14 жовтня відзначається свято Покрови Пречистої Богородиці, яке водночас є Днем українського козацтва. З цієї нагоди на масиві Троєщина в місті Києві, у Молодіжному парку відбулось святкове дійство неочікуваного розмаху. Козацький куліш, стріляння з гармати, виступи з козацького двобою, інших бойових мистецтв, виступи визнаних в Україні і світі танцювальних колективів і на завершення - дуже драйвове фаєр-шоу. Здається, це вперше в Молодіжному парку нашого району проводиться таке маштабне свято. Зазвичай святкування в Києві влаштовуються у центрі міста чи місцях, спеціально облаштованих і оздоблених під старовину, а спальні райони вдовільняються хіба що ініціативами місцевих дитячих гуртків. А тут таке свято забабахали! Але всьому є своє пояснення :))
Ініціатор свята – верховний отаман Міжнародної оборонно-спортивної організації «Козацтво України» та Всеукраїнської громадської організації «Козацька територіальна оборона України» Валентин Соколовський, який до того ж балотується в народні депутати в Деснянському районі м. Києва. Мабуть, цьому й завдячується маштабність свята на «окраїні» столиці. Проте в мене це не викликало скепсису. По-перше, обидві очолювані ним організації існують вже тривалий час і працюють з молоддю, переважно у спортивному напрямку. А по-друге, якщо є що показати – чому б не показати? І нагода є! Тим більше, я не помітила, щоб пан Соколовський на цьому заході сильно піарився чи агітував за себе.
 |
| Валентин Соколовський у центрі біля мікрофонів |
Якби мене запитали, чи потрібні на околицях міста такі маштабні святкування, я б однозначно відповіла: ПОТРІБНІ!!! Адже діти, що живуть в навколишніх будинках, побачивши встановлення сцени з вікна чи розчувши музику і промови з динаміків, злітаються у парк, як бджоли на мед. Для більшості з них дійства в центрі міста є недосяжними через непоінформованість чи пасивність батьків.
Дітям потрібно це бачити. Не лише для того, щоб мати наочне уявлення про минувшину. Як нащадки козацтва, сучасні українці є генетичними носіями таких козацьких рис як запальність, спритність, хоробрість, «шибайголовість», винахідництво, волелюбність і чутливість до несправедливості, романтичність, готовність боротись «за всіх», за землю, за державу.
Проблема в тому, що козацькому духу в сучасній Україні нема де розгулятися. Бракує форм втілення, реалізації. Він по суті придушується, упираючись у соціальний устрій, стандартизацію життя, рамки, обмеження (найманість праці, дім-робота), створені новітніми панами (бізнес, влада). Але характер людини не можна повністю придушити, закладені риси пробиваються і вистрілюють, часто виявляючись караними. А тим часом домінантне місце посідає інша виплекана віками українська риса – «моя хата скраю», в якої можливостей для реалізації – безліч!
З цього погляду мені особисто здається, що молодіжні патріотичні, козацькі організації зайшли в глухий кут, коли намагаються реставрувати історію, проте не вишукують сучасних, прийнятних в існуючому соціальному устрої шляхів для реалізації (вивільнення) тих «козацьких» рис, закладених генетично, такого способу життя, щоб людина була собою, почувалась природньо, а не зазнавала утисків своєї вдачі. Гадаю, над цим слід помізкувати козацьким організаціям.
Але повернімось від моїх особистих роздумів до козацького свята на Троєщині!
 |
| Частування козацьким кулешом. Охочих спробувати, що то воно є, біля казана виявилось чимало.
|
