Це 18-те травня було для мене насиченим. Воно почалось з смс-ки із запрошенням взяти участь у поетичних читаннях в Шевченківському дворику неподалік Майдану Незалежності. Я швидко погодилась і вже близько 12-ї дня ми зустрілись біля входу у Шевченківський дворик з усіма учасниками читань: Вікторією Осташ, Сергієм Пантюком, Аллою Миколаєнко та Анною Малігон. Читання вийшли дуже... як би то сказати... чогось їм не вистачало. Можливо, уваги. У майже інтимній атмосфері читали вірші Поета з книжечки маленького формату, яку принесла із собою Вікторія Осташ. Тільки я наважилась читати свої вірші з власної збірки. У дворику найбільші враження принесла не поезія, а те, наскільки потворним виглядає все, що цей дворик оточує: будівельні крани, будматеріали, частково зруйновані споруди, і лише в самому дворику, відгородженому від київського безладу - чистота і затишок. Символічно. Коли цих читань виявилось замало, ми рушили, за висловом Сергія Пантюка, "від молодшого Шевченка до Шевченка старшого" - до пам’ятника навпроти університету. В цьому теж є певний символізм, але повною мірою не реалізований.
З парку Шевченка ми попрямували в Український дім, де проходила VIІІ Київська міжнародна книжкова виставка-ярмарок. Тут в учасників вранішніх читань було заплановано ряд презентацій в "Літературному салоні" (презентаційному майданчику) починаючи з 15-ї години.
Відкривати цей блок презентацій повинна була Вікторія Осташ, однак зміни в програму вносились по ходу. Свій виступ розпочала поетка Анна Багряна.
Анна Багряна раніше жила в Києві і працювала в Спілці письменників України. Та зараз разом з чоловіком, болгарським поетом, живе в Болгарії. У своїй розповіді вона порівнювала український книжковий ринок з болгарським та македонським, підкреслила, що українцям не варто чекати підтримки держави, а треба самим діяти. Розповідала про збірку перекладів поезій українських авторів болгарською мовою "Нова украинска поезия", оскільки була її співорганізатором та ініціатором. До речі, в збірку увійшли твори кількох "перехрестян". Анна також розповідала про свої нові книжки, творчі успіхи та творчі плани.
Вікторія Осташ, поетка і очільниці літстудії "Перехрестя", представила несподіваний свій проект - рукописну поетичну збірку "Три ем". Оформлена дуже стильно, з усіма видавничими "реквізитами", навіть тими, про які видавці з настанням комп’ютерної ери вже забули - книжка є свого роду протестом проти вітчизняної видавничої політики стосовно поезії - вона існує лише в одному екземплярі. Природньо, що Вікторії довелось відповідати на запитання стосовно "електронізації" цієї збірки, а відтак - про електронне життя поетичних текстів загалом, їх успіхи та перспективи. Зайшла мова і про шляхи, які поезія промацує до читача - від інтернетності до відеореалізації та перформенсності. Розповідала Вікторія і про життя очолюваної неї літстудії, поетичні проекти, що втілюються силами літстудійців, та нещодавно заснований конкурс урбаністичної поезії "УРБА-Перехрестя". Затим передала естафету презентації "Перехрестя" мені.
Антоніна Спірідончева, тобто я, трохи розповіла про свої книжки - поетичну збірку "Весна-поетеса" та прозовий іронічний роман "Бізнес-провокація". Спеціального інформаційного приводу і спеціальної теми розмови у мене не було, оскільки мого виступу не було в програмі і ні я, ні модератор до нього не готувались. Загалом моя присутність на цьому заході була несподіванкою навіть для мене самої: я щойно повернулась в Україну після тривалої подорожі, тому на квітневі та травневі літературні заходи заявок не подавала. Після такої от імпровізованої презентації своїх книжок я просто читала свої вірші як учасник літстудії: трохи ліричних і трохи бунтарських.
Сергій Пантюк цього разу презентував свою прозову книжку - роман "Війна і ми". Роман серйозний: головний герой - український найманець-доброволець (колишній боксер, а тепер журналіст і письменник), який бере участь у збройному конфлікті в Придністров’ї в складі загону українських націоналістів. Сам Пантюк зізнався, що твір до певної міри автобіографічний, але не зізнався, до якої міри. Роман містить в собі як брутальні сцени з відповідною лексикою (мова все-таки про війну), так і душевні, навіть весело-розбишацькі моменти. Один з таких розбишацьких фрагментів, а саме дитячі спогади героя, Сергій Пантюк зачитав на презентації. У залі одразу пожвавішало. Твір "Війна і ми" був відзначений премією "Коронація слова".
Анна Малігон презентувала свою поетичну збірку "Переливання крові". Одразу почала з читання віршів і прочитала їх чимало. Модератор презентаційного блоку Юлія Джугастрянська, яка задавала дуже влучні, тонкі і цікаві питання співрозмовникам, вирішила у Ані нічого не запитувати, щоб не розвіяти створену нею атмосферу її віршів.
Ось такий був день.
