що це роман про бізнес. Хвала
видавництву, яке наважилось випустити у світ цей ризикований проект,
який навряд чи впишеться в якісь стандартні серії видань, обкатані
вітчизняними видавцями.
На книжковій розкладці ця книжка моментально привабила мій погляд.
Яскраво-синя обкладинка з мінімумом художньо-віртуозного оздоблення,
лише дядько з головою, вставленою в телевізор, і всміхненими порожніми
очима та ще кілька дивакуватих людських фігурок, вдягнутих у діловому
стилі. Подумалось, що книжка про зомбування людини телевізором. Факт
загальновідомий. Та до чого тут бізнес-провокація? Я почитав тексти на
зворотному боці обкладинки. Про авторку сказано, що вона є юристом та
фінансистом за професією. В таких випадках чекаєш, що всередині буде
конспект лекції чи бізнес-тренінг. Але в інформаційному блоці також
розповідалось про небідне літературне минуле авторки. Я перепитав у
продавчині, чи книжка художня. Вона відповіла, що так, художня,
іронічний роман. Я запитав, чи сюжетна. Так, сюжетна, – каже, – події
відбуваються на телебаченні, яке ще не має виходу в ефір. А таке взагалі
буває? – подумав я, – телебачення без ефіру. Мене це заінтригувало. Я
прочитав анотацію: роман про піар, журналістику, бізнес-процеси,
топ-менеджерів та засновників, а також їх манери управління та прийняття
рішень, які нібито «не від світу цього», але щодня відбуваються у
вашому офісі. Поєднання «не від світу
цього» та «щоденності», що одночасно характеризує якесь явище, теж мене
заінтригувало. А остаточно переконав придбати книгу дядько в діловому
костюмі із соняхом замість голови та безпорадно розкинутими в сторони
руками, розміщений на звороті обкладинки.
Книжку я придбав і прочитав за добу, усі 230 сторінок некрупного
шрифту з економними полями (якби це був роман уже добре відомого автора,
«серійні» видавці розтягнули б його на 400 сторінок і не пошкодували б
твердої палітурки, бо роман того вартий). По прочитанню в мене виникло
одне питання: чому я досі не бачив рецензій на цей твір. Перше, що спало
на думку – літераторський туснячок. Нахвалювати твори друг друга, тобто
один одного по дружбі – це норма, а сказати щось добре про когось, хто
не з цього кола – подвиг, на який мало хто здатен. Антоніна Спірідончева
ж попри своє тривале захоплення літературною творчістю, про що сказано
на обкладинці книжки, швидше належить до бізнес-середовища, ніж до
середовища професійних літераторів. До книжки немає передмов знаних
літераторів, натомість авторка сама ж кепкує у власноруч написаній
передмові над рецензіями по знайомству та висловлює до них недовіру
вустами героїв роману, які нібито вирішили сісти і обговорити роман
перед читачем до того, як останній почне читати першу главу.
Несподіваний авторський хід, розмова героїв про роман теж інтригуюча і
захоплива. Це також підтверджує думку, що автор не є укоріненим
літератором. Та виникла ще одна думка: творів, подібних до
«Бізнес-провокації», мені ще ніколи не траплялось. Цілком імовірно, що
критик і хотів би щось написати, але не знає, як підійти до цього
тексту, про що говорити в рецензії, якщо не розумієшся на
бізнес-процесах, адже літературознавчий підхід в цьому випадку не
підходить, він тут просто недоречний, а самих підсумків «дуже ржачно» і
«дуже правдиво» для рецензії замало.
Попри те, що «Бізнес-провокація» – твір художній, його герої
переживають сімейні драми, кар’єрні злети і падіння, телеканал, яким
вони керують, зазнає суттєвих перетворень, поглинань, скандалів – роман
слід розглядати як роман про бізнес. Саме якість управління комерційною
структурою, професійні характеристики героїв є стрижневими у творі. Саме
вони стають об’єктом безжального стьобу. Гранично-безбашенні вчинки,
нашарування хитромудрих інтриг, схем, професійної психології є не лише
дуже кумедними, але й дуже реалістичними. В романі вони успішно
розкриваються на тлі конфлікту прогресивних і модних нині
бізнес-технологій, впроваджуваних бізнес-школами, та звичного
пострадянського способу ведення бізнесу. Генеральний директор – жінка,
єдина з топ-менеджерів, хто має ступінь МВА і працює на благо компанії.
Комерційний директор працює за відкати. Для піарщиці виконання трудових
обов’язків чудово збігається з її тусовочним стилем життя і безмежною
потребою в спілкуванні та яскравості, тому нікому не зрозуміло, до якої
міри вона працює, а до якої займається незрозуміло чим для власного
задоволення. Усі вони мислять ринково. Лише генпродюсер, чоловік
творчий, крім прямих обов’язків, обтяжений поетичним даром і вкрай
неорганізований, виношує ідеальні плани по перетворенню телеканалу
«Імперія» у промінець світла серед телевізійного сміття. Усе це стає
можливим завдяки надмірній ризиковості засновника компанії, який вже
награвся у «бізнес заради грошей» і грає у «бізнес як азартну гру». В
романі є ще один тип гравця – пасивний міноритарний власник, який шукає
особистих вигод за рахунок компанії (не лише дивідендних), але нічого не
робить на користь бізнесу.
Читати далі>>>
